Бідний пастух в могилі

   Жив собі на світі бідний пастушок. Батько і мати в нього померли, тоді віддало його начальство в будинок до одного багатія, щоб той його годував і виховував у себе. Але було у багатія і його дружини лихе серце, і при всьому своєму багатстві були вони дуже скупі і до людей недоброзичливі і завжди злились, якщо хто користувався хоча б шматком їх хліба. І вже як бідний хлопчик не старався працювати, вони годували його мало, проте лупцювали його багато.

   Довелося йому раз пасти квочку з курчатами. А та пробралася з ними через тин, і якраз в цей час налетів яструб і потягнув квочку за собою. Став хлопчик кричати щосили: "Злодій, злодій, лиходій!" Але хіба це могло допомогти? Почув багач шум, прибіг туди і, дізнавшись, що квочка його пропала, розлютився і так побив хлопчика, що той кілька днів не міг і піднятися. Довелося йому тепер пасти курчат без квочки, а це було куди важче – одне курча біжить туди, інше сюди. Хлопчик подумав, що розумніше за все буде прив'язати їх усіх на одну мотузочку, щоб яструб не міг поцупити жодного. Але не так воно вийшло. Минуло кілька днів, знесилився хлопчик від біганини та від голоду і одного разу заснув; а прилетів хижий птах і схопив курчатка, а так як були інші до нього прив'язані, то потяг він їх всіх разом, всівся на дереві і всіх їх поїв. Повернувся селянин – багач додому, дізнався про нещастя, розлютився і так безжально побив хлопчика, що довелося тому пролежати в ліжку багато днів.

Тільки хлопчик піднявся, а селянин йому й каже:

— Ти занадто дурний, в пастухи ти мені не підходиш, будеш працювати в мене на посилках.

   Послав він його раз до судді; повинен був хлопчик віднести йому повну корзину винограду, і дав йому селянин разом з цим лист. Змучився бідний хлопчик в дорозі від голоду і спраги і з'їв два грона винограду. Приніс він судді кошик з виноградом; той прочитав лист, перелічив грона і каже:

— Тут двох грон не вистачає.

   Хлопчик чесно зізнався, що від голоду і спраги він їх з'їв. Написав тоді суддя селянину лист і зажадав у нього винограду вдвічі більше. Повинен був хлопчик нести виноград тому разом з цим листом. Знову сильно захотілося хлопчикові попоїсти і попити, і він не міг витерпіти, знову з'їв два грона. Але перед тим він вийняв лист з кошика, поклав його під камінь, сів на нього, щоб лист всього цього не бачив і не міг б його видати. Але суддя все – таки звинуватив хлопчика, що двох грон винограду не вистачає.

— Ах, – сказав хлопчик, – як же ви це дізналися? Адже лист знати про те не міг, я перед тим сховав його під каменем.

   Посміявся суддя такій простодушності і написав селянину лист, в якому вмовляв його поводитись з бідним хлопчиком трохи краще і не відмовляти йому в їжі і питті і щоб навчив він його розрізняти, що добре, а що погано.

— Я вже тобі покажу різницю! – Сказав цей жорстокий чоловік. – Якщо ти хочеш їсти, то повинен і працювати; а зробиш щось неправильно, то будеш у мене як слід навчений стусанами.

   І наступного дня він поставив його на важку роботу. Повинен був хлопчик нарізати кілька снопів соломи на корм коням; при цьому господар погрожував.

— Через п'ять годин, – сказав він, – я повернуся, і якщо солома не буде нарізана, я вже тебе так відгамселю, що ти і поворухнутися не зможеш.

   Вирушив селянин разом з дружиною, працівником і служницею на ярмарок і залишив хлопчикові всього один лише невеликий шмат хліба. Став хлопчик у січкарні і почав щосили працювати. Стало йому жарко, скинув він курточку і кинув її на солому. Боячись, що з роботою він не впорається, він все різав і різав солому і вже так старався, що не помітив, як порізав на шматки разом з соломою і свою курточку. Та надто пізно він схаменувся, виправити нещастя було вже не можна.

— Ах, – вигукнув він, – тепер я пропав! Недарма мені зла людина погрожувала; повернеться він назад і, як побачить, що я наробив, поб'є мене до смерті. Вже краще мені самому на себе руки накласти.

   А хлопчик чув одного разу, як говорила селянка: "Я сховала під ліжком горщик з отрутою." Але сказала вона це для того, щоб ласуни не лізли до глечика, а там знаходився мед.

   Забрався хлопчик під ліжко, витягнув звідти горщик і поїв все, що там було, дочиста.

    "Не знаю, – сказав він, – люди кажуть, що смерть гірка, а мені вона на смак здалася солодкою. Чого ж тепер дивуватися, що господиня бажає собі так часто смерті." Всівся він на лавочку і зібрався було помирати. Але замість того щоб йому слабшати, він відчув себе від поживної їжі міцніше.

   "Це, мабуть, була зовсім не отрута, – сказав він, – а ось казав колись селянин, що у нього в шафі стоїть пляшка з щурячим ядом, то, мабуть, справжня отрута, і від неї я зможу померти.

   "Але то була зовсім не щуряча отрута, а угорське вино. Витягнув хлопчик пляшку і випив її всю:

   "Ця смерть теж на смак солодка!" – Сказав він. Але тільки вдарило йому вино в голову і почало його п'янити, він подумав, що кінець йому наближається.

   "Я відчуваю, що скоро помру, – сказав він, – піду – но я на цвинтар і пошукаю собі могилу."

   Попрямував хлопчик, похитуючись, на кладовищі, прийшов туди і ліг у щойно вириту яму. І мало – помалу він впав у забуття. А знаходилася поблизу їдальня, і справляли там весілля. Почув хлопчик музику і почудилось йому, що він потрапив вже в рай, і ось, нарешті, зовсім знепритомнів.

   Але бідний хлопчик не прокинувся вже більше, – жар від міцного вина і холодна нічна роса його погубили, і він залишився в могилі, в яку сам же і ліг.

   Дізнався селянин про смерть хлопчика, злякався і став побоюватися, щоб не викликали його на суд, і його схопив такий страх, що він впав додолу. В цей час стояла дружина біля плити, тримала сковороду, було в ній повно топленого сала, і вона кинулася, щоб надати чоловікові допомогу. Але потрапив вогонь на сковороду, і охопило полум'я весь будинок; через кілька годин залишився від нього один тільки попіл.

   А роки, які їм судилося ще прожити на світі, вони провели, мучаючись з огризінням совісті, в бідності й убогості.