Домовички

Перша казка

   Один швець не зі своєї вини так збіднів, що у нього нічого більше не залишалося, крім шкіри для єдиної пари черевиків. Ось і викроїв він під вечір ці черевики і хотів їх з ранку почати робити, а так як совість у нього була чиста, то і ліг він спокійно в ліжко, помолився Богу і заснув.

   На ранок, помолившись Богу, він хотів було сісти за роботу, але виявилося, що черевики стоять готові на його столі. Подивився він і навіть не знав, як це собі усвідомити. Взяв він готові черевики в руку, щоб ближче їх розглянути, і побачив, що вони так ідеально зшиті, що жодного стібка немає в них неправильного – видно, що майстер ті черевики шив. А незабаром після того з'явився і покупець, і так як черевики йому сподобалися, то заплатив він за них дорожче, ніж зазвичай, і швець на ті гроші міг купити шкіри на дві пари черевиків.

   Він і скроїв їх з вечора і думав ранком зі свіжими силами взятися за роботу, та це було зайвим, тому що вранці черевики знову були готові; та й за покупцями не треба було ходити, і отримав він стільки грошей, що міг купити шкіри на чотири пари черевиків. На другий ранок швець знову знайшов у себе на столі всі чотири пари зшитими і готовими.

   Так і пішло діло далі: що він з вечора накроїть, то вже до ранку все зшито, так що він незабаром став зводити кінці з кінцями і нарешті став навіть заможною людиною.

   От і сталося одного вечора незадовго до Різдва, що він перед сном сказав своїй дружині:

— А що, якби ми нинішню нічку залишилися тут та спробували б побачити, хто це нам надає таку допомогу?

   Дружина була задоволена цією пропозицією і запалила свічку; а самі вони сховалися в куточок кімнати позаду суконь, повішених на стіні, і стали прислухатися та придивлятися.

   Рівно опівночі з'явилися два маленьких гарненьких домовичка; зовсім маленькі, сіли вони за робочий стіл швеця, взяли все накроєне і почали своїми крихітними пальчиками так спритно і швидко тикати шилом, шити та постукувати молоточками, що швець в подиві не міг від них і очей відвести. І працювали вони до тих пір, поки всієї роботи не переробити і не виставили на стіл готове взуття; тоді вони жваво зібралися і зникли миттю.

   На другий ранок дружина сказала чоловіку:

— Ці маленькі чоловічки нас збагатили своєю роботою; треба і нам теж їх за це віддячити. Вони он які крихітні, і, вірно, їм, бідненьким, холодно. Знаєш, що я придумала? Зшию я їм кожному по сорочечці, по кофточці і безрукавці; та кожному ще зв'яжу по парі шкарпеток; а ти зроби їм по парі черевичків.

   Чоловік погодився, і ввечері, коли у них все було готове, вони поклали на столі свої подарунки і потім поховалися по кутках, щоб подивитися, як чоловічки візьмуть від них подарунки.

   Опівночі з'явилися вони як і раніше і хотіли негайно взятися за роботу, але коли замість накроєної шкіри знайшли на столі красивенький одяг, спочатку здивувалися, а потім дуже зраділи.

   Швиденько вони вбралися в зшите для них, поправили на собі всі – всі складочки одягу і заспівали:

Ми тепер гарненькі, ми є чепурненькі!

Шити чоботи вже хвате, ми підем з цієї хати!

   І стали кружляти і танцювати, і стрибати через стільці і лавки. Нарешті вони доскакали до дверей і за дверима зникли. І з цього часу вони більше не поверталися; але швецю почало щастити і протягом всього його життя супроводжувала його вдача.

Друга казка

   Жила – була на світі бідна дівчина – робітниця. Була вона до роботи старанна та уважна: кожен день кімнату в будинку прибирала і сміття біля дверей у велику купу складала.

   Одного ранку, тільки зібралася вона знову за роботу взятися, бачить –  лежить біля дверей лист, але прочитати вона його не сміла; поставила вона мітлу в кут, а лист віднесла своїм господарям, і було в тому листі запрошення від домовичків: вони просили дівчину хрестити у них дитини. Дівчина не знала, як їй вчинити; нарешті після довгих умовлянь і після того, як господарі їй сказали, що від подібного запрошених відмовлятися їй не слід, вона погодилася.

   І ось з'явилося троє домовичків та повели її всередину гори, де жили ці чоловічки. Все було там маленьким, але таким красивим, таким чудовим, що ні в казці сказати, ні пером описати.

   Породілля лежала в ліжку, зробленого з чорного дерева і прикрашеного різьбленням і перлами; ковдра була золотом вишита, колиска зі слонової кістки, а купіль вся з чистого золота.

   Стала дівчина у них кумою, ну, а потім і додому йти зібралася, а маленькі домовички стали наполегливо її просити ще дня на три у них залишитися. Вона залишилася і прожила цей час в радості й достатку, і намагалися маленькі чоловічки зробити їй все приємне. Нарешті зібралася вона додому, але перед тим як їй піти, насипали вони їй золота повні кишені і вивели її знову на гору.

   Прийшла вона додому, хотіла за роботу взятися, взяла в руки мітлу, що так і стояла з тієї пори в кутку, і почала було підмітати кімнату. І раптом з'явилися чужі люди – жили вони в цьому будинку – і стали її питати, хто вона така і що вона тут робить. І виявилося, що пробула вона у маленьких чоловічків в горі зовсім не три дні, а цілих сім років, а за цей час колишні її господарі померли.

Третя казка

   В однієї матері маленькі домові духи викрали її дитину з колиски, а на місце її поклали перевертня, великоголового і банькатого, який тільки й знав, що все вимагав їсти та пити.

   В такій біді побігла мати до своєї сусідки і стала просити у неї поради.

   Сусідка порадила винести перевертня в кухню, посадити на вогнище, розвести вогонь і в двох яєчних шкаралупах кип'ятити при ньому воду: це має розсмішити перевертня, а вже якщо вдасться розсмішити його, так вдасться і позбутися від нього.

   Мати все виконала за порадою сусідки. Коли вона поставила над вогнем яєчні шкарлупки з водою, головатий перевертень заговорив:

Хоч я і старше

Столітнього лісу,

Та не можу зрозуміти ні бельміса!

   І почав реготати. Під час його реготу раптом стало безліч маленьких домовиків, які повернули матері викрадене дитя, а свого перевертня забрали.