Казка про хлопця, який страху не знав

   Один батько жив з двома синами. Старший був розумний, тямущий, і всяка справа у нього получалася в руках, а молодший був дурний, нетямущий і нічому навчитися не міг.

Люди говорили, дивлячись на нього:

— З цим сином батько ще набереться клопоту!

   Коли потрібно було зробити що – небудь, все повинен був старший робити; але зате він був боязкий, і коли його батько за чим – небудь посилав особливо вночі, і якщо до того ж дорога проходила повз кладовище чи іншого страшного місця, він відповідав:

— Ах, ні, батьку, не піду я туди! Дуже страшно мені.

   Часом, коли ввечері біля каміну розказували страшні історії, від яких мороз по шкірі продирав, слухачі вигукували:

— Ах, страшно як!

   А молодший слухав, сидячи в своєму кутку, і ніяк зрозуміти не міг, що це означало:

— Ось кажуть: страшно та страшно! А мені от ні крапельки не страшно! І зовсім я не вмію боятися. Мабуть, це також одна з тих премудростей, в яких я нічого не тямлю.

Одного разу сказав йому батько:

— Слухай, ти, там, у кутку! Ти ростеш і сили набираєшся: треба ж і тобі навчитися якомусь ремеслу, щоб добувати собі хліб насущний. Бачиш, як трудиться твій брат; а тебе даром хлібом годувати доводиться.

— Ех, тату! Відповів той. Дуже б хотів я навчитися чогось. Та вже коли на те пішло, дуже хотілося б мені навчитися страху: я ж зовсім не вмію боятися.

   Старший брат розреготався, почувши такі слова, і подумав про себе: "Господи милостивий! Ну і дурень же брат у мене! Нічого путнього з нього не вийде. Хто хоче крюком бути, той заздалегідь спину гне!"

Батько зітхнув і відповів:

— Страху ти ще неодмінно навчишся, та хліба собі цим не заробиш.

   Незабаром після того зайшов до них у гості дяк, і став йому старий скаржитися на своє горе: що не пристосувався син його ні до якої справи, нічого не знає і нічому не вчиться.

— Ну, подумайте тільки: коли я запитав його, чим він стане хліб собі заробляти, він відповів, що дуже хотів би навчитися страху!

— Коли за цим тільки справа, відповів дяк, так я візьмусь навчити його. Пришліть його до мене. Я його швидко навчу.

   Батько був цим задоволений в надії, що малому хоч якось охоту переб’ють.

   Отже, дяк взяв до себе хлопця додому і доручив йому дзвонити у дзвін.

   Днів через два розбудив він його опівночі, велів йому встати, зійти на дзвіницю і дзвонити; а сам думає: "Ну, навчишся ж ти нині страху!" Пробрався тихенько вперед, і коли хлопець, піднявшись нагору, обернувся, щоб взятися за мотузку від дзвона, перед ним на сходах проти вікна опинився хтось у білому.

Він крикнув:

— Хто там?

Але той не відповідав і не ворушився.

— Гей, відповідай! Закричав знову хлопчина. Або забирайся по – доброму! Нічого тобі тут вночі робити.

   Але дяк стояв нерухомо, щоб хлопець прийняв його за привида. Знову звернувся до нього хлопець:

— Чого тобі треба тут? Відповідай, якщо ти чесний; а не то я тебе скину з драбини!

   Дячок подумав: "Ну, це ти, брате мій, тільки так кажеш," і не промовив жодного звуку, стояв, немов кам'яний.

   І в четвертий раз крикнув йому хлопець, але знову не домігся відповіді. Тоді він кинувся на привида і зіштовхнув його зі сходів так, що, перерахувавши десяток сходинок, він опинився внизу.

   А хлопець віддзвонив собі, прийшов додому, ліг, не кажучи ні слова, в ліжко і заснув.

   Довго чекала дячиха свого чоловіка, але той все не приходив. Нарешті їй страшно стало, вона розбудила хлопця і запитала:

— Чи не знаєш, де мій чоловік? Він адже тільки що перед тобою зійшов на дзвіницю.

— Ні, відповідав той, а ось на сходах проти вікна стояв хтось, і так як він не хотів відповідати мені, ні прибиратися геть, я спустив його зі сходів. Підіть погляньте, чи не він чи це був. Мені було б шкода, якби що погане з ним скоїлося.

   Кинулася туди дячиха і побачила чоловіка: зламав ногу, лежить в кутку і стогне.

   Вона перенесла його додому і поспішила з гучними криками до батька хлопця:

— Ваш син накоїв біду велику: мого чоловіка скинув зі сходів, так що він ногу зламав. Заберіть ви негідника з нашого дому!

Злякався батько, прибіг до сина і вилаяв його:

— Що за прокази такі! Чи тебе лукавий поплутав?

— Тату, тільки вислухайте мене! Відповів той. Я зовсім не винен. Він стояв там в темряві, немов зло яке замишляв. Я не знав, хто це, і чотири рази умовляв його відповісти мені або піти.

— Ах, заперечив батько, від тебе мені одні напасті! Забирайся ти з очей моїх, бачити я тебе не хочу!

— Воля ваша, тату! Почекайте тільки до світанку: я піду собі, стану навчатися страху; авось, дізнаюся хоч одну науку, яка мене прогодує.

— Вчися чого хочеш, мені все одно, сказав батько. Ось тобі п'ятдесят талерів, іди з ними на всі чотири сторони і нікому не смій казати, звідки ти родом і хто твій батько, щоб мене не соромити.

— Прошу, якщо нічого більше від мене не потрібно, все буде по – вашому. Це я зроблю.

   На світанку поклав хлопець п'ятдесят талерів в кишеню і вийшов на велику дорогу, бурмочучи про себе: "Хоч би на мене страх напав! Хоч би на мене страх напав!"

   Підійшов до нього якийсь чоловік, почувши ці промови, і стали вони разом продовжувати шлях.

Незабаром побачили вони шибеницю, і сказав йому супутник:

— Бачиш, он там стоїть дерево, на якому семеро з мотузяною петлею познайомились, а тепер літати вчаться. Сідай під тим деревом і чекай ночі не обійдеш страх!

— Ну, коли так, відповідав хлопець, воно не важко. Якщо я так скоро навчуся страху, то тобі дістануться мої п'ятдесят талерів: приходь тільки завтра рано вранці сюди до мене.

   Потім підійшов до шибениці, сів під нею і дочекався там вечора. Йому стало холодно, і він розвів багаття, але до півночі так посвіжів вітер, що хлопець і при вогні ніяк не міг зігрітися.

   Вітер розгойдував трупи повішених, вони стукали один об одного. І подумав хлопець: "Мені холодно навіть тут, біля вогню, яке ж їм мерзнути і мотатися там нагорі?"

   І, так як серце у нього було добре, він приставив драбину, зліз наверх, відв'язав шибеників одного за іншим і спустив всіх сімох додолу. Потім він роздув гарненько вогонь і розсадив їх усіх кругом, щоб вони могли зігрітися.

   Але вони сиділи нерухомо, так що полум'я стало охоплювати їх одяг. Він сказав їм:

— Гей, ви, стережіться! А не те я вас знову повішу!

   Але мерці нічого не чули, мовчали і не заважали горіти своєму лахміттю.

Тут він розсердився:

— Ну, якщо ви остерігатися не хочете, то я вам не помічник, а мені зовсім не хочеться згоріти разом з вами.

   І він знову повісив їх на місце. Потім він підсів до свого багаття і заснув.

Вранці прийшов до нього той чоловік за грошима і запитав:

— Ну що, либонь, знаєш тепер, який страх буває?

— Ні, відповів той, звідки ж було мені дізнатися це? Ці хлопці, що там нагорі бовтаються, навіть рота не відчиняли і так дурні, що дозволили горіти на тілі своєму лахміттю.

   Тут побачив перехожий, що п'ятдесят талерів йому на цей раз не доведеться отримати, і сказав, ідучи;

— Таких я ще не бачив!

   Хлопець теж пішов своєю дорогою, бурмочучи як раніше: "Ах, якщо б мене страх пробрав!"

Почув це візник, що їхав позаду нього, і запитав:

— Хто ти такий?

— Не знаю, відповів парубок.

А візник продовжував:

— Звідки ти?

— Не знаю.

— Та хто твій батько?

— Не смію казати.

— Що таке бурмочеш ти собі під ніс?

— Я, бач, хотів би, щоб мене страх пробрав, та ніхто мене не може страху навчити, – відповідав хлопець.

— Не мели дурниць! Сказав візник. Ану, вирушимо зі мною: я тебе якраз до місця пристрою.

   Хлопець вирушив з ним, і до вечора прибутку вони в готель, де збиралися заночувати.

   Входячи в кімнату, хлопець знову вимовив уголос: "Якби мене тільки страх пробрав! Ех, якби мене тільки страх пробрав!"

Почувши це, господар засміявся і сказав:

— Якщо вже така твоя охота, то тут знайдеться до того підходящий випадок.

— Замовкни! Перервала його господиня. Скільки божевільних сміливців поплатилися вже за це життям! Було б дуже шкода, якби і цей добрий юнак перестав дивитися на білий світ.

Але хлопець сказав:

— Як би не було воно обтяжливо, все ж я хочу навчитися страху: адже я для цього і пустився в дорогу.

   Не давав він спокою господареві, поки той не розповів йому, що неподалік знаходиться зачарований замок, де немудро страху навчитися, якщо тільки там провести ночі три. І король обіцяв дочку свою за дружину тому, хто на це наважиться, а вже королівна краща всіх на світі. У замку ж охороняються злими духами незліченні скарби. Якщо хто – небудь в тому замку проведе три ночі, то ці скарби йому дістануться і той ними збагатиться. Багато молодих людей ходили туди щастя спробувати, та жоден не повернувся.

На другий ранок з'явився хлопець до короля і каже йому:

— Якби мені дозволено було, я провів би три ночі в зачарованому замку. Король глянув на хлопця, і той йому так сподобався, що він сказав:

— Ти можеш при цьому обрати собі три предмети, але неодмінно неживих і захопити їх із собою в замок.

Хлопець відповів:

— Ну, так я попрошу собі вогню, столярний верстат і токарний верстат разом з різцем.

   Король велів ще завидна знести йому все це в замок. До ночі пішов туди хлопець, розвів яскравий вогонь в одній з кімнат, поставив поряд з собою столярний верстат з різцем, а сам сів за токарний.

— Ех, якби мене тільки страх пробрав! Сказав він. Та видно, я і тут не навчуся йому.

   Близько опівночі надумав він ще дужче розпалити вогнище і став роздмухувати полум'я, як раптом з одного кута почулося:

— Мяу, мяу! Як нам холодно!

— Чого кричите, дурні ?! закричав він. Якщо вам холодно, йдіть, сідайте до вогню і грійтеся.

   Ледве встиг він це вимовити, як дві великі чорні кішки швидким стрибком підскочили до нього, сіли по обидва боки і втупилися дико на нього своїми вогняними очима.

Трохи згодом, відігрівшись, вони сказали:

— Приятелю! Чи не зіграємо ми в карти?

— Чому ж? Відповів він, Я не проти, але спершу покажіть мені ваші лапи. Вони витягли свої пазурі. Е! Сказав хлопець. Кігтики у вас довгі! Чекайте, я повинен вам їх спершу обстригти.

   З цими словами схопив він кішок за загривок, підняв їх на столярний верстат і міцно стиснув у ньому їх лапи.

— Побачив я ваші кігті, сказав він, і пройшло у мене бажання в карти грати. Він убив їх і викинув з вікна у ставок.

   Але коли він, покінчивши з цією парою, хотів знову підсісти до свого вогню, звідусіль, з кожного кута, повискакували чорні кішки і чорні собаки на розпечених ланцюгах і все прибували та прибували, так що йому вже нікуди було від них подітися.

   Вони страшно ревли, наступали на вогонь, розкидали дрова і збиралися зовсім розметати багаття.

   Подивився він з хвилину спокійно на їх метушню, а коли йому несила терпіти стало, він взяв свій різець і закричав:

— Тпрусь, нечисть окаянна! І кинувся на них.

   Одні розбіглися; інших він перебив і покидав у ставок. Повернувшись, він знову роздмухав вогонь і став грітися. Сидів він, сидів і очі стали злипатися, стало його хилити до сну. Озирнувшись навкруги і побачивши в кутку велике ліжко, він сказав:

— А, ось це якраз до речі!

   І ліг. Але не встиг він і очей стулити, як раптом ліжко само собою стала рухатися і покотилось по всьому замку.

— Ось так! Сказав він. Та чи не можна хутчій?

   Тут понеслося ліжко щодуху, через пороги, по сходинках вгору і вниз …

   Але раптом гоп, гоп! ліжко перекинулося догори ніжками і на хлопця немов гора лягла.

   Він поскидав з себе ковдри і подушки, виліз з – під ліжка і сказав:

— Ну, хватить з мене! Нехай катається, хто хоче!

Потім він ліг біля вогню і проспав до білого дня.

   Вранці прийшов король і, побачивши його розпростертим на землі, подумав, що привиди вбили його і він лежить мертвий.

— Шкода доброго юнака! – Сказав король.

Почув це хлопець, схопився і відповів:

— Ну, до біди ще не дійшло!

Здивувався король, зрадів і запитав, як йому було.

— Чудово, відповів той, ось уже минула одна ніч, а там і дві інші пройдуть.

Пішов хлопець до господаря готелю, а той і очі витріщає:

— Не думав я побачити тебе в живих. Ну що, навчився ти страху?

— Яке там! Відповів хлопець. Все марно! Хоч би хто – небудь напоумив мене.

   На другу ніч пішов він спати в древній замок, сів біля вогню і затягнув свою стару пісеньку: Хоч би страх мене пробрав!

   Близько півночі піднявся там шум і гам, спершу тихше, а потім все голосніше і голосніше; потім знову все стихло на хвилину, і нарешті з труби до ніг хлопця вивалилося з гучним криком пів чоловіка.

— Гей! Закричав юнак. Треба б ще половинку! Цієї замало буде, щоб налякати.

   Тут знову гомін піднявся, почувся тупіт і виття й інша половина теж випала.

— Стривай, сказав хлопець, ось я для тебе вогонь роздую!

   Зробивши це і озирнувшись, він побачив, що обидві половини встигли зростися і на його місці сидів уже страшний – престрашний чоловік.

— Непорядок! Сказав хлопець. Лавка ця моя!

   Страшна людина хотіла його відштовхнути, але хлопець не піддався, сильно двинув його, зіштовхнув з лави і сів знову на своє місце.

   Тоді зверху почали падати один за іншим безліч таких самих. Вони дістали дев'ять мертвих ніг і дві мертві голови, розставили ці ноги і стали грати, як в кеглі.

Хлопцеві теж захотілося пограти.

— Гей, ви, послухайте! Попросив він їх. Чи можна мені приєднатися до вас?

— Можна, коли гроші в тебе є.

— Грошей вистачає, та кулі ваші не круглі.

   Взяв він мертві голови, поклав їх на токарний верстат і зробив їх кругом.

— Ось так, сказав він, тепер вони краще котитися будуть. Валяйте! Тепер піде потіха!

   Пограв хлопець з непроханими гостями і програв трохи; але як тільки пробило дванадцять, все зникло. Він ліг і спокійно заснув.

На ранок прийшов король довідатися:

— Ну, що з тобою коїлося на цей раз?

— Програв в кеглі два талера!

— Та хіба тобі не було страшно ?!

— Ні! Відповів хлопець. Побавитися, і тільки. Хоч би мені дізнатися, що таке страх!

На третю ніч сів він знову на свою лавку і сказав з досадою:

— Ах, якби тільки пробрав мене страх!

Трохи згодом з'явилися шестеро високих хлопців з труною в руках.

— Еге-ге, сказав хлопець, та це, напевно, братик мій двоюрідний, померлий два роки тому! Він поманив пальцем і крикнув: Ну, іди, іди сюди, братику!

   Труну поставили на підлогу, хлопець підійшов і зняв кришку: в труні лежав мрець. Доторкнувся хлопець до нього: він був холодний, як лід.

— Стривай, сказав він, я тебе зігрію!

   Підійшов до вогню, погрів руку і приклав її до обличчя мерця, але той був холодний як раніше.

   Тоді він вийняв його з гробу, сів до вогню, поклав небіжчика собі на коліна і став терти йому руки, щоб відновити кровообіг.

   Коли і це не допомогло, йому спало на думку, що зігрітися можна добре, якщо вдвох лягти в ліжко; переніс він мерця на своє ліжко, накрив його і ліг поруч з ним.

Трохи згодом небіжчик зігрівся і заворушився.

— Ось бачиш, брате, сказав хлопець, я і відігрів тебе.

Але мрець раптом піднявся і заволав:

— А! Тепер я задушу тебе!

— Що? Задушив ?! Так от яка твоя вдячність ?! Полізай ж знову в свою труну!

   І хлопець підняв мерця, кинув його в труну і закрив його кришкою; тоді увійшли ті ж шестеро носіїв та забрали труну.

— Не пробирає мене страх, та й все! Сказав хлопець. Тут я страху навіки не навчуся!

   Тут увійшов чоловік ще більший всіх інших і на вид – страховисько: це був старий з довгою білою бородою.

— Ах ти, тварюко! Закричав він. Тепер ти дізнаєшся, що таке страх: готуйся до смерті!

— Ну, не дуже поспішай! Відповів хлопець. Колі мені вмирати доведеться, так без мого дозволу не получиться.

— Тебе вже я заберу з собою! Сказало чудовисько.

— Тихіше, тихіше! Дуже вже ти розходився! Я ж теж не слабкий, а то ще й сильніший тебе!

— Це ми ще подивимося! Сказав старий. Якщо ти сильніший мене, так я тебе відпущу; ходімо, спробуємо силу!

   І повів він хлопця темними переходами в кузню, взяв сокиру і вбив одним ударом ковадло в землю.

— Ач дивина! Я можу і трохи краще цього зробити! Сказав хлопець і підійшов до іншої ковадлі.

   Старий став поруч нього, цікавлячись подивитися, і біла борода його звісилась над ковадлом. Тоді хлопець схопив сокиру, розколов одним ударом ковадло і защепив в неї бороду старого.

— Ну, тепер ти, брате, попався! Сказав він. Тепер тобі помирати доведеться!

   Взяв він залізний прут і став ним пригощати старого, поки той не заверещав і не почав благати про пощаду, обіцяючи дати йому за це превеликі багатства.

   Хлопець витягнув сокиру з щілини і звільнив старого. Повів його старий назад в замок, показав йому в одному з пагорбів три скрині, наповнені золотом, і сказав:

— Одна третина належить бідним, інша королю, третя тобі.

   У цей час пробило дванадцять, і хлопець залишився один в темряві.

— Як – небудь та виберуся звідси, сказав він, навпомацки відшукав дорогу в свою кімнату і заснув там біля вогню.

На ранок прийшов король і запитав:

— Що ж тепер, мабуть, навчився ти страху?

— Ні, відповів той, і відати не відаю, що таке страх. Побував тут мій покійний двоюрідний брат та бородань якийсь приходив і показав мені там внизу купу грошей, а страху мене ніхто не навчив.

І сказав тоді король:

— Спасибі тобі! Визволив ти замок від нечистої сили. Бери ж собі мою дочку в дружини!

— Все це дуже добре, відповів той, а все – таки досі я не знаю, що означає тремтіти від страху!

One Response to “Казка про хлопця, який страху не знав”