Мужичок

   В одному селі всі мужики були багаті – пребагаті, і тільки один з них був бідняком; того вони так і прозвали мужичок. Не було в нього ні корови, ні грошей на покупку її; а між тим і він, і його дружина так хотіли б корівку мати!

Одного разу чоловік і сказав дружині:

— Чуєш, що мені в голову спало! Адже хресний наш – тесляр: нехай би він нам телятка з дерева вирізав та темною фарбою його зафарбував би, щоб воно на всіх інших телят схожий був, авось він у нас з часом підросте і приведе нам корівку.

   Дружині ідея чоловіка сподобалася, і хресний вирізав телятка з дерева, і пофарбував його як слід, і навіть голову йому приладнав так, що вона могла опускатися, ніби теля траву щипає.

   Коли на другий ранок корів погнали в поле, мужичок закликав до себе пастуха в будинок і каже йому:

— Ось бачиш, і у мене є телятко, тільки воно маленьке ще й доводиться його на руках носити.

Пастух сказав:

— Ну, добре! – Взяв теля на руки, виніс його на пасовище і поставив його на траву.

   Телятко все і стояло на траві, нахиливши голову, наче їв її, і пастух сказав про нього:

— Цей бідолаха сам побіжить – адже он як траву наминає!

Вечером, збираючись гнати стадо додому, пастух сказав теляті:

— Коли можеш цілий день на ногах вистояти та наїдатися досхочу, так зможеш і бігати сам, я не збираюся тебе на руках додому тягти!

   А мужичок тим часом стояв перед хатою і чекав свого телятка; як побачив, що пастух через село жене стадо, а його теляти не видно, він підбіг до пастуха і почав розпитувати де воно.

Пастух відповів:

— Так все ще стоїть на пасовищі і їсть – не хотів від трави відірватись і йти зі мною.

Мужичок каже:

— Ось що вигадав! Прижени мені зараз мою скотинку!

   Пішли вони разом назад на пасовище, але, видно, хтось вкрав теля – ніде його не було.

— Видно, забіг куди – небудь! – сказав у виправдання собі пастух.

— Та, ні, мене не проведеш! – Сказав мужичок і потягнув пастуха до сільського судді, який присудив, що пастух за свою необережність повинен віддати мужичку корову замість загубленого теляти.

   Ось нарешті у мужичка і у його дружини з'явилася давно бажана корова. Вони від душі їй раділи, та біда в тому, що не було у них корму і нічим було корову годувати … Ну, і довелося її заколоти.

   М'ясо посолили, а мужичок пішов у місто шкуру з корови продавати, щоб на виручені від продажу гроші замовити хрещеному ще одне теля.

   По дорозі зайшов він на млин і бачить: сидить ворон з поламаними крилами … Він над вороном зглянувся, підняв його з землі і загорнув у коров'ячу шкуру. Але так як погода раптом змінилася, піднявся бурхливий вихор і пішов дощ, то він і не міг іти далі, повернувся на млин і попросив притулок від негоди.

А жінка мельника одна була вдома і сказала мужичку:

— Он, лягай, мабуть, на соломі, – і на вечерю дала йому тільки хліба з сиром.

   Мужичок поїв і ліг на соломі, а шкуру коров'ячу поклав біля себе. Жінка мельника подумала: Ну, він, мабуть, втомився і вже заснув!

   А між тим прийшов до неї її, старий приятель, місцевий міліцейський, якого мельник терпіти не міг. Вона прийняла його ласкаво і каже йому:

— Чоловіка мого, який тебе не любить, вдома немає, так ми з тобою сьогодні пригостимся на славу!

   Мужичок, як почув "пригостимся," так і став гніваєтися на жінку, яка змусила його задовольнятися на вечерю тільки хлібом і сиром. І бачить він – що вона нанесла на стіл всякої всячини: і гаряче, і салат, і тістечко, і вино!

   Тільки вони сіли за стіл і збиралися їсти, хтось постукав…"Ах, батюшки! Та це мій чоловік!"

   Жваво сховала вона гаряче в грубку, вино – в ліжко, салат – на ліжко, тістечко – під ліжко, а міліцейського – в шафу в сінях.

Потім відчинила чоловікові двері, та й каже:

— Ну, слава Богу, що ти повернувся! Ось погодка наче кінець світу!

А мельник побачив мужичка на соломі і запитав:

— А цей молодець звідки?

— Ах, цей молодець прийшов сюди в дощ і бурю і просив притулку; от і дала йому хліба з сиром та поклала його на солому.

— Ну, що ж, – сказав чоловік, – я проти, нічого не маю … Але давай же мені скоріше щось поїсти!

— Та немає в мене нічого, крім хліба і сиру, – сказала дружина.

— Я буду і цим задоволений: давай хоч хліба з сиром!

А потім сказав мужичок:

— Іди сюди, поїш зі мною.

   Мужичка не змусив двічі повторювати, встав і став з ним їсти. Тут мельник побачив коров'ячу шкуру, що лежала на підлозі, в яку загорнутий був ворон, і запитав:

— А що це в тебе таке?

— Там у мене провісник сидить! – Сказав мужичок.

— А чи не може він і мені що – небудь погадати? – Запитав мельник.

— Чому б ні? Тільки попереджаю: він пророкує тільки чотири рази поспіль, а п'ятий про себе залишає.

Мельник поцікавився подивитися, як це відбувається, і сказав мужичку:

— Ну, ну, нехай передбачить що – небудь.

   Тоді мужичок придушив пальцем ворона в потилицю, так що той закаркав:

— КРР! Карр!

— Це він що сказав? – Запитав мельник.

— А, по – перше-то, він сказав, що в тебе вино заховано в ліжку.

— Ах, бреше! – Вигукнув мельник, пішов до ліжка і, точно, знайшов вино в ліжку.

— А ну ще, – підбивав мельник.

Мужичок знову змусив ворона покаркати і сказав:

— По – друге, він сказав, що в печі твоїй є гаряча страва.

— Ах, бреше! – Вигукнув той і пішов до печі, знайшов гаряче.

Мужичок і ще змусив ворона пророкувати і сказав:

— По – третє, він сказав, що в тебе салат стоїть на ліжку.

— Зараз подивлюся! – Вигукнув мельник, пішов і, точно, знайшов салат.

   Нарешті мужичок ще раз придушив ворона в голову так, що той закаркав, і сказав:

— По – четверте, він сказав, що в тебе тістечко стоїть під ліжком.

І тістечко мельник знайшов.

   Тут вже мельник сів з мужичком за стіл, а жінка, на смерть перелякана передбаченнями ворона, лягла в ліжко і всі ключі приховала.

   Мельнику дуже б хотілося почути і п'яте пророкування ворона, але мужичок сказав:

— Вже ми спочатку все це з'їмо спокійно, тому що п'яте пророкування у нього завжди буває недобрим.

   Коли вони все з'їли, між ними почався торг: скільки дасть мельник за п'яте пророкування ворона? І торгувалися вони довго, поки не зійшлися на трьохстах талерах.

   Тоді вже мужичок ще раз придушив ворона, та так, що той голосно – преголосно закаркав … Мельник і запитав:

— А що він сказав?

 — Він сказав, що в сінях в твоїй шафі засів сам диявол!

— Ну, треба диявола звідти вигнати! – Сказав мельник і відчинив двері на вулицю.

   Довелося жінці давати ключ від шафи, а мужичок її відімкнув. Тоді міліціонер з горошком викотився звідти.

А мельник запевняв:

— Сам, нечистого, на власні очі бачив – він і був там!

   Мужичок на другий  ранок вибрався з дому зі своїми трьомастами талерами – та й пішов!

   У себе мужичок зажив розкошуючи – вибудував собі гарненький будиночок, і мужики про нього говорили:

— Мужичок наш, видно, там побував, де золото з неба на землю снігом сиплеться і гроші гребуть лопатами.

   Проте ж мужичка повели до судді, який запитав його, звідки у нього взялося багатство.

Той відповів:

— Так я свою коров'ячу шкуру в місті за триста талерів продав.

   Як почули про це мужики, так захотілося і їм таке зробити; всі побігли додому, перекололи своїх корів і здерли з них шкури, щоб продати їх в місті за так дорого.

   Суддя ще заставив, щоб його служниця йшла вперед всіх в місто. Коли вона прийшла в місто до купця, той дав їй за шкуру не більше трьох талерів; а коли прийшли всі інші, то він їм став давати ще менш і сказав:

— А що я з цими всіма шкурами буду робити?

   Ось і розгнівалися мужики на мужичка за те, що він їх так спритно провів; захотіли помститися йому і поскаржилися судді на те, що той їх обдурив. Ні в чому не винного мужичка засудили до смерті й вирішили скинути його вводу, запхавши його в бочку.

   Вивели його за село і здали на руки міліцейському, який повинен був подбати про виконання вироку.

   Коли мужичок залишився наодинці з міліціонером і глянув йому в обличчя, то впізнав того приятеля, який у жінки мельника в гостях був.

— Ну, – сказав він, – я вас з шафи визволив, так вже ви, як хочете, а звільніть мене з цієї проклятої бочки.

   А тут якраз пастух гнав стадо повз, а він пастуха знав, що йому вже давно хотілося стати суддею; от мужичок і закричав щосили:

— Ні! Ні за що цього не зроблю, якби навіть весь світ того побажав – ні, не зроблю!

Пастух, почувши це, підійшов і запитав:

— Що ти задумав? Чого ти ні за що не хочеш зробити?

Мужичок і сказав йому:

— Так от, хочуть мене призначити суддею, якщо я сяду в цю бочку! .. Та ні – не сяду!

Тут пастух сказав:

— Якщо тільки це потрібно, щоб бути суддею, так я б зараз сів у бочку!

— Так якщо хочеш сісти в бочку, так і сідай: будеш суддею!

   Пастух, предовольний, сів у бочку, а мужичок кришку в бочці забив; а потім підійшов до стада на місце пастуха та й погнав його спокійнісінько.

   А міліціонер відправився до мужиків і сказав їм, що все зробив. Тут вони прийшли і покотили бочку до води. Бочка вже покотилася, а пастух і крикнув з неї:

— Я вельми охоче прийму на себе посаду судді!

   Мужики подумали, що це їм мужичок кричить, і стали говорити між собою:

— Ще б ти не прийняв! Та тільки ти спочатку там внизу щось роздивись, – і скотили бочку в воду.

   Потім попрямували вони додому, і коли прийшли в село, то першим їм попався назустріч – хто ж? Мужичок! Жене собі спокійнісінько стадо корів і виглядає веселим і задоволеним.

Мужики здивувалися і стали говорити:

— Та звідки ж ти взявся? Невже з води виліз?

— Ну, звичайно! – Відповів той. – Спочатку я занурився глибоко – глибоко, на саме дно; там вибив кришку бочки і виліз з неї, і бачу: кругом все луки, зелені – презелені, а на них корів багато, ось я звідти і прихопив собі стадо.

— А там мабуть і ще залишилося їх багато? – Запитали мужики.

— О, так! Дуже багато.

   Тоді мужики і домовилися між собою, що всі вони теж добудуть собі звідти корів – кожен по стаду; а суддя кричить:

— І я вперед всіх!

   Пішли вони разом до води, а день був ясний, і по блакитному небу пливли хмарки схожі на корів; вони і у воді відбивалися, і мужики так і заволали:

— Ось вони! Корови! По дну під водою так і бродять!

Суддя навіть вперед протиснувся і каже:

— Я перший кинуся, щоб там озирнутися.

Та в воду бух, тільки вода забулькала …

А мужикам і покажись, що він їм сказав:

— За мною, хлопці! – Вся юрба кинулася слідом за ним у воду…

Так все село й вимерло; а мужичок зажив багато – пребагато.