Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Про розумного кравця

Про розумного кравця

   Жила – була колись принцеса, і дуже вже була вона горда: прийде до неї, бувало, наречений, і почне вона загадувати йому загадки; а якщо він їх не розгадає, то посміється вона над ним і геть прожене. І веліла вона оголосити, що хто загадку її розгадає, то за того вона і заміж вийде: нехай, мовляв, приходить до неї всякий, хто забажає.

   Ось, нарешті, і знайшлося троє кравців; двоє старших вважали, що вони майстри великі, справу свою знають, і тут теж, мабуть, промаху не дадуть. А третій – був людиною на вигляд непоказною і порядний тюхтій, та й у ремеслі своїм не мастак, але він думав, що в цій справі вийде йому щастя, а то звідки ж і взятися щастю? Ось і кажуть йому двоє старших:

— Так залишайся ти краще вдома, а то зі своїм знанням не далеко підеш.

   Але той збити себе з пантелику не дав і відповів, що він готовий головою ручатися, що з цим він впорається; і ось він сміливо рушив у дорогу, немов весь світ йому належав.

   Ось з'явилися вони втрьох до принцеси і оголосили, щоб задала вона їм свої загадки, – люди, мовляв, прийшли тлумачні та досвідчені, і розум у них такий тонкий, що у вушко голки протягнути можна.

І каже їм принцеса:

— Є у мене на голові два різнокольорових волоса, – так якого ж вони кольору?

— Якщо в цьому вся загадка, – сказав перший кравець, – то ось тобі і розгадка: один чорний, другий білий, як про сукні – чорна з цяткою.

І відповіла принцеса:

— Ти розгадав невірно, хай відповідає другий.

І відповів тоді другий:

— Вже якщо не чорний і не білий, то каштановий і рудий – точно, як у мого батька святковий сюртук.

— І ти розгадав невірно, – сказала принцеса, – хай відповідає третій, – цей, я бачу, знає напевно.

Ось виступив сміливо кравець і каже:

— У принцеси на голові один волосся срібний, а інший золотий, – ось якого вони кольору!

   Почула це принцеса, зблідла від страху, чуть не зомліла, тому що він вірно розгадав. А була вона твердо впевнена що жодній людині на світі тієї загадки не розгадати. Прийшла вона в себе і каже:

— Того, що ти розгадав, ще мало, щоб пішла я за тебе заміж; ти повинен будеш виконати ще щось. Лежить у мене в сараї ведмідь, ось ти і проведи з ним цілу ніч; а коли я вранці встану і побачу, що ти живий, тоді ти на мені і одружишся.

   Вона думала таким чином звільнитися від кравця, – адже не було ще такої людини, яка, потрапивши в лапи до ведмедя, живою би залишилася. Але той не злякався, він охоче погодився і сказав:

— Сміливо задумано – рахуйте, що пів справи зроблено.

   Ось настав вечір, і привели кравчика до ведмедя. Ведмідь вже зібрався кинутися на маленького чоловічка і привітатися з ним гарненько своєю лапою.

— Гей ти, тихше, тихше, – сказав кравець, – я вже тебе заспокою, – і він дістав спокійнісінько з кишені горіхів, розкусив їх і почав їсти.

   Побачив це ведмідь, захотілося йому тих горіхів покуштувати. Поліз кравець в кишеню і подав йому їх цілу жменю; але були то не горіхи, а камінчики. Сунув ведмідь їх в пащу, почав гризти, – гризе, а розгризти ніяк не може. "Ех, – подумав він, – що це я за такий дурний телепень, і горіхів розгризти не вмію," і каже він кравцю:

— Послухай, розлупи ти мені горіха.

— Ось ти який, – мовив кравець, – паща у тебе он яка велика, а маленького горішка розгризти не вмієш!

   Взяв він камінь, але замість нього сунув собі в рот горіх, і – клац! – Той розколовся.

— Треба буде ще раз спробувати, – сказав ведмідь, – бачу я що зараз усе получиться.

   І дав кравець йому знову каменів. Став ведмідь гризти щосили, але нічого у нього не получалося. Тут витягнув кравець скрипку і почав на ній награвати. Почув ведмідь музику, не міг втриматися, почав танцювати. Потанцював він небагато, і це йому так сподобалося, що він запитав кравчика:

— Послухай, а чи важко грати на скрипці?

— Так зовсім легко, ось дивись, – сюди кладу я пальці лівої руки, а правою смичком воджу, і ось воно як весело виходить: гоп-гоп-гоп, тра-ля-ля-ля!

— Ось так би грати на скрипці, – сказав ведмідь, – і мені б хотілося, можна було б танцювати, коли прийде охота. Навчи ти мене грати! Що ти на це скажеш?

— З великим задоволенням, якщо є в тебе до того здібності. Ану, покажи мені свої лапи. Е, та вони в тебе занадто довгі, треба буде кігті трохи пообрізувати.

   Ось він приніс лещата, а ведмідь і поклав у них свої лапи; тут кравець і ну їх закручувати, та якомога міцніше, і каже:

— Тепер почекай, поки я принесу ножиці, – і, залишивши ведмедя ревіти скільки йому влізе, ліг у кутку на солому і заснув.

   Почула ввечері принцеса, як реве ведмідь, і подумала, що реве він від радості, покінчивши з кравцем. Встала вона на ранок безтурботна і задоволена, але глянула в сарай, бачить – стоїть кравець, веселий і здоровий, поруч з ведмедем і відчуває себе, як риба у воді. Що тут було їй сказати? Адже в присутності всіх вона дала йому обіцянку; і звелів тоді король подати карету, і повинна була принцеса відправитися разом з кравцем до церкви і з ним повінчатися. Тільки вони сіли в карету, а ті двоє кравців стали заздрити щастю свого приятеля; і було у них серце зле, увійшли вони в сарай і звільнили ведмедя з лещат. У люті кинувся ведмідь слідом за каретою. Почула принцеса, що ведмідь сопе та реве, стало їй страшно, і вона закричала:

— Ах, це женеться за нами ведмідь, він хоче тебе розірвати!

   Тут кравець швидко придумав, що йому робити: встав він на голову, висунув ноги у вікно карети і закричав:

— Бачиш лещата? Якщо ти не заберешся по – доброму, то потрапиш в них знову!

   Як побачив це ведмідь, повернувся і втік геть. А кравець поїхав собі спокійнісінько до церкви і обвінчався з принцесою, і жив з нею він щасливо, немов жайворонок польовий.

Додати коментар