Смерть у кумах

   Було у одного бідняка дванадцять дітей, і повинен він був день і ніч працювати, щоб на хліб заробити.

   Ось народилася на світ тринадцята дитина, і не знав бідняк, як з біди вибратися; вийшов він на велику дорогу, щоб першого стрічного запросити в куми. І перший, хто зустрівся йому, був Господь Бог: він знав, що у бідняка на серце, і сказав йому:

— Бідна людина, мені тебе шкода, я готовий бути хрещеним батьком твоєї дитини, я буду про нього піклуватися і зроблю його на землі щасливим.

Каже бідняк:

— А ти хто такий?

— Я – Господь Бог.

— У такому разі я тебе в куми не хочу, – сказав бідняк, – ти все віддаєш багатіям, а нас, бідняків, голодувати змушуєш. – І відвернувся бідняк від Господа Бога і вирушив далі.

Тут підійшов до нього чорт і каже:

— Чого ти шукаєш? Якщо хочеш взяти мене в хресні твоєї дитини, то я дам йому золота вдосталь та до того ж надам всякі задоволення на світі.

Спитав чоловік:

— А хто ти такий?

— Я – чорт.

— У такому разі я тебе в куми не бажаю, – сказав чоловік, – ти обманюєш і вводиш людей в спокусу.

   Відправився бідняк далі. І підходить до нього кістлява смерть на худих ногах і каже:

— Візьми мене в куми.

Спитав чоловік:

— Ти хто така?

— Я смерть, я роблю всіх рівними.

Каже чоловік:

— Ти справедлива, ти несеш і багатія і бідняка без відмінностей, будь у мене кумою.

Відповіла смерть:

— Я зроблю твоє дитя багатим і знатним, бо хто зі мною подружиться, у того ні в чому не бракуватиме.

Сказав чоловік:

— Наступної неділі будемо справляти хрестини, приходь в цей день.

   Стала смерть, як і обіцяла, і виявилася справжньою кумою, як годиться.

   Ось хлопчик виріс, прийшла до нього раз хрещена й наказала слідувати за нею. Повела його в ліс, показала йому якусь траву, яка там росла, і сказала:

— А тепер ти повинен отримати від своєї хрещеної подарунок. Я зроблю тебе знаменитим лікарем. Якщо тебе покличуть до хворого, я буду кожен раз теж там; якщо я буду стояти в головах хворого, ти можеш сміливо оголосити, що ти його вилікуєш; дай йому цієї трави, і він одужає. Але якщо я буду стояти біля ніг хворого, то значить – він мій, і ти повинен сказати, що всяка допомога марна і що жоден лікар на світі врятувати хворого не зможе. Але не користуйся цим зіллям проти моєї волі, а не те погано тобі доведеться.

   Незабаром зробився юнак найзнаменитішим лікарем у всьому світі. "Варто йому тільки глянути на хворого, і він вже знає, як йде справа, одужає хворий або помре," – так говорили про юнака, і звідусіль приходили до нього люди, звали його до хворих і платили йому грошей стільки, що незабаром він зробився багачем.

   Ось трапилося одного разу, що захворів король. Покликали цього лікаря, він повинен був сказати, чи зможе король одужати.

   Підійшов лікар до ліжка, бачить – стоїть смерть біля ніг хворого, і ніяка трава допомогти тут не зможе. "Якби я міг хоч раз перехитрити смерть! – Подумав лікар. – Але вона, звичайно, образиться; правда, я її хрещеник, і вона могла б зробити вигляд, ніби нічого не помітила. Давай – но спробую."

   Взяв він хворого, поклав його задом наперед, – і стояла тепер смерть в головах хворого. Дав йому лікар зілля, і король став знову здоровим.

   Але смерть прийшла до лікаря, злобно і похмуро на нього подивилася, погрозила йому пальцем і сказала:

— Ти мене обдурив. На цей раз я тебе прощаю, бо ти мій хрещеник, але якщо ти насмілишся ще раз мене обдурити, я схоплю тебе самого і заберу на той світ.

   Минув деякий час, і раптом захворіла дочка короля тяжкою хворобою. А вона була в нього єдине дитя, і він плакав день і ніч і вже проплакав всі очі. І король оголосив, що той, хто врятує його дочку від смерті, стане її чоловіком і успадковує корону.

   Підійшов лікар до ліжка хворої і побачив смерть біля її ніг. Йому слід було б не забувати застереження його хрещеної, але чудова краса королівни і щастя зробитися її чоловіком так його засліпили, що він про все забув. Він не звернув увагу на те, що смерть гнівно на нього дивилася, підіймала руку і загрожувала йому своїм кощавим кулаком; він все – таки підняв королівну і переклав її голову туди, де лежали ноги. Потім дав він їй зілля, і вмить у королівни порозовіли щоки, і вона стала одужувати.

Обдурив лікар смерть вдруге, і вона підійшла до нього і сказала:

— Тепер підійшла твоя черга.

   І вона схопила його своєю крижаною рукою так міцно, що вирватися він не міг, і повела його в підземну печеру. Він побачив там тисячі тисяч свічок, запалених неозорими рядами. Одні з них були великі, інші середньої величини, а були й зовсім маленькі. Кожну мить одні гасли, а інші запалювалися, і здавалося, що вогники весь час змінюють місце і скачуть то туди, то сюди.

— Бачиш, – сказала смерть, – це людські свічки життя. Великі – це свічки дітей, середні – сімейних людей в їх кращі роки, а маленькі – людей похилого віку. Але часто і у дітей і у людей молодих бувають тільки маленькі свічечки.

— Покажи мені мою свічку життя, – сказав лікар, думаючи, що вона у нього ще достатньо велика.

   І вказала смерть на маленьку – маленьку свічечку, яка ось – ось готова була згаснути, і сказала:

— Бачиш, ось це твій.

— Ах, мила хрещена, – сказав переляканий лікар, – зробіть милість, запаліть мені нову, щоб міг я насолодитися життям, щоб я став королем і чоловіком прекрасної королівни.

— Не можу, – мовила смерть, – перш ніж зайнятися новою, одна свічка повинна згаснути.

— Так поставте мою стару свічку на нову, і вона буде продовжувати горіти, коли догорить стара, – прохав лікар.

   Прикинулася смерть, ніби хоче виконати його бажання, принесла нову, велику свічку; але вона хотіла йому помститися і, коли ставила нову свічку, впустила ніби ненароком недогарок, і він погас. І лікар упав додолу і потрапив тепер сам в руки до смерті.