Три пір'їнки

   Жив собі на світі король, і були у нього три сини. Двоє розумні, і тямущі; а третій не балакучий і простіший старших, а тому й звали його простаком.

   Коли король став старіти, слабшати і вже подумував про свій кінець, він і сам не знав, який з його синів повинен його наслідувати в управлінні королівством.

Ось і сказав він їм одного разу:

— Їдьте по білому світу, і той, хто мені привезе найкращий килим, нехай і буде королем після моєї смерті.

   А щоб не вийшло спору між братами, кому куди йти, він їх вивів перед замком, дмухнув на три пір'їнки і пустив їх по повітрю, примовляючи:

— Як пір'їнка полетить, так і шлях за ним лежить.

   Одна пір’їна понеслася на захід, інша – на схід, а третя полетіла – прямо, відлетіла недалеко і незабаром впала на землю.

   Ось і пішли брати: один – праворуч, другий – ліворуч, і ще стали сміятися над простаком, який повинен був зупинитися біля своєї пір’їни, що впала на землю.

   Сів він біля пір'їнки і зажурився. І раптом бачить, в землі двері проглядаються. Він двері підняв, а під ними йдуть сходи в глиб землі; він і зійшов по цих сходах.

   Підійшов до інших дверей, постукав і чує, що за дверима хтось відгукується:

— Дівчинко, піди перевір хто це стукає у наші двері.

   Двері відчинилися, і королевич побачив велику товсту жабу, яка сиділа в підземеллі серед безлічі маленьких жаб. Товста жаба запитала його, чого він бажає? Він відповів:

— Потрібен мені найкрасивіший і найдорожчий килим.

   Тут жаба покликала одну з молодих маленьких жабенят і сказала їй:

— Дівчино, піди і принеси скриньку!

   Молоденька маленька жабка принесла скриньку, а товста жаба відкрила її, вийняла і віддала простаку – королевичу такий чудовий килим, якого ніхто не міг би виткати на землі. Королевич подякував їй і знову піднявся з підземелля на землю.

   Обидва старші брата подумавши, що в третього простака – брата нічого не вийде і взяли у першої – ліпшої баби її грубо виткані килими, похожі на прохідні доріжки, і віднесли королю.

   До того ж часу повернувся і простак в замок і приніс свій чарівний килим; як побачив король той килим, подивувався йому і сказав:

— Якщо нам триматися нашої домовленості, так королівство слід передати молодшому.

Але двоє старших не давали батькові спокою і говорили:

— Чи може бути королем цей простак, у якого ні на що не вистачає розуму? – І просили батька, щоб поклав він нову умову.

Тоді сказав король:

— Той з вас королівство успадковує, хто мені принесе найкраще кільце! – І вивів їх перед замком і випустив на повітря три пір'їнки, за якими вони повинні були попрямувати слідом.

   Двоє старших знову пішли на схід і на захід, а пір’їна простака – королевича полетіла перед ним прямо і знову впала поряд з дверима в підземелля.

   І знову зійшов він туди і сказав товстій жабі, що йому треба б розшукати найкраще і найдорожче кільце. Та одразу наказала принести скриньку і звідти вийняла кільце, і то кільце блищало дорогоцінними каменями і було таке прекрасне, що жоден майстер на землі не міг би змайструвати такого кільця.

   Обидва старші брата сміялися над братом – простаком, який взявся розшукати золоте кільце, і не доклали жодних зусиль на пошуки кільця, а просто – напросто взяли обводок зі старого колеса, вибили з нього цвяхи і принесли його до короля.

   Коли ж простак показав батькові своє кільце, батько знову повторив:

— Йому слід бути моїм спадкоємцем!

   Проте ж двоє старших не переставали приставати до батька до тих пір, поки він не погодився на третю умову і не висловив, що успадковує той, хто привезе собі в замок найкрасивішу наречену.

   Ще раз пустив він три пір'їнки по повітрю, і вони полетіли точно так само, як і раніше.

   Ось і прийшов простак – королевич прямісінько до товстої жаби і сказав їй, що повинен привезти додому красуню собі в дружини.

— Еге, що задумав! – Сказала жаба. – Красуню! Так адже вона не завжди під рукою знайдеться … А втім, я тобі пошукаю.

   І дала йому видовбану жовту ріпу, запряжену шестериком мишей. Простак зажурився і запитав її:

— Куди мені це добро?

Жаба відповіла:

— А ось візьми та посади туди одну з моїх маленьких жабок.

   Тоді він навмання вихопив одну з маленьких жаб і посадив її в жовту повозку з ріпи; і тільки посадив, як жабка перетворилася на дівчину – красуню, повозка – в карету, а шестерик мишей – в шестерик коней. Простак – королевич поцілував дівчину, вдарив по конях і привіз наречену до батька.

   За ним прийшли і його брати; ті красунь шукати і не потрудилися, а просто прихопили перших зустрічних баб і привели їх до палацу.

   Як побачив їх король, так і вирішив: "Молодший син повинен бути королем!"

Але двоє старших заволали:

— Чи можемо ми допустити, щоб простак став королем! – І зажадали, щоб тому було надано перевагу, чия дружина краще стрибне через кільце, повішене серед зали.

   Вони про себе думали, що їх баби легко це виконають, бо вони сильні, а ця слабка дівчина – красуня, напевно, уб'ється, як стрибне.

Король і на це прохання погодився.

   Тоді дві баби стрибнули через кільце, але так важко і незручно, що попадали додолу і поламали собі свої грубі руки і ноги. Слідом за ними дівчина – красуня стрибнула легко і вправно, і ніхто вже не став їй перечити.

   Так завдяки їй молодший королевич отримав вінець королівський і правив країною довгі – довгі роки мудро і справедливо.