Велетень і кравець

   Заманулося раз одному кравцеві, великому хвальку, але поганому майстру, вийти прогулятися та по лісу побродити, подивитися, що там робиться. Тільки він скінчив роботу, вийшов з майстерні і пішов своєю дорогою, через міст, стежкою широкої, і бродив він там і сям, по горам та по лісам.

   І побачив він по дорозі, у синій далі, круту гору, а за нею, серед дрімучого і темного лісу  здіймається майже до самого неба вежа.

—Тьху ти! – Крикнув кравець. – Що ж воно таке? – І, згораючи від цікавості, він вирушив швидше на гору.

   Він розкрив рот і очі від здивування, коли, підійшовши ближче, побачив, що у тій вежі є ноги, і вона взяла та й перестрибнула через круту гору і стала перед кравцем у вигляді могутнього велетня.

— Ей ти, жалюгідний черв'як, чого тобі тут треба? – Крикнув йому велетень так, що кругом аж загуркотіло.

Кравець пробурмотів:

— Так от хотів би дізнатися, чи не можна тут в лісі собі на шматок хліба заробити.

— Якщо ненадовго, – сказав велетень, – то можеш і до мене на службу піти.

— Я, мабуть, готовий. А яку мені платню дасиш?

— Яку платню? – Сказав велетень. – А от зараз дізнаєшся: за кожен рік по триста шістдесят п'ять днів життя, а у високосному році ще один день на додачу. Ну, що, підходить це тобі?

— Мабуть, підходить, – відповів кравець, а сам подумав: "Що ж, по своєму ліжку простягай ніжки. Треба буде мені від нього скоріше звільнитися."

І каже йому велетень:

— Ей ти, малюче, іди та принеси мені кухоль води!

— А може, вже краще цілий колодязь з криницею заодно? – Запитав хвалько і пішов з кухлем до колодязя.

— Що? Колодязь заодно з криницею? – Пробурчав велетень собі в бороду. А був він трохи дурнуватий і неповороткий і став побоюватися: "А хлопчина – то, мабуть, не такий вже простак; у нього, мабуть, є при собі чарівний корінь. Ти, старий Гансе, будь з ним обережніше, це тобі не слуга. "

   Коли кравець приніс воду, велетень велів йому наробити в лісі в'язку дров і додому принести.

— А чи не краще вже одним ударом

Весь ліс зрубати

Великий і густий –

І молодий і віковий,

І рівний і кривий? –

спитав кравець і відправився рубати дрова.

— Що-о?

Весь ліс зрубати

Великий і густий –

І молодий і віковий,

І рівний і кривий?

   Та й криниця з криницею? – Пробурчав собі в бороду довірливий велетень і став побоюватися його ще більше: "А хлопець – то, мабуть, не такий вже простак. У нього, видно, є при собі чарівний корінь. Дивись, старий Гансе, будь з ним обережніше, це тобі не слуга."

   Коли кравець приніс дрова, велетень велів йому застрелити на вечерю кілька диких кабанів.

— А чи не краще вже відразу одним пострілом цілу тисячу та й притягти їх усіх сюди? – Запитав хвалькуватий кравець.

— Що? – Крикнув переляканий велетень. – На сьогодні і цього вистачить, лягай собі спати.

   Велетень був так наляканий, що всю ніч безперервно і ока не стулив – все думав – роздумував, як би це йому мерщій від проклятого слуги – чаклуна позбутися. Але відомо – ранок вечора мудріший. І ось на другий ранок відправився велетень разом з кравцем на болото, а навколо нього росло багато верб. Ось велетень і каже:

— Ей, кравче, послухай. Сідай – но ти на одну з вербових гілок, мені дуже хочеться подивитися, зігнеться вона під тобою?

   Гоп! – І кравець сидів уже на гілці. Він набундючився і став таким важким, до того важким, що гілка під ним так і пригнулась до самої землі. Але коли йому довелося перепочити, щоб набрати повітря, гілка підкинула його вгору, – нажаль, він забув сунути в кишеню груз, – і він взлетів, на велику радість велетня, так високо, що його не стало й видно.

   І якщо не впав він на землю, то, мабуть, ще й досі по повітрю носиться.