ОСТАННЯ ПІСНЯ МАРІЇ СТЮАРТ

Que suis je, belas!..

Що я тепер, о боже! жить мені для чого?

Слаба, мов тіло, в котрім серця вже нема,

Тінь марна я, мене жаль-туга обійма,

Самої смерті прагну, більше вже нічого.

Не будьте, вороги, ненависні до того,

Хто в серці замірів владарних не здійма,

Бо муку більшую, ніж має сил, прийма,

Не довго втримувать вам лютість серця свого!

Згадайте, друзі,— ви, котрі мене любили,—

Що я без щастя-долі у житті сьому

Нічого доброго зробить не мала сили;

Кінця бажайте безталанню мойому,

Бо вже коли я тут недолі досить маю,

Хай буду я щаслива там, у іншім краю!