І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

 

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжкого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

 

О,   сліз таких вже вилито чимало,—

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись,—

Що сльози там, де навіть крові мало!

1895