Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Білосніжка

Білосніжка

   Казка про Білосніжку. Одного дня серед зими, коли надворі падав сніг, як біле пір'я, королева сиділа біля вікна й вишивала. Рама у вікні була з чорного дерева, і сніг проти неї здавався ще білішим. Задивилася королева на той сніг і вколола пальця голкою. Щоб не так боліло, вона виставила руку на холод за вікно, і на сніг упало три краплі крові. І ті червоні краплі були такі гарні на білому снігу, що королева подумала: «Якби в мене була дитина така біла, як сніг, така червона, як кров, і така чорна, як дерево на цій рамі».

   Невдовзі після того в королеви народилася донечка, і шкіра в неї була така біла, як сніг, щоки такі червоні, як кров, а коси такі чорні, як дерево на рамі, тому дівчинку назвали Білосніжкою. А королева, народивши дочку, померла. Через рік король одружився вдруге. Нова королева була красива, але дуже горда й пихата. Вона нізащо не стерпіла б, щоб хтось був кращий за неї. І було в королеви чарівне дзеркальце. Підійде вона, було, до стіни, де те дзеркальце висить, гляне в нього і спитає:

 

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні? 

А дзеркальце й каже:

Ви, королево, найкраща у нас.

 

   І королева була задоволена, бо знала, що дзеркальце каже правду.

   Та Білосніжка підростала і все гарнішала, а як їй минуло сім років, то стала така красива, як писана, краща за саму королеву. І ось одного разу королева спитала у свого дзеркальця:

 

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

А дзеркальце й каже:

Ви, королево, гарні у нас,

та Білосніжка краща в сто раз.

 

   Злякалася королева і аж позеленіла з заздрощів. Відтоді вона так зненавиділа Білосніжку, що в неї серце переверталося, коли вона бачила її. Вона ні вдень, ні вночі не знаходила спокою. Нарешті, покликала лісника та й каже йому:

— Відведи дівчину в ліс, щоб мої очі більше не бачили її. А там вбий і принеси мені з неї печінку, тоді я знатиму, що ти виконав мій наказ.

   Як лісникові було не послухатись королеви? Повів він Білосніжку в ліс, а там витяг мисливського ножа й хотів уже її вбити, але дівчинка заплакала й почала його просити:

— Ох, чоловіче добрий, не вбивай мене, я піду собі в ліс і більше ніколи не повернуся до замку.

Вона була така гарна, що лісник пожалів її і сказав:

— Ну добре, йди, бідолахо!

   А сам подумав: «Однаково тебе скоро з'їдять дикі звірі». Та все ж таки в нього ніби камінь з душі звалився, що йому не довелося вбивати її.

   Повз нього саме пробігав молоденький дикий кабан. Лісник заколов його, вирізав із нього печінку й відніс королеві на доказ того, що він убив Білосніжку. Лиха королева взяла її і віддала собакам.

   А бідолашна дівчинка лишилася в лісі сама однісінька. Стоїть вона, тремтить від страху, приглядається до кожного листочка навколо й не знає, що їй робити. Потім пішла куди очі бачать, по гострому камінні й по колючках. Повз неї пробігали дикі звірі, але жодне її не зачепило.

   Ішла вона, йшла, поки ноги несли, а як стало вечоріти, побачила маленьку хатку й зайшла до неї відпочити. В хатці все було маленьке, але таке гарне та чисте, що й не сказати. Посеред хатки стояв столик, застелений білим полотном, на ньому стояло сім мисочок і сім чарочок, а біля кожної мисочки лежала ложечка, виделка й ножик. А вздовж стіни стояло сім ліжечок, кожне накрите білим, як сніг, простирадлом.

   Білосніжка дуже зголодніла й хотіла пити, тому взяла з кожної мисочки потрошку їди й по шматочку хліба і надпила з кожної чарочки по краплі вина, бо не хотіла забирати в когось одного все. Потім вирішила лягти відпочити, бо так стомилася за дорогу, що ледве на ногах стояла. Лягла вона на одне ліжечко – а воно завелике, лягла на друге – а воно замале. Аж сьоме виявилось якраз на неї. Так вона на ньому й заснула. 

   Коли зовсім стемніло, прийшли додому господарі хатки. То були сім карликів, що добували руду в горах.

   Засвітили гноми сім свічечок і, коли в хатині стало видно, побачили, що там хтось побував без них, бо все стояло не так, як вони залишили.

— Хто сидів на моєму стільчику? – сказав перший гномик.

— Хто їв із моєї мисочки? – сказав другий.

— Хто надламав мій хліб? – сказав третій.

— Хто над'їв мою городину? – сказав четвертий.

— Хто брав мою виделку? – сказав п'ятий.

— Хто різав моїм ножиком? – сказав шостий.

— Хто пив із моєї чарочки? – сказав сьомий. Тоді перший озирнувся навколо й побачив, що простирадло на його ліжечку трохи вгрузло.

— Хто лягав на моє ліжко? – сказав він. Решта гномиків теж побігли до своїх ліжечок і закричали:

— На моє ліжко також хтось лягав!

   А сьомий глянув на своє ліжечко й побачив Білосніжку, що спала на ньому.

   Він покликав своїх товаришів, ті підбігли, присвітили свічечками і вражено загукали:

— Ой! Йой! Яка ж гарна дівчинка! І такі були раді, що вирішили не будити Білосніжку, хай собі спить.

   А сьомий гном переспав ніч біля своїх товаришів – одну годину на одному ліжку, другу на другому, третю на третьому, і так до самого світанку.

   Коли настав ранок, Білосніжка прокинулась, побачила сімох гномиків і злякалася. Та вони не гнівались на неї, а ласкаво спитали: 

— Як тебе звати?

— Білосніжка, – відповіла дівчинка.

— А як ти опинилася в нашій хаті? – спитали далі гноми.

   Тоді Білосніжка розповіла їм, як мачуха хотіла її вбити, а лісник пожалів, як вона йшла цілий день, аж поки натрапила на їхню хатку.

— Якщо ти згодна бути в нашій хаті господинею – куховарити, прати, стелити ліжка, шити, латати, прибирати й давати всьому лад, то лишайся в нас, тут тобі буде добре.

— Я залюбки лишуся у вас, бо мені нема куди йти, – відповіла Білосніжка.

   Так вона стала господинею в хаті гномів. Вони зранку йшли в гори, де шукали руду й золото, а ввечері поверталися додому, і їй треба було на той час приготувати їм їсти. Цілий день дівчинка була вдома сама, тому добрі гномики застерігали її:

— Бережися своєї мачухи, вона скоро довідається, що ти в нас. Нікого не впускай до хати!

   А королева думала, що Білосніжка давно мертва й тепер вона найперша і найкраща в країні.

Одного разу вона підійшла до дзеркальця та й каже:

 

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

 

А дзеркальце й каже:

 

Ви, королево, гарні у нас,

та Білосніжка в темній долині,

де вона в гномиків мешкає нині,

краща за вас

в тисячу раз.

 

   Злякалася королева, бо знала, що дзеркальце ніколи не каже неправди. І зрозуміла, що лісник обдурив її, лишив Білосніжку живою. Почала вона думати і так, і сяк, як би його звести пасиницю зі світу, бо поки вона не стане найкращою на цілий край, заздрощі не дадуть їй спокою. Нарешті надумала, нафарбувала собі обличчя, перебралася старою перекупкою і стала зовсім на себе не схожа. А тоді пішла в гори, добралася до хатини гномів, постукала в двері й загукала:

— Продаю, продаю, дешево продаю! Білосніжка виглянула у вікно і спитала:

— А що ви продаєте, тітонько?

— Гарні пояси продаю, доню, дешеві пояси всіх кольорів, – відповіла перебрана королева й витягла з торби довгий пояс, сплетений із барвистих шовкових ниток.

   «Це, мабуть, чесна жінка, її можна впустити», – подумала Білосніжка, відсунула засув на дверях і купила собі гарний шовковий пояс.

— Ой, доню моя, як же на тобі сукня висить! – вказала перебрана королева. – Ходи – но сюди, хай я тебе як слід підпережу.

   Довірлива Білосніжка підійшла до перекупки, щоб та її підперезала. Перебрана королева хутенько взялася до діла й кілька разів обперезала її довгим поясом, так тісно, що дівчинці не стало чим дихати, і вона впала додолу, як мертва.

— Отепер уже ти не будеш найкраща, – сказала королева і швидко пішла геть.

   Це було перед самим вечором, і невдовзі повернулися додому гноми. Як же вони перелякалися, коли побачили, що їхня люба Білосніжка лежить долі й не ворушиться, як мертва! 

   Вони підвели її, побачили, що вона тісно обперезана поясом, і перерізали його навпіл. Тоді Білосніжна почала трохи дихати й поволі ожила.

   Почули гномики, що сталося, та й кажуть їй – То лиха королева перебралася старою перекупкою, більше ніхто. Нікого не впускай до хати, коли нас немає вдома!

   А королева повернулася до замку, підійшла до дзеркальця і спитала його:

 

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

 

І дзеркальце відповіло, як і минулого разу:

 

Ви, королево, гарні у нас,

та Білосніжка в темній долині,

де вона в карликів мешкає нині,

краща за вас

в тисячу раз.

 

   Як почула це королева, у неї серце мало з грудей не вискочило, так вона злякалася, бо зрозуміла, що Білосніжка знов лишилася жива.

— Треба негайно вигадати щось таке, що її зведе зі світу, – сказала сама собі королева.

   Почала вона чаклувати й нарешті вичаклувала отруйний гребінець. Потім перебралася старою бабою, не схожою на ту, що перше була, й пішла в гори, до хатини семи гномиків. Постукала вона в двері та й гукає:

— Продаю гребінець, дешево продаю! Білосніжка виглянула у віконце та й каже їй:

— Ідіть собі далі, я нікого не можу впустити.

— Впустити не можеш, але ж поглянути на те, що я продаю, можеш, – мовила стара, витягла з торби гребінця й показала його.

   І так той гребінець сподобався Білосніжці, що вона повірила старій і відчинила двері.

Купила вона гребінець, а стара й каже їй:

— Дай – но, я тебе гарно розчешу. Бідолашна дівчинка нічого не запідозрила й підставила їй голову. Та тільки – но стара встромила гребінця їй у коси, як отрута перейшла в дівчинку, і вона впала, мов нежива, додолу.

— Так тобі й треба, щоб не була найкращою на цілий світ, – сказала лиха королева. – Тепер ти вже не встанеш.

І пішла собі.

   На щастя, вже було недалеко до вечора, й гноми скоро повернулися додому. Як побачили вони Білосніжку долі нерухому, зразу подумали на її лиху мачуху. Тому негайно обшукали дівчинку і знайшли отруйний гребінець. Тільки – но вони витягли його з кіс, як Білосніжка опритомніла й розповіла їм, що сталося. Гномики знов наказали їй, щоб вона була обережна й нікому не відчиняла дверей.

А королева прийшла додому й спитала в дзеркальця:

 

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

 

І дзеркальце відповіло їй так само, як перед тим:

 

Ви, королево, гарні у нас,

та Білосніжка в темній долині,

де вона в карликів мешкає нині,

краща за вас

в тисячу раз.

 

   Як почула королева, що каже дзеркальце, то аж засіпалася з люті.

— Я таки зведу Білосніжку зі світу, навіть якби мені й самій довелося загинути! – крикнула вона.

   Потім, пішла в потаємну комірчину, до якої ніхто не заглядав, крім неї, і зробила там отруйне яблуко. Воно було біле, червонобоке й таке гарне, що кожному закортіло б його з'їсти. Але кожен, хто б його надкусив, відразу помер би.

   Коли яблуко було готове, королева пофарбувала собі обличчя, перебралася селянкою і пішла в гірську долину, до хатини сімох гномиків. Постукала вона в двері, а Білосніжка виглянула у віконце та й каже:

— Гноми наказали мені, щоб я нікого не впускала.

— То й не впускай, – мовить селянка, – тільки візьми яблуко. Я тобі дарую його.

— Ні, – каже Білосніжка, – я не можу його взяти.

— Боїшся, щоб я не отруїла тебе? – питає стара. – Ну то глянь, я розріжу його; надвоє: червону половину з'їси ти, а білу я.

   А вона зробила яблуко так, що отруйною була тільки червона половина.

   Білосніжці дуже хотілося того яблука, і як вона побачила, що селянка їсть його, то не втрималась, вистромила руку у вікно й узяла отруєну половину. Та тільки – но вкусила її, зразу впала додолу, як мертва.

   Подивилася на неї королева страшним поглядом, зареготала та каже:

— Біла, як сніг, червона, як кров, чорна, як дерево на рамі! Ну, цього разу тебе вже гномики не розбудять!

   І коли вона вернулася до замку, то зразу ж запитала дзеркальця:

 

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

 

І дзеркальце відповіло:

 

Ви, королево, найкраща у нас.

 

   Тепер її заздрісне серце заспокоїлось, коли таке серце може заспокоїтись.

   Повернулися гноми ввечері додому і бачать: лежить Білосніжка долі ані пари з уст, справді вже мертва. Вони підвели її, обшукали, чи нема на ній чогось отруйного, розпустили їй пояс, розчесали коси, обмили її водою і вином, та нічого не допомогло: дівчина була мертва й не оживала. Тоді вони поклали її на стіл, посідали всі семеро навколо й заплакали. Так вони плакали три дні. Потім хотіли поховати її, але вона була як жива, навіть рум'янці на щоках не зблідли. Тому гномики сказали:

— Не можемо ми її опустити в темну могилу.

   І надумали вони зробити прозору скляну труну, щоб Білосніжку видно було з ycіx боків. Поклали вони її туди, а на труні золотими літерами написали, як її було звати й що вона була королівська дочка. Потім винесли труну на високу гору і на зміну охороняли її. До труни прилітали птахи й теж оплакували Білосніжку – спершу сова, тоді ворон, а наостанці голуб.

   Довго – довго лежала Білосніжка у своїй труні і нітрохи не мінялася, лишалась така, як була: шкіра біла, як сніг, щоки червоні, як кров, а коси чорні, як рама з чорного дерева. 

   Одного разу їхав тим лісом принц і зайшов до гномиків переночувати. Побачив він на горі труну і красуню Білосніжку в ній, прочитав, що на тій труні написано золотими літерами. І каже він гномам:

— Віддайте мені цю труну, я за неї заплачу, скільки ви захочете.

Але гноми відповіли йому:

— Ми її не віддамо за все золото, яке є на світі.

— Ну, то подаруйте її мені, – сказав принц. – Я тепер без неї жити не зможу. Дивитимусь на Білосніжку хоч на неживу, все – таки легше буде.

   Пожаліли його гномики й віддали йому труну з Білосніжкою. Принц звелів своїм служникам узяти її на плечі й нести до замку. Несуть вони, несуть, аж раптом принцу так захотілось поцілувати дівчину, що ніколи ще так нічого не хотів в своєму житті. Принц відкрив труну, нахилився… і палко поцілував красуню в губи… і тут… вона розплющила очі, піднялась і знову жива – живісінька.

— Ой! Де я? – вигукнула вона.

Зрадів принц та й каже:

— Ти в мене!

І розповів їй, що з нею було. А на закінчення мовив:

— Ти мені стала миліша за все на світі. Ходи зі мною до замку мого батька й стань моєю дружиною!

   Білосніжка погодилась і пішла з ним. У королівському замку почали готуватися до бурного весілля.

   Але на те весілля запросили й лиху мачуху Білосніжки. Вбралася вона у свій найкращий одяг, підійшла до дзеркальця та й питає його:

 

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий, у цій стороні?

 

А дзеркальце й каже:

 

Ви, королево, гарні у нас,

Та молода королева

краща за вас

в тисячу раз.

 

   Як почула це лиха отруйниця, то аж засичала з люті. І стало їй страшно, так страшно, що вона зрозуміла: той страх її вже ніколи не покине. Спершу вона вирішила не йти на весілля, та потім передумала, бо переконалася, що як не побачить молодої принцеси, то не матиме спокою.

   Зайшла вона до кімнати, де сиділи молоді, впізнала Білосніжку й закам'яніла зі страху. Стоїть і далі ні руш. А тоді її лихе серце не витримало, і вона впала додолу мертвою.

От така то казка про Білосніжку.

Додати коментар