Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Бременські музиканти

Бременські музиканти

   Казка – бременські музиканти. Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили покинули осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена. Там думав він стати вуличним музикою.

   От пройшов він трохи і бачить — лежить при дорозі пес гончак, висолопив язика і насилу дихає, наче після важкої гонитви.
Осел його й питає:
—    Агов, Хапко, чого ти так важко сопеш?
—    Ох, — відповів пес, — старий я став, що не день, то більш занепадаю по силі, на полювання ходити вже не можу, от мій хазяїн надумав мене вбити. А я втік від нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?
—    Знаєш що, — сказав осел, — я йду ось до Бремена, хочу там стати музикантом. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан.
Пес радісно погодився, і  вони  пішли далі  разом. 

   Недовго  вони  йшли, коли дивляться — сидить при дорозі кіт, і такий сумний, наче три дні нічого не їв.
—    Ось і кіт – воркіт! — гукнув осел. — Гей, старий воркотику, що з тобою сталося, чого насупився, наче середа на п’ятницю?
—    А чого ж мені веселому бути? — відповів кіт. — Постарів я, зуби затупились, уже радий би на лежанці погрітися, ніж ганяти за мишами, от господиня, бач, і надумала мене втопити. Я ледве втік від неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.
—    Гайда з нами в Бремен, ти ж мастак давати нічні концерти, от і станеш вуличним музикантом.
   Котові це сподобалося, і вони пішли далі втрьох. Ось ідуть троє втікачів повз одну оселю, а там на воротах сидить півень і кукурікає, аж ехо розлягається.
—    Чого розкукурікався, наче тебе ріжуть? — запитав осел. — Що там таке сталося в тебе?
—    Та це я кукурікаю на гарну годину, — відповів півень, — бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра зварити суп, гостей годувати. От я і горлаю, поки ще можу.
—    Слухай, гребенистий, — мовив осел, — ходімо з нами в Бремен. Все-таки краще, ніж отут чекати смерть. Голос у тебе гарний, а як підеш із нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.
   Півневі сподобалась ідея, і вони вже учотирьох вирушили далі.
   Але Бремен був далеко, за один день не дійти. Надвечір вони добулися до великого лісу і вирішили там переночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше.
   Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому привиділось, ніби вдалині блимає світло. Він гукнув до своїх товаришів, мовляв, десь тут недалеко є оселя бо видно світло.
—    То чого ж ми тут сидимо? — сказав осел. — Ходімо туди, бо притулок під деревом зовсім нікудишній.
   Пес додав, що на вечерю не завадило б кілька маслаків та трохи м’яса на них, і друзі вирушили в дорогу, туди, де блимало світло. Що ближче вони підходили, то все яснішало, більшало те світло, аж нарешті опинилися біля розбійницького дому — це тут так яскраво світилося.
   Осел, як найбільший серед них, підійшов до вікна  і  заглянув у дім.
—    Ну, сірий, що там видно? — запитав півень.
—    Ого, що я бачу! — відповів осел. — Стіл накритий білою скатертиною, на столі смачні наїдки й напої, а навколо сидять розбійники і п’ють – їдять собі.
—    От би й нам так! — сказав півень.
—    Добре було б, що й казати! — погодився осел.
   І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гунуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.
   Від цього гвалту перелякані розбійники посхоплювалися з – за столу, бо думали, що то якась мара, і, до відчаю перелякані, дременули в ліс.
   А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстись на цілий місяць.
   Коли ті четверо музикантів наїлись, напились, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес за дверима, кіт на припічку біля теплого попелу, а півень на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.
   Десь після півночі розбійники побачили здалеку, що світло в домі погасло і все начебто затихло, то отаман і каже:
—    Та чого ми полякалися?
І послав одного глянути, що там у домі робиться.
   Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо, зайшов на кухню засвітити світло, побачив, як у темряві світяться котові очі, і подумав, що то дві жарини. Тоді взяв сірника і хотів запалити та й тицьнув коту в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатись. Розбійник страшенно злякався, кинувся навтіки, а за дверима пес схопився й втромив йому зуби в ногу. Розбійник надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку!»
Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:
—    Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилась довгими пазурами — всю пику подряпала, а в дверях чоловік з ножем як штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишаку сюди!» То я ледве вирвався.
   Відтоді розбійники боялись і близько підійти до свого дому. А наші четверо музикантів так сподобали те  місце,  що не захотіли більше нікуди йти.

От така то казка – бременські музиканти.

Додати коментар