Четверо майстерних братів

   Жив – був бідняк, і було в нього четверо синів; от коли вони виросли, говорить він їм:

— Любі діти, пора вам йти мандрувати по світу, – адже допомогти вам я ні в чому не можу; збирайтеся та йдіть в чужі краї і землі і навчіться там якомусь ремеслу, а там воно вже видніше буде, як собі дорогу далі пробити.

   Взяли четверо братів дорожні ціпки, попрощалися з батьком і рушили разом до міських воріт. Пройшли вони частину дороги і підійшли до перехрестя, де шлях розходився в чотири різні боки. І сказав тоді старший:

— Тут ми повинні розлучитися, але через чотири роки, в цей самий день, давайте зійдемося на цьому самому місці, а за цей час щастя свого пошукаємо.

   І ось кожен пішов своєю дорогою; і зустрівся старшому на шляху чоловік, який його запитав, куди він іде і що збирається робити.

— Хочу якомусь ремеслу навчитися, – відповів старший.

А чоловік і каже:

— Ну, іди разом зі мною, і будеш ти злодієм.

— Ні, – відповів старший, – тепер вже це ремесло за чесне не шанується.

— О, – сказав чоловік, – шибениці тобі боятися нічого: я тебе вже так навчу, що жодна людина тебе не зловить і сліду твого не розшукає.

   Вмовив він його, і став старший завдяки йому досвідченим злодієм, та таким спритним, що нічого від нього і вберегти неможливо було: що вже взяти захоче, то і візьме.

   Другий брат теж зустрів чоловіка, який запитав його те ж саме: чому б він хотів навчитися.

— Та я ще й сам не знаю, – відповів він.

— Так іди разом зі мною, і будеш ти звіздарем, – немає нічого кращого, і ніщо від тебе не буде заховане.

   Це йому сподобалося, і став він таким досвідченим звіздарем, що майстер по закінченні навчання подарував йому на прощання підзорну трубу і сказав йому так:

— У цю трубу ти зможеш побачити все, що робиться на землі і на небі, і ніщо не залишиться перед тобою прихованим.

   А третього брата взяв до себе в науку мисливець і вивчив його так добре усього, що відноситься до мисливської справи, що зробився той спритним мисливцем. Подарував йому на прощання майстер рушницю і сказав:

— Вона б'є без промаху, – у що націлишся, в то й попадеш.

   І молодший брат теж зустрів чоловіка, який з ним заговорив і запитав його, що він збирається робити:

— Чи є у тебе бажання зробитися кравцем?

— І чути про те не хочу, – відповів юнак, – сидіти, зігнувшись, з ранку і до самого вечора, та водити голкою туди і сюди, та прасувати, – ні, це мені не до душі.

— Та що ти, – відповів чоловік, – це зовсім не так, як ти собі уявляєш. У мене навчишся ти зовсім іншому кравецькому ремеслу, пристойному, і вельми почесному.

   Він умовив юнака, і той відправився з ним разом і вивчив кравецьке ремесло дуже гарно. Дав кравець йому на прощання голку і сказав:

— Ти нею зможеш зшити все, що тобі під руку підвернеться, будь то м'яке, як яйце, або тверде, як сталь; і вийде так, ніби зроблено воно з цілісного шматка, і шва навіть видно не буде.

   Пройшли чотири обумовлених року, і четверо братів зустрілися в один і той же час на перехресті. На радощах вони обнялися, розцілували один одного і повернулися додому до свого батька.

— Ну, – сказав зраділий батько, – яким вітром вас знову занесло до мене?

   Вони розповіли все, що з ними було і якому кожен з них вивчився ремеслу. Сіли вони перед будинком під великим деревом, а батько їм і каже:

— Ну, а тепер хочу я перевірити, що кожен з вас вміє робити.

Подивився він наверх і сказав середущому сину:

— Он, на маківці цього дерева, між двох гілок, є гніздо зяблика; скажи мені, скільки лежить у ньому яєць?

Взяв звіздар свою трубу, подивився вгору і відповів:

— П'ять.

Каже тоді батько старшому:

— Дістань мені звідти яйця, не потривоживши птиці, яка на них сидить.

   Підійнявся спритний злодій наверх і витягнув з-під птиці п'ять яєць, а вона нічого й не помітила і продовжувала спокійно сидіти в гнізді; і він подав ті яйця батькові. Батько взяв їх, поклав на кожному розі столу по яйцю, а п'яте поклав на середину і сказав мисливцю:

— Ти ось спробуй одним пострілом розколоти всі п'ять яєць навпіл.

   Приклав мисливець рушницю до плеча і розколов яйця так, як сказав йому батько, – усі п'ять, притому одним пострілом.

— Ну, тепер твоя черга, – звернувся батько до четвертого сина, – з ший ти мені всі ці яйця, а заодно і тих пташенят, які в них знаходяться, та зроби це так, щоб від пострілу не було і сліду.

   Дістав кравець свою голку і зшив все так, як звелів йому батько. Коли він закінчив, повинен був злодій ті яйця покласти знову в гніздо на дерево, – і він їх поклав під птицю, та так, що вона цього не помітила. І ось висиділа пташка всі яйця, і через кілька днів вилупилися з них пташенята, і на шийці у них виявилося по червоній смужці, якраз там, де зшивав їх кравець ниткою.

— Та-а, – сказав старий своїм синам, – що ж, доводиться вас похвалити; час у вас пройшов недарма, і дечого путнього ви навчилися; не знаю вже, кому з вас віддати перевагу. Ось прийде момент мистецтво своє показати на ділі, тоді воно видніше буде.

   А якраз невдовзі після того пішла по всій країні велика тривога, що королівну викрав дракон. Король день і ніч про це сумував і журився. Звелів оголосити, що той, хто поверне йому дочку, отримає її в дружини. Кажуть тоді четверо братів між собою: "Ось момент, коли ми могли б себе показати." І вони вирішили виступити всі разом і звільнити королівну.

— Я скоро дізнаюся, де вона знаходиться, – сказав звіздар; глянув він в свою підзорну трубу і каже: я вже бачу її; вона далеко звідси, сидить вона на скелі посеред моря, і охороняє її дракон.

   Вирушив він до короля і попросив у нього корабель для себе і своїх братів; вийшов він з ними в море, і підпливли вони до тієї самої скелі. І сиділа на ній королівна, а біля ніг її лежав, поклавши їй голову на коліна, дракон і спав.

Мисливець і каже:

— Стріляти я не наважуюся, а то можна вбити прекрасну дівчину.

— Тоді вже я спробую, – сказав злодій, підкрався він ззаду і витягнув її з-під дракона, і зробив це так тихо та вправно, що чудовисько нічого не помітило і продовжувало хропіти.

   Зраділи вони, поспішили сісти з нею на корабель і вийшли у відкрите море. Але прокинувся дракон і, не знайшовши королівни, погнався за ними і в люті піднявся вгору. Він кружляв вже над кораблем і хотів було на нього опуститися, але схопив мисливець свою рушницю, націлився і вистрілив дракону прямо в серце. Звалилося чудовисько замертво вниз, але було воно таке величезне і важке, що, впавши, розбило весь корабель на друзки. На щастя, їм вдалося схопити кілька дощок, і попливли вони на них широким морем. І знову їм загрожувала велика небезпека, але кравець вчасно схопив свою чудову голку і вправно, кількома великими стібками, зшив всі дошки, сів на них, а потім зібрав і всі інші уламки корабля. Потім він зшив і їх, та так майстерно і спритно, що незабаром корабель стояв знову під вітрилами, і вони змогли щасливо повернутися додому.

   І була велика радість, коли знову побачив король свою дочку. Він сказав чотирьом братам:

— Один з вас отримає дочку мою в дружини, але хто це буде – вирішуйте ви самі.

   Вийшла тоді між братами люта суперечка, бо кожен домагався її отримати.

Звіздар каже:

— Якби я не побачив королівну, то всі ваші старання і вміння були б марні, – тому належить вона мені.

Злодій сказав:

— Та який був толк в тому, що ти її побачив, якби я не витягнув її з-під дракона… – тому належить вона мені.

Мисливець сказав:

— Вас розтерзало б чудовисько заодно і королівну, якби куля моя не потрапила в серце йому, – тому вона належить мені.

А кравець сказав:

— Якби я не зшив вам голкою корабель, то ви б всі потонули, – тому належить вона мені.

І виніс король таке рішення:

— Кожен з вас має на неї рівне право, і тому жоден з вас її не отримає, але дам я в нагороду кожному з вас багато золота.

Братам це рішення сподобалося, і вони сказали:

— Краще нехай буде так, ніж бути нам між собою в розбраті.

   Тоді кожен з них отримав дуже багато золота, і жили вони щасливо зі своїм батьком до тієї пори, поки це було завгодно Богу.