Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Дух в пляшці

Дух в пляшці

   Жив одного разу на світі бідний дроворуб і працював він з ранку до пізньої ночі. Ось зібрав він, нарешті, трохи грошенят і говорить своєму синові:

— Ти у мене одне – єдине дитя, і хочу я ті гроші, що заробив кривавим потом, віддати на твоє навчання; навчишся ти чого – небудь путнього і будеш мене годувати на старості років, коли стану я слабкий і буду сидіти вдома.

   І поступив юнак у вищу школу, навчався він у ній старанно, і вчителі його хвалили; і так пробув він там деякий час. Провчився він у двох школах, але все, проте ж, чого там навчали, вивчити він ще не встиг, а тут і бідність настала, заробітків батька не вистачало, і довелося йому знову додому повернутися.

— Ех, – мовив батько в прикрості, – дати я тобі більше нічого не можу, і за нинішньої дорожнечі і гроша зайвого не заробиш, хіба що вистачить тільки на хліб насущний.

— Батьку, – відповів син, – ви про те не хвилюйтеся; якщо на те воля Господня, то все вийде на краще; я вже що – небудь та придумаю.

   Ось зібрався батько йти в ліс, щоб заробити трохи на лісових роботах, а син йому й каже:

— Піду я з вами так вам допоможу.

— Гаразд, – сказав батько, – але тобі там важкенько доведеться: ти ж до важкої роботи не привик, мабуть не витримаєш; та в мене й сокира – то одна, а зайвих грошей, щоб купити іншої, немає.

— А ви попросіть у сусіда, – відповів син, – він позичить вам сокиру, а там я собі і на нову зароблю.

   Зайняв батько сокиру у сусіда, і на другий ранок, тільки почало світати, вирушили вони разом в ліс. Син допомагав батькові і при цьому не втомлювався, і робота йшла як слід. Коли сонце стояло якраз над головою, батько й каже:

— Давай відпочинемо та по обідаєм, воно й робота піде потім краще.

Взяв син шматок хліба і каже:

— Ви, тату, відпочиньте, а я не втомився, я по лісі походжу та пташиних гнізд пошукаю.

— Е, та який ти, однак, спритний, – мовив батько, – чого тобі там ходити? Втомишся, а потім і руки не піднімеш; залишайся ти краще тут та посидь разом зі мною.

   Але син не послухався і пішов у ліс, поїв хліба, повеселішав і став на зелені гілки задивлятися, чи не відшукається де яке гніздо. Так блукав він по лісі, поки не підійшов до великого старого дуба – мабуть, було йому вже кілька сот років, і був він такий товстий, що куди більше, ніж у чотири обхвату. Він зупинився, подивився на нього і подумав: "А на ньому, мабуть, не одна птаха гніздо собі звила." І раптом йому здалося, ніби він чує якийсь голос. Він насторожився і почув чийсь глухий крик:

— Випусти мене, випусти! Озирнувся він – нікого не бачити, але йому здалося, ніби доноситься з – під землі чийсь голос.

Тоді він крикнув:

— Гей, де ти?

І голос відповів:

— Я тут, біля самих коренів дуба. Випусти мене, випусти!

   Почав хлопець розкопувати землю під деревом і шукати біля коренів, і ось, нарешті, натрапив він у маленькій ямці на скляну пляшку. Він підняв її, подивився на світло і побачив, що в ній щось стрибає, схоже на жабу.

— Випусти мене, випусти! – Почувся голос знову, і хлопець, не припускаючи нічого поганого, вийняв пробку.

   І вийшов звідти дух і став рости, і ріс він так швидко, що скоро вже стояло перед хлопцем чудовисько заввишки з півдерева.

— Чи знаєш ти, – закричав він страшним голосом, – яка нагорода тобі буде за те, що ти мене випустив?

— Ні, – відповів студент, – звідки ж мені знати про це?

— Так от я тобі скажу, – крикнув дух, – я тобі за це шию зламаю!

— Чого ж ти мені раніше про це не сказав? – Відповів хлопець. – Вже я б тоді там тебе і залишив; а голова моя перед тобою встоїть, от хоч людей про це запитай.

— Так що все у людей та у людей питати, – закричав дух, – заслужену тобою нагороду ти повинен отримати. Ти думаєш, що це я з милості був замкнений так довго в пляшці? Ні, це було в покарання; я – могутній Меркурій, і хто мене звільнить, тому я повинен зламати шию.

— Гей ти, тихше, – відповів парубок, – так швидко справа не піде; спочатку мені треба дізнатися, і чи справді ти сидів у пляшці, і чи справді ти справжній дух. Якщо ти зможеш знову залізти в пляшку, тоді я тобі повірю, а потім вже можеш робити зі мною що хочеш.

Дух відповів:

— Та що тут вміти! Справа ця проста.

   І він згорнувся, зробився таким тонким і маленьким, яким був раніше, і проліз знову в горлечко пляшки. Тільки він туди забрався, а парубок взяв і заткнув пляшку пробкою і кинув її під коріння дуба на колишнє місце. Так і обдурив він духа. І зібрався йти студент назад до свого батька, а дух як заволає, та так жалібно:

— Ах, випусти ти мене, випусти!

— Ні, – відповів йому хлопець, – вдруге я тебе вже не випущу; хто хотів мене життя позбавити, того вже якщо я зловив, то не випущу.

— Якщо ти мене відпустиш, – закричав дух, – то дам я тобі стільки, що на все життя вистачить.

— Ні, – відповів парубок, – ти мене знову, як перший раз, обдуриш.

— Упустиш ти своє щастя, – сказав дух, – я нічого поганого тобі не зроблю, а тобі нагороду щедру дам.

   Хлопець подумав: "Мабуть, спробую, може, й справді стримає він слово, чіплятися до мене, мабуть, йому нема за що. " І ось він вийняв пробку, – і піднявся дух з пляшки, як минулого разу, витягнувся і став велетнем.

— Ну, тепер отримуй свою нагороду, – сказав він і подав хлопцю невеликий клаптик пластиру і каже:

— Якщо потреш ти одним кінцем рану, то вона заживе, а потреш іншим кінцем сталь або залізо, стане воно сріблом.

— Треба буде спочатку перевірити, – відповів парубок.

   Підійшов до дерева, розрубав сокирою кору і потер її одним кінцем – і кора затягнулася і зрослася.

— Ну, бачу, що все працює, – сказав він духу, – а тепер ми можемо з тобою і розійтися.

   Дух подякував йому за визволення, а хлопець подякував духу за його подарунок і відправився до свого батька.

— Де це ти тинявся? – Запитав його батько. – А про роботу і забув. Ну, казав я, що вона буде тобі не під силу.

— Та ви, тату, будьте спокійні, я вже надолужу.

— Та що вже надолужувати, – мовив сердито батько, – це для тебе невідповідально.

— А от, тату, подивіться, – як вдарю я це дерево, так воно і затріщить.

   Взяв він свій клаптик, натер ним сокиру і вдарив з усього маху; але залізо перетворилося на срібло, а лезо все погнулося.

— Агов, тату, подивіться, яку ви мені погану сокиру дали, вона вся погнулась.

Злякався батько й каже:

— Ах, що ж ти наробив! Доведеться тепер мені за неї платити, а чим ж платити? Ось вона користь від твоєї роботи!

— Hе гнівайтесь, – відповів син, – за сокиру вже сам заплачу.

— Ах, дурню ти, чим же ти будеш платити? У тебе ж тільки і є, що я тобі даю; ось вона, студентська твоя мудрість, чим ти собі голову набив, а щоб дерево зрубати, в цьому ти нічого не тямиш.

Ну, тут парубок і каже батькові:

— Працювати я більше не в силах, давайте краще ввечері гулянку влаштуємо.

— Та що кажеш? – Каже батько. – Думаєш, мені одне тільки й залишиться, що засунути руки в кишені, як робиш це ти? Ні, мені треба ще попрацювати, а ти можеш додому забиратися.

— Батько, та я ж перший раз тут у лісі, дороги мені одному не знайти, ходімо разом зі мною.

   Ну, гнів у батька вщух, умовив син батька, і пішли вони разом додому. От і каже батько синові:

— Іди продай зламану сокиру, побачиш, що тобі за неї дадуть; а решту грошей доведеться мені заробити, щоб сплатити сусідові за сокиру.

   Взяв син сокиру і відніс її в місто до майстра по золоту. Той взяв її, зробив пробу, поклав на ваги і каже:

— Ціна їй буде чотириста талерів, але грошей у мене таких зараз при собі нема.

А хлопець каже:

— Сплатіть мені те, що у вас є, а інше залишитеся винні.

   І дав йому майстер триста талерів, а сто залишився винен. Вернувся студент додому і каже:

— Ну, батько, гроші тепер у мене завелися; підіть запитайте скільки сусід за сокиру хоче.

— Та я й без того знаю, – відповів старий, – один талер і шість грошів.

— Так от, дайте йому два талера і дванадцять грошів, буде це якраз вдвічі, і з нього вистачить; глядіть – грошей у мене достатньо.

Він дав батькові сто талерів і каже:

— Нестачі в них тепер у вас ніколи не буде, живіть собі на втіху.

— Боже ти мій, – сказав старий, – як же це ти так раптом розбагатів?

   І розповів син йому все, що сталося, і як, понадіявшись на своє щастя, отримав він таку багату здобич. Взявши решта грошей, відправився він знову у вищу школу і продовжував вчитися далі, а так як умів він лікувати своїм пластирем всякі рани, то і став найзнаменитішим доктором у світі.

Додати коментар