Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Дванадцять ледачих працівників

Дванадцять ледачих працівників

   Дванадцять ледачих працівників цілісінький день нічого не робили і ввечері теж себе обтяжувати не хотіли. Ось лягли вони раз на травичку і стали своєю лінню вихвалятися.

Перший каже:

— Та яке мені діло до вашої ліні, – мені і своєї вистачить. Турбота про себе – це головна моя робота; їм я немало, а п'ю і того більше. З’їдаю я чотири обіди, потім не їм, поки голод не відчую, – так – то воно для мене, мабуть, найкраще. Рано вставати – це не моє; якщо справа підходить до полудня, то знайду я собі містечко де – небудь спокійніше. Покличе господар, а я ніби й не чую; покличе ще раз, а я почекаю трохи, поки він мене підніме, ну, і йду вже, звичайно, повільно. Так жити можна.

Другий каже:

— А мені от за конем доглядати доводиться, але вуздечку я з нього не знімаю; якщо мені не хочеться, то і корму не даю і кажу, що, мовляв, він вже поїв. Завалюся я в ясла з вівсом і посплю отак годинки чотири. Потім протягну ногу і поглажу разок – другий коня по спині, ось він вже й почищений, та хто ж питати щось та перевіряти буде? Але служба у мене все ж занадто важка.

Третій каже:

— І навіщо себе мучити роботою? Та й що в тому доброго? Ляжу це я собі на сонечко та посплю. Почне дощ накрапати, а мені не хочеться вставати? Ну і нехай собі, слава Богу, йде. І полив, нарешті, злива, та така сильна, що аж волосся з голови зриває і з водою несе, от і дірку мені в черепі продовбав дощ; ну, наклав я собі пластир, і нічого – обійшлося. Таких бід та нещасть у мене було достатньо.

Четвертий каже:

— А я, перш ніж за роботу взятися, забарюся спочатку на годинку, щоб сили набратися, а потім і починаю помалу, і запитую, чи немає випадково кого, хто б мені допоміг. Ну, і поступаюся йому роботою, а сам тільки доглядаю; але для мене і цього забагато.

П'ятий каже:

— Так це що! А от ви уявіть собі – повинен я гній прибирати зі стайні і накладати його на віз. Справу цю я роблю повільно, наберу трохи на вила, підійму вгору, – ну, так з чверть години і відпочиваю, поки на віз кину. Досить і того, якщо за день один віз вивезу. Немає у мене натхнення працювати до виснаження.

Шостий каже:

— Ех, сором вам: я ось ніякої роботи не боюся; полежу спершу тижнів три і навіть одежу з себе не знімаю. Та до чого ще ці пряжки на черевиках? Нехай собі з ніг звалюються – це нічого. А якщо на сходи мені підійматися, то поставлю я не поспішаючи спочатку одну ногу, а потім іншу на першу сходинку, потім порахую і інші, щоб знати, де можна буде перепочити.

Сьомий каже:

— Ні, у мене справа зовсім інша: мій господар стежить за моєю роботою; але тільки цілий день його не буває вдома. Проте ж я всюди встигаю, нічого не пропускаю, бігаю, наскільки можливо, коли повзаєш ледве – ледве. А щоб зрушити мене з місця, це, мабуть, тільки чотирьом дужим хлопцям під силу буде. Прийшов це я раз, а на підлозі лежать шестеро і сплять. Ліг і я з ними і заснув. І не розбудити мене було, а тут я вдома по господарству виявився потрібен, так довелося нести мене на руках.

Восьмий каже:

— Ну, видно, я всіх вас спритніший: ось якщо, наприклад, лежить десь камінь, я себе не обтяжую, щоб ногу підняти та переступити через нього, а лягаю прямо на землю – все одно болото або калабаня попадеться – і лежу собі, поки на сонці не висохну; хіба що повернусь на іншу сторону, щоб воно мене гріло.

Дев'ятий каже:

— Так це що! Ось нині лежав переді мною хліб, але мені було ліньки його взяти, так я мало з голоду не помер. Та стояла ще кружка, але була вона велика та важка, ну, мені й не хотілося її піднімати, – вже краще було від спраги страждати. Перевернутися з боку на бік – це для мене занадто багато; так і пролежав я цілісінький день, як колода.

Десятий каже:

— А от у мене через лінь біда трапилася: ногу зламав я собі, та ікри спухли. Лежало нас троє на проїжджій дорозі, і я ноги витягнув і лежу. А тут їде віз, – ну, колеса мене і переїхали. Правда, я міг ноги прийняти з дороги, але я не чув, як віз їхав, – все комарі над вухом дзижчали, в ніс влітали, а через рот вилітали; але кому охота прийде їх ще відганяти?

Одинадцятий каже:

— Вчора від служби я відмовився. Неохота було мені тягати своєму господареві тяжкі книги то туди, то сюди, – і так кожен день без кінця. Але, правду сказати, господар мене відпустив і утримувати не став; одяг я його ніколи не чистив, і його міль поїла, – ось це так!

А дванадцятий сказав:

— Сьогодні довелося мені їхати по полю у возі; поклав я на нього соломи і ліг, ну, і заснув. Віжки з рук у мене і випали. Прокинувся, бачу – кінь з упряжі вирвався, немає ні постромок, ні хомута, ні вуздечки, ні вудил. А повз проходив якийсь чоловік, – він все та забрав. Та до того ж потрапила підвода в калабаню, в ній і застрягла. Я її так і залишив, а сам знову на солому завалився. Приходить, нарешті, сам господар; витягнув він віз, – а не прийшов  би він, то й не лежав би я тут з вами, а лежав би там та спав собі спокійнісінько.

One Response to “Дванадцять ледачих працівників”

Додати коментар