Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Дитя Марії

Дитя Марії

   На узліссі великого лісу жив дроворуб зі своєю дружиною, і було у них одне дитя – трирічна дівчинка. Були вони такі бідні, що навіть без хліба насущного засинали і не знали, чим прогодувати дитину.

   Одного разу вранці дроворуб, пригнічений своїми турботами, відправився на роботу в ліс. Став він там рубати дрова, як раптом з'явилася перед ним прекрасна висока жінка з вінцем з яскравих зірок на голові і сказала:

— Я Діва Марія, мати немовляти Христа. Ти бідний, обтяжений нуждою. Принеси мені своє дитя: я візьму його з собою, буду йому матір'ю і стану про нього піклуватися.

   Послухався її дроворуб, приніс дитя своє і вручив його Діві Марії, яка і взяла його з собою на небо.

   Добре там зажило дитя: їло пряники цукрові, пило солодке молоко, в золотий одяг удягалося, і ангели гралися з ним.

   Коли ж дівчинці виповнилося чотирнадцять років, покликала її одного разу до себе Діва Марія і сказала:

— Дитино, мені потрібно відлучитись; так от, візьми ти на зберігання ключі від тринадцяти дверей царства небесного. Дванадцять дверей можеш відмикати і оглядати всю пишноту, але тринадцяті двері, що ось цим маленьким ключиком відмикається, забороняю тобі відмикати! Не відчиняй її, не те будеш нещасною!

   Дівчинка обіцяла бути слухняною, і потім, коли Діва Марія пішла, вона почала оглядати небесне царство.

   Кожен день відмикала вона одні двері, поки не обійшла всі дванадцять зал царства небесного. У кожній сидів апостол у великому сяйві і дівчинка раділа бачивши це, і ангели, всюди її супроводжували, раділи разом з нею.

   І ось залишилася замкнутою тільки одні заборонені двері; а дівчинці дуже хотілося дізнатися, що за ними приховано, і вона сказала ангелам:

— Зовсім відчиняти я їх не стану і входити туди не буду, а лише відкрию настільки, щоб ми хоч у шпаринку могли що – небудь побачити.

— Ах, ні! Відповідали ангели. Це був би гріх: Діва Марія заборонила, це може загрожувати нам великим нещастям.

   Тоді вона замовкла, та бажання у її серці не щухало, і не давало їй спокою.

   І ось одного разу, коли всі ангели відійшли, вона подумала: "Я сама – самісінька тепер і могла б туди заглянути: адже ніхто про це не дізнається."

   Відшукала вона ключ, взяла його в руку, вклала в замок і провернула його. Миттю розчинилися двері і побачила вона там Пресвяту Трійцю, що сидить в полум'ї і блиску. Мить простояла дівчинка в подиві, а потім злегка доторкнулася пальцем до цього сяйва і палець її став  золотим.

   Тут її охопив сильний страх, вона швидко зачинила двері і втекла. Але що не робила вона, як не металася не проходив її страх, серце все продовжувало битися і не могло заспокоїтися; та й золото не сходило з пальця, як вона не мила і не терла його.

   Незабаром повернулася Діва Марія зі своєї подорожі, покликала до себе дівчинку і зажадала назад ключі від неба.

   Коли дівчинка подавала зв'язку ключів, глянула їй Діва в очі і запитала:

— Не відмикала ти тринадцяті двері?

— Ні.

   Тоді поклала їй Марія свою руку на серце, відчула, як воно б'ється, і побачила, що дівчинка бреше.

   Ще раз запитала Цариця Небесна:

— Дійсно ти цього не робила?

— Ні – відповідала вдруге дівчинка.

   Тоді глянула Діва на палець її, позолочений від дотику до небесного полум'я, зрозуміла, що дівчинка згрішила, і запитала її втретє:

— Ти точно не робила цього?

І втретє відповідала дівчинка: "Ні."

Тоді сказала Діва Марія:

— Ти не послухалася мене так і ще збрехала мені, а тому не заслуговуєш більше залишатися на небі!

   І дівчинка, поринула в глибокий сон, а коли прокинулася, то лежала внизу, на землі, в пустельній глушині. Вона хотіла покликати на допомогу, але не могла вимовити ні звуку. Схопилася вона й хотіла втекти, але в який бік не поверталася, всюди перед нею виникав стіною густий терен, через який вона не могла пробратися.

   У цій глушині, де вона опинилася ніби в полоні, стояло старе дуплисте дерево: воно повинно було служити їй житлом. Вповзала вона туди і спала в дуплі, коли наставала ніч; там же в дощ і грозу знаходила вона собі притулок.

   Це було жалюгідне життя, гірко плакала дівчинка, згадуючи про те, як їй добре було на небі і як з нею гралися ангели.

   Єдиною їжею служили їй коріння і ягоди які вона знаходила. Восени збирала вона горіхи і листя і відносила їх в своє дупло: горіхами харчувалася взимку, а коли все кругом покривалося снігом і льодом, вона заповзала, як звір, у всі ці листи, щоб сховатися від холоду.

   Одяг її скоро порвався і лахміттям звалилася з її тіла. Коли ж сонечко знову починало пригрівати, вона виходила зі свого притулку і сідала під деревом, прикрита своїми довгими волоссям, немов плащем.

   Так животіла вона рік за роком, відчуваючи лиха і страждання земного існування.

   Одного разу, коли дерева знову вбралися в зелень, король тієї країни, полюючи, переслідував дику козу, і так як вона втекла в кущі, він зійшов з коня і мечем прорубав собі шлях у заростях. Пробившись нарешті крізь ці нетрі, він побачив дивно прекрасну дівчину, яка сиділа під деревом і з голови до п'ят покриту своїм золотистим волоссям. Він зупинився, безмовно, з подивом вдивляючись на неї, а потім запитав:

— Хто ти і навіщо сидиш ти тут, у пустелі?

   Вона нічого не відповіла, бо вуст не могла відкрити. Король продовжував:

— Чи хочеш ти піти зі мною, в мій замок?

   На це вона відповіла тільки легким кивком голови. Тоді взяв її король на руки, доніс до свого коня і поїхав з нею додому, а коли він прибув у свій королівський палац, наказав одягнути її в пишний одяг і всім, і хоч вона говорити не могла, але була так принадно прекрасна, що король полюбив її всім серцем і трохи згодом одружився на ній.

   Минуло близько року, і королева народила сина. І ось вночі, як вона лежала одна в ліжку, з'явилася їй Діва Марія і сказала:

— Якщо ти мені всю правду скажеш і покаїшся в тому, що відчиняла заборонені двері, то я відкрию твої уста і поверну тобі дар слова, коли ж ти в гріх свій станеш опиратися і наполегливо заперечувати свою провину, я візьму у тебе твою новонароджену дитину.

   Королева отримала можливість сказати правду, але вона упиралася і знову сказала:

— Ні, я не відмикала заборонені двері.

   Тоді Пресвята Діва взяла з рук її новонароджене немовля і зникла з ним.

   На ранок, коли дитину ніде не могли знайти, піднявся крик народу:

— Королева людоїдка, рідне дитя знищила.

   Вона все чула, та нічого заперечити проти цього не могла; король же не хотів цьому вірити, бо міцно любив її.

   Через рік ще один син народився у королеви, і знову вночі увійшла до неї Пресвята Діва і сказала:

— Згідна ти покаятися в тому, що відмикала заборонені двері? Визнаєш – так я тобі первістка твого віддам і поверну дар слова; якщо ж будеш упиратися в гріху і заперечувати провину свою заберу у тебе і цього новонародженого немовляти.

Знову відповідала королева:

— Ні, не відмикала я заборонених дверей.

   І взяла Марія з рук її дитя і піднеслася з ним на небеса. На ранок, коли знову виявилося, що і це дитя зникло, народ вже відкрито говорив, що королева зжерла його, і королівські радники зажадали суду над нею.

   Але король так її любив, що все не хотів вірити звинуваченням і повелів своїм радникам під страхом смертної кари, щоб вони про це і заїкатися не сміли.

   На наступний рік народила королева гарненьку дівчинку і втретє з'явилася їй вночі Пресвята Діва Марія і сказала:

— Йди за мною!

   Взяла Діва королеву за руку, повела на небо і показала їй там обох її старших дітей: вони зустріли її веселим сміхом, граючи яблуком Святої Діви.

Зраділа королева, дивлячись на них, а Пресвята Діва каже:

— Невже досі не пом'якшало твоє серце? Якщо ти зізнаєшся, що відмикала заборонені двері, я поверну тобі обох твоїх синочків.

Але королева втретє відповідала:

— Ні, не відмикала я заборонені двері.

   Тоді Діва Марія знову опустила її на землю і відняла у неї і третє дитя.

   Коли на наступний ранок рознеслася звістка про зникнення новонародженої королівни, народ голосно заволав:

— Королева людоїдка! Її слід стратити!

І король уже не міг більше противитися своїм радникам.

   Провили над королевою суд, а так як вона не могла ні слова на захист свій вимовити, то присудили її до спалення на вогнищі.

   Наклали дров і, коли навколо королеви, міцно прив'язаної до стовпа, з усіх боків стало підніматися полум'я, розтанув твердий лід її гордині і раскаяння наповнило її серце.

   Вона подумала: "О, якщо б я могла хоч перед смертю покаятися в тому, що відчиняла двері!"

Тоді повернувся до неї голос, і вона голосно вигукнула:

— Так, Пресвята Марія, я зробила це!

   І в ту ж мить полився дощ з небес і загасив полум'я; сліпуче світло осяяло засуджену, і Діва Марія зійшла на землю з її новонародженою дочкою на руках і обома синочками по сторонах.

І сказала їй Марія ласкаво:

— Хто зізнається і розкаюється у своєму гріху, тому гріх прощається!

   Віддала їй Діва Марія всіх трьох дітей, повернула дар слова і ощасливила її на все життя.

Додати коментар