Хлібний колос

   Колись, коли Господь Бог сам жив на землі і сама земля була набагато родючішою, ніж тепер, тоді в пшеничному колосі було не п'ятдесят – шістдесят, а чотириста – п'ятсот зерен. Тоді й зерна на стеблі йшли знизу доверху, і все стебло становило один суцільний колос. Але, як водиться між людьми, в достатку вони не надають значення благодаті Божої і стають по відношенні до неї байдужими і легковажними.

   Одного разу йшла якась жінка повз хлібного поля, і її дитина звалився в калабаню і забруднила собі одежину. Тоді мати зірвала повну жменю чудернацьких колосків і вичистила ними одяг дитини. Коли Господь, якраз в цей час проходив повз, побачив, що вона робить, то він розгнівався і сказав:

— Відтепер стебла хлібних рослин не повинні більш мати колосків, люди негідні даних їм благ.

   Стоявші в той час поблизу Господа перелякалися, впали перед ним на коліна і молили, щоб він хоч що-небудь залишив на кінці стебла у хлібних рослин:

— Якщо ми самі навіть і недостойні того, то даруй заради ні в чому неповинних курей, а не те їм доведеться померти з голоду.

   Господь, який знав, що кури будуть в зерні потребувати, зглянувся до цього прохання. Ось на верху стебла і досі ще залишився колос в такому вигляді, як він тоді був.