Худа Ліза

   Зовсім по-іншому, ніж ледачий Гейнц та товста Тріна, яких нічим не можна було розворушити, думала худа Ліза. Вона вибивалася з сил з ранку до самого вечора і навалювала на свого чоловіка, довготелесого Ленца, стільки роботи, що йому доводилося куди важче, ніж ослу, навантаженому трьома мішками. Але все це було даремно, як були вони бідняками, так бідняками і залишилися.

   Одного вечора, коли худа Ліза лежала в ліжку і від втоми не могла рушити і рукою, думки не давали їй заснути. Штовхнула вона ліктем свого чоловіка і каже:

— Знаєш, Ленц, про що я все думала? Якщо б знайти мені гульден, а інший би мені хто подарував, та я б один зберегла, а ти б мені дав ще один, і коли у мене накопичилося б їх чотири, я купила б собі молоду корову.

Це чоловікові дуже сподобалося.

— Хоча я не знаю, – сказав він, – звідки мені взяти гульден, який ти хотіла, щоб я тобі подарував, але якщо ти все – таки гроші збереш і зможеш на них купити корову, то буде дуже добре, якщо ти виконаєш своє бажання. Я радий був би, – додав він, – якби корова народила теля, тоді міг би я зробити ковток молока, щоб підкріпитися.

— Молоко не для тебе, – сказала дружина, – ми будемо телятко вигодовувати, щоб воно виросло і зміцніло, щоб потім можна було його вигідно продати.

— Воно так, – відповів чоловік, – але трохи молока ми все – таки будемо залишати для себе, адже це шкоди не принесе.

— Хто це тебе вчив так за коровами доглядати? – Сказала дружина. – Чи принесе це шкоди або не принесе, а я молока пити не стану. І ти хоч на стінку лізь, все одно не отримаєш молока ні краплі. Ти, Ленц, он який довготелесий, тебе неможливо нагодувати, і ти думаєш, що будеш пожирати все, що я такою працею заробляю?

— Дружино, – сказав чоловік, – та вгамуйся ти нарешті, а не то я заткну тобі рот.

— Що? – Закричала худа Ліза. – Ти збираєшся мені ще погрожувати? Це ти, ненаситний ненажера, шибеник ти такий, ледачий ти Гейнц!

   Вона хотіла було вже вчепитися йому в волосся, але довготелесий Ленц піднявся, схопив однією рукою худі руки Лізи, а іншою ткнув її головою в подушку, – нехай, мовляв, свариться, і тримав її так до тих пір, поки вона від втоми не заснула.

   Продовжувала вона на другий ранок сперечатися і сваритися чи вийшла з дому на пошуки гульдена, який вона збиралася знайти, цього вже я не знаю.