Казки про кумку

1

   Жила на світі маленька дитина; мати давала їй щодня після обіду мисочку молока і шматочок здобного хлібця, і вона сідала з мисочкою у дворі. Тільки починала їсти, як вилазила з щілини стіни вогняна кумка, опускала голову в молоко і їла разом з дитиною. І дитина цьому раділа; сяде, бува, зі своєю мисочкою, а кумка все не приходить, і кличе її:

Кумко – дитино,

Вийди на хвилину,

Свіжим хлібцем нагодую.

І молочком напою!

   Прибігала кумка і пила молоко з задоволенням. Вона вміла дитині за це віддячити – приносила їй зі своїх підземних скарбів різні красиві речі, блискучі камінці, перли і золоті іграшки. Але пила кумка тільки молоко, а хлібець залишала.

   Взяла одного разу дитина свою ложечку, вдарила легенько кумку по голові і сказала:

— Послухай, треба і хлібець їсти.

   А мати в цей час була на кухні, почула вона, що дитина з кимось розмовляє, і побачила, що замахнулася вона ложечкою на жабку, вибігла з поліном на двір і вбила добру жабку.

   І з тієї пори дитину ніби хтось підмінив. Поки вона їла разом з кумкою, була  сильною і міцною, а тепер пропав у неї на щоках рум'янець, і вона стала худнути. А незабаром почала ночами кричати сова, а малиновка збирала гілочки і листя для похоронного вінка, і незабаром сталося так, що дитина померла.

2

   Сиділа раз сирітка біля міської стіни і пряла пряжу, бачить – виповзла з кумка. Сирітка швидко розстелила біля себе свою шовкову синю хустку, що так люблять кумки і на яку їх тільки й можна приманити. Побачила це жабка, повернулася назад, але з'явилася знову і принесла маленький золотий вінець, поклала його на хустку, а сама пішла. Підняла дівчинка вінець, а він весь так і сяяв, і був зроблений він з тонкої золотої пряжі.

   Незабаром прийшла кумка ще раз, бачить – немає золотого вінця, заповзла вона знову під стіну і стала з горя головкою об стіну битися, і билася до тих пір, поки не простяглася на землі мертва. А залишила б дівчинка на землі вінець, то притягла б, мабуть, жабка зі своєї нори ще чимало різних скарбів.

3

Кличе кумка: Кум-кум-ку.

Каже дитя:

— Виходь сюди! Ну!

Виходить жабка, і питає у неї дитя про свою сестричку:

— Чи не бачила ти де Червону панчішку?

Каже кумка:

— Ні, не бачила; а ти як? Кум-кум-ку.