Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Королівські діти

Королівські діти

   Жив колись один король; народився у нього син, і був на ньому знак, що коли йому виповниться п'ятнадцять років, він повинен буде загинути від оленя. Коли він досяг цього віку, одного разу вирушили з ним єгеря на полювання. У лісі королевич від'їхав від інших убік і раптом помітив великого оленя, він хотів його застрелити, але наздогнати його ніяк не міг. Мчав олень до тих пір, поки не заманив королевича в саму гущавину лісову, глядь – замість оленя стоїть перед ним величезний, високий чоловік і каже:

— От і добре, що я тебе впіймав! Я вже шість пар скляних лиж через тебе занапастив, а зловити тебе ніяк не міг.

   Він узяв королевича з собою, перетягнув його через озеро, привів у великий королівський замок, посадив з собою за стіл, і стали вони разом вечеряти. Ось поїли вони, і каже тоді король королевичу:

— Є у мене троє дочок; і ти повинен простояти в опочивальні у старшої на сторожі з дев'ятої вечора до шостої ранку. Я буду являтися до тебе щоразу, коли буде дзвонити дзвін, буду тебе кликати, і якщо ти хоч раз не відгукнешся, будеш вранці страчений; а якщо кожен раз будеш відгукуватися, то отримаєш дочку мою в дружини.

   Ось увійшов молодий королевич з королівною в опочивальню, де стояла кам'яна статуя, і сказала королівна ідолові:

— Мій батько буде сюди кожну годину, починаючи з дев'ятої години вечора, поки не проб'є шість, якщо він буде кликати, ти відзивайся замість королевича.

   Закивав головою кам'яний ідол. На другий ранок говорить король королевичу:

— Ти свою справу виконав добре, але видати за тебе заміж старшу дочку я не можу. Ти повинен перш простояти на сторожі всю ніч біля другої дочки, а там я подумаю, чи можна тобі на моїй старшій дочці одружитися. Я буду являтися до тебе кожну годину, і якщо я тебе покличу, ти відгукуєшся, а якщо я гукну тебе, а ти не відгукнешся, то кров'ю своєю за це розплатишся.

   Попрямував королевич з королівною в опочивальню, і стояв там кам'яний ідол ще вище того, і сказала йому королівна:

— Якщо мій батько буде кликати, то відповідай ти. – Закивав мовчки головою великий кам'яний ідол, а потім став розгойдувати головою все тихіше й тихіше, поки голова, нарешті, стала нерухома.

   Влігся королевич біля порога спальні, підклав собі руку під голову і заснув. На другий ранок говорить йому король:

— Хоча ти зі справою упорався добре, але видати за тебе заміж другу дочку я не можу. Ти повинен простояти ще ніч на варті у молодшої королівни, а там я подумаю, чи можна видати за тебе середню дочку. Я буду являтися до тебе кожну годину, і якщо тебе гукну, ти мені відзивайся; а якщо я гукну тебе, а ти не відгукнешся, то кров'ю своєю за це розплатишся.

   Ось увійшов королевич з молодшою королівною в спальню, і стояв там теж ідол куди побільше і вище, ніж в опочивальні у перших двох королівн. І мовила ідолові королівна:

— Якщо мій батько буде кликати, то відповідай ти. – І у відповідь на це великий, високий кам'яний ідол кивав головою мало не цілих півгодини, поки його голова стала знову нерухома.

А королевич ліг біля порога і заснув.

Каже на другий ранок йому король:

— Хоча ти варту ніс добре, а все – таки видати за тебе заміж свою дочку я не можу. Є у мене дрімучий ліс, якщо ти мені його з шостої години ранку до шостої вечора весь дочиста вирубаєш, то я тоді про це подумаю.

   І дав він йому скляну сокиру, скляний клин і скляний колун. Тільки прийшов королевич в ліс, вдарив раз сокирою – а сокира навпіл і розколовся. Взяв він клин, вдарив по ньому колуном, а той на дрібні осколки розсипався. Він був цим так вражений, що подумав: "Ось смерть вже моя прийшла." Він сів і заплакав.

Настав полудень, і каже король:

— Доньки милі, хто – небудь з вас повинен йому віднести поїсти.

— Ні, – сказали обидві старші, – нічого ми йому відносити не станемо. Нехай та, у якої він вартував останню ніч, і віднесе йому.

   Довелося тоді молодшій віднести йому поїсти. Прийшла вона в ліс і запитує його, як просувається в нього робота.

— О, зовсім погано, – говорить він.

Тоді вона сказала йому, що він повинен спочатку трохи поїсти.

— Ні, мені тепер не до їжі, мені вмирати доведеться, мені зовсім не хочеться.

   Стала вона говорити йому ласкаві слова і вмовила його хоч що – небудь поїсти. Ось підійшов він і трохи поїв. Коли він підкріпився, вона й каже:

— А тепер давай я погладжу тебе по голові, може, ти трохи повеселішаєш.

   Стала вона його гладити, і раптом він відчув втому і заснув. А вона взяла свою хустку, зав'язала на ньому вузлик, вдарила тричі вузликом про землю і мовила: "Арвеггер, сюди!"

   І вмить з’явилося безліч підземних чоловічків, і стали вони питати, що королівні треба. І вона їм сказала:

— Треба за три години весь дрімучий ліс вирубати та скласти всі дерева.

   Пішли підземні чоловічки, скликали всіх своїх на підмогу, і взялися ті враз за роботу; і не минуло й трьох годин, як все вже було виконано. З'явилися підземні чоловічки до королівни і доповіли їй про це.

   Взяла вона знову свою білу хустку і каже: "Арвеггер, додому!" І всі чоловічки зникли. Прокинувся королевич, сильно зрадів, а королівна і каже:

— Як проб'є шість, ти іди додому.

Він так і зробив, і запитує його король:

— Ну що, вирубав ліс?

— Так, – каже королевич.

Всілися вони за стіл, і каже король:

— Я не можу ще видати дочку за тебе заміж, ти спершу повинен мені дещо виконати.

Запитав королевич, що ж він повинен зробити.

— Є у мене великий ставок, – сказав король, – так от завтра вранці сходи ти туди та вичисти мені його, щоб блищав він, як дзеркало, та щоб водилися в ньому різні риби.

На другий ранок дав йому король скляну лопату і каже:

— До шостої години вечора ставок повинен бути готовий.

   Попрямував королевич до ставка, ткнув лопатою, а лопата зламалася; ткнув він мотикою – і мотика зламалася. Сильно засмутився королевич. Принесла йому опівдні молодша королівна поїсти і запитала, як іде у нього робота. Сказав королевич, що справа йде зовсім погано:

— Видно, доведеться мені головою поплатитися. Лопата у мене зламалася.

— О, – сказала вона, – іди сюди та заспівай що – небудь, тоді тобі веселіше стане.

— Ні, – сказав він, – я нічого не можу, дуже я засмучений.

   Заспокоїла вона його ласкавим добрим словом і змусила поїсти. Потім стала у нього знову по голові приголубила, і він заснув. Тоді взяла вона свою хустку, зав'язала на ній вузлик, вдарила тричі об землю і мовила: "Арвеггер, сюди!" І вмить з’явилося до неї безліч підземних чоловічків, стали всі її питати, чого вона хоче. І веліла вона їм за три години весь ставок очистити, щоб виблискував він, як дзеркало, хоч дивлячись у нього, і щоб плавали в ньому всякі риби. Пішли чоловічки до ставка, скликали всіх своїх на підмогу; і за дві години робота була виконана.

Повернулися вони і говорять:

— Ми виконали все, що було наказано.

   Тоді взяла королівна хустку, вдарила нею тричі об землю і мовила: "Арвеггер, додому!" І всі зникли. Прокинувся королевич, бачить – робота готова. Тоді королівна пішла і сказала, щоб до шостої години він додому повернувся.

Прийшов він додому, а король і питає:

— Що ж, очистив ти ставок?

— Так, – відповів королевич, – все виконано.

Підійшов король до ставка і сказав:

— Хоча ти ставок і очистив, але видати свою дочку за тебе заміж поки я не можу. Ти повинен перш виконати ще одне завдання.

— Яке ж іще? – Запитав королевич.

А була у короля велика гора, вся вона терном поросла.

— Ти повинен весь терен на горі вирубати і побудувати там великий замок, та такий прекрасний, що ніхто з людей такого жодного разу не бачив, і щоб було в тому замку все для життя необхідне.

   Піднявся на другий ранок королевич, – і дав йому король скляну сокиру і скляний бурав і велів, щоб все було до шостої години вечора зроблено. Але тільки вдарив він сокирою по першому терні, як сокира вщент розлетілася, та й бурав теж до справи виявився непридатним. Сильно засмутився королевич, став очікувати свою кохану – чи не прийде вона, чи не допоможе йому з біди вибратися. Настав полудень, прийшла вона і принесла йому поїсти. Він вийшов їй назустріч, розповів їй все, що трапилося, поснідав, що вона йому принесла, і дав їй себе приголубити, а сам заснув. Зав'язала вона знову вузлик, вдарила ним тричі по землі і мовила: "Арвеггер, сюди!" І знову з’явилося безліч підземних чоловічків, і вони запитали її, чого вона хоче.

— Ви повинні за три години, – сказала вона, – вирубати на горі весь терен, і побудувати на вершині замок, та такий красивий, якого ще ніхто з людей не бачив, і щоб було в ньому все для життя необхідне.

   Зійшли вони на гору, скликали всіх своїх на підмогу, і незабаром все було вже готове. Прийшли вони і говорять про те королівні. Взяла вона тоді хустку, тричі вдарила нею об землю і сказала: "Арвеггер, додому!" І всі вони негайно зникли.

   Прокинувся королевич, бачить – все зроблено, і стало йому весело. Ось пробило шість годин, і повернулися вони тоді разом додому. І запитує король:

— Ну що, замок готовий?

— Так, – каже королевич.

Сіли вони за стіл, а король і каже:

— Мою молодшу дочку заміж за тебе я віддати не можу, поки двох старших не видам.

   Сильно засмутився королевич і не знав він, що йому тепер робити.

   Пробрався він раз уночі до королівни і втік з нею разом із замку. Пробігли вони частину дороги, обернулася королівна назад і бачить, що батько їх наздоганяє.

— Ах, – сказала вона, – що ж тепер робити? Мій батько нас наздоганяє, хоче нас додому повернути. Зверну я тебе в шипшину, а сама обернуся трояндою і сховаюсь в твоїх шипах.

   Підійшов батько до того місця, бачить – стоїть шипшина, а на ній троянда цвіте. Хотів він було троянду зірвати, але стала шипшина колоти його своїми шипами, – і довелося королю повернутись додому ні з чим. Запитує у нього дружина, чому не привів він додому свою дочку. Розповів він дружині, що майже наздогнав він її, та раптом втратив з поля зору і замість них побачив перед собою шипшину, а на ній троянду.

Каже йому королева:

— Варто було тобі тільки троянду зірвати, а шипшина і сама би за нею прийшла.

   Вирушив король знову до того місця, щоб троянду добути. А королевич з королівною тим часом пішли вже далеко – далеко, і довелося королю їх знову наздоганяти. Озирнулася дочка, бачить – батько вже близько. І каже вона:

— Ах, що ж нам тепер робити? Зверну я тебе в кірху, а сама обернуся пастором, буду читати проповідь.

   Підійшов батько до того місця, бачить – стоїть кірха, а пастор читає проповідь. Прослухав він проповідь і додому вернувся. Запитує в нього королева, чому він дочку з собою не привів, а король відповідає:

— Довелося мені гнатися за ними далеко – далеко. Нагнав я їх, бачу – стоїть кірха, а в ній пастор проповідь читає.

— А тобі слід було б пастора з собою привести, – сказала королева, – а кірха і сама б за тобою пішла. Посилаю я тебе за ними в погоню, а ти зробити нічого не можеш, – видно, доведеться мені самій за ними бігти.

   Пробігла вона частину дороги, помітила вдалині втікачів, обернулася королівна випадково назад, бачить – мати за ними женеться, і каже:

— Ах, які ж ми нещасні, сама матінка за нами женеться! Зверну я тебе в ставок, а сама обернуся рибою.

   Прийшла мати до того місця, бачить – перед нею великий ставок, а в ньому рибка хлюпається, голову з води виставляє, плаває собі весело. Захотілося їй ту рибку зловити, та ніяк їй це не вдається. Розсердилася вона і задумала випити весь ставок насухо, щоб ту рибку зловити; і випила, – але стало їй так погано, що довелося їй назад весь ставок вивергнути. Ось вона і каже:

— Я бачу, що з вами нічого не поробиш, – і стала їх до себе кликати.

   Тоді взяли вони знову свій колишній вигляд, і дала королева дочці три волоських горіха і сказала:

— Ці горіхи тобі допоможуть, якщо ти в біду потрапиш.

   І пішли молоді далі своєю дорогою. Пробули вони в дорозі немало часу і підійшли, нарешті, до замку, звідки був родом королевич, а поруч було село. Прийшли вони, а королевич і каже:

— Ти, моя мила, тут зажди, я пройду в замок спершу один, а повернуся з каретою і слугами і відвезу тебе туди.

    Коли він з'явився в замок, усі дуже зраділи його поверненню. Він розповів їм, що є у нього наречена, що вона в сусідньому селі його чекає, і щоб негайно заправили карету і привезли її в замок. Заправили карету, і багато слуг всілося в неї. Але тільки королевич зібрався сісти в ту карету, як раптом мати поцілувала його, – і від материнського поцілунку він вмить забув все, що було і що належало йому зробити. Мати веліла випрягти коней з карети, і всі повернулися додому. А дівчина сидить тим часом у селі, чекає коли за нею приїдуть; але ніхто не їхав. Найнялася тоді королівна в працівниці на млин, що біля замку був, і ось щодня після полудня доводилося їй сидіти на березі річки і мити посуд. Сталося, що одного разу вийшла королева із замку прогулятися берегом, побачила вона красиву дівчину і говорить: "Яка красуня! Як вона мені сподобалася!"

   Стала вона про неї у всіх розпитувати, але ніхто про ту дівчину нічого не знав. Минуло багато часу, а дівчина продовжувала чесно і вірно служити у мельника. А тим часом королева підшукала для свого сина дружину з далекої країни. Ось уже приїхала наречена, і повинно було незабаром відбутися весілля. Зібралося багато народу подивитися на те весілля, і стала молода працівниця просити у мельника, щоб він дозволив і їй побувати на тому весіллі. Мельник тоді сказав: "Іди!"

   Перед тим як іти, розкрила вона один з трьох волоських горіхів, дістала з нього прекрасне плаття, одягла його, пішла в ньому в кірху і стала біля вівтаря. Ось з'явилися наречена з нареченим, стали вони біля вівтаря, але коли пастор уже збирався їх благословити, глянула раптом наречена в сторону, піднялася з колін і каже, що вінчатися не хоче, поки не буде у неї такої ж прекрасної сукні, як у тієї дами. Тоді вони повернулися додому і звеліли дізнатися у пані, чи не продасть вона цього плаття.

— Ні, продати я його не продам, а за послугу, мабуть, віддам.

   Її запитали, що ж вона за нього хоче. Вона відповіла, що віддасть сукню, якщо їй буде дозволено провести ніч біля дверей опочивальні, де буде спати королевич. Їй сказали, що хай вона так і зробить, але змусили слугу підсипати королевичу сонного зілля. А королівна лягла на порозі дверей біля спальні і всю ніч жалібно йому вимовляла, що вона, мовляв, і ліс для нього весь вирубала, і ставок очистила, і замок для нього побудувала, і в шипшину його звертала, і в кірху, і в ставок, а він так скоро її забув. Але королевич нічого не чув; а прокинулися від її голосу слуги, стали прислухатися і ніяк не могли розібрати, що б це могло означати.

   На другий ранок, коли всі піднялися, вбралася наречена в сукню і поїхала з нареченим в кірху. А гарна дівчина тим часом розкрила другий горішок, і виявилося в ньому плаття, ще прекрасніше першого. Вона одягла його і пішла в кірху, стала біля вівтаря, і сталося все те ж, що й минулий раз. Ось лягла дівчина на другу ніч на порозі дверей в опочивальню королевича, і велено було слузі напоїти його сонним зіллям. Але з'явився слуга і, замість того щоб дати йому сонного зілля, налив йому безсонного, і ліг королевич в ліжко; а працівниця мельника почала скаржитися й вимовляти йому все, як і минулого разу.

   Королевич все це чув, сильно засмутився, і раптом йому згадалося все. Він хотів вийти до дівчини, але його мати замкнула двері на замок. На другий ранок він негайно з'явився до своєї коханої, розповів їй про все, що з ним сталося, і просив її не тримати на нього зла, що він забув її на такий довгий час. Тут розкрила королівна третій горіх, дістала з нього сукню, а була вона куди прекрасніша двох перших. Вона одягла її, і ось поїхали вони з королевичем в кірху, і вийшло до них назустріч багато дітей, вони подали нареченому і нареченій квіти і схилили перед ними строкаті прапори. У кірсі їх повінчали, а потім було прекрасне весілля. А підступну мати і фальшиву наречену прогнали геть.

Додати коментар