Лінива пряля

   Жив – був в одному селі чоловік зі своєю дружиною, і була дружина така лінива, що робити нічого ніколи не хотіла.

   Дасть їй чоловік щось напрясти, бувало, а вона пряжу не скінчить. А якщо і напряде, то чи не намотає, а залишить всю пряжу на гребені. Вилає її чоловік за це, а вона спуску йому не дасть і почне говорити:

— Ой, та як же мені намотувати пряжу, якщо немає у мене мотовила! Іди спочатку в ліс та зроби мені мотовило.

— Якщо справа тільки за цим стала, – каже чоловік, – я піду в ліс і принесу дерево для мотовила.

   Злякалася дружина, що якщо буде у чоловіка дерево, щоб зробити з нього мотовило, доведеться їй пряжу розмотувати і починати пряжу заново. Подумала вона, подумала, дещо надумала і побігла потайки в ліс слідом за чоловіком.

   Ось виліз чоловік на дерево, щоб вибрати і зрубати відповідний шматок, а вона сховалася внизу в кущах, де він помітити її не міг, і як крикне звідти:

— Хто дерево для мотовила рубає – помре, а хто мотає – той себе погубить.

   Почув це чоловік, опустив сокиру і став роздумувати, що б це могло означати.

— Е, та що там, – мовив він, – що може статися? Це мені тільки почулося, нема чого на себе страх напускати.

   Взявся він знову за сокиру, хотів було почати рубати, а знизу знову як закричить:

— Хто дерево для мотовила рубає – помре, а хто мотає – той себе погубить.

   Він кинув рубати, стало йому моторошно і страшно. Почав він роздумувати, що б це могло означати. Минуло небагато часу, він знову заспокоївся і взявся втретє за сокиру, хотів було рубати. Але і в третій раз знову хтось голосно закричав:

— Хто дерево для мотовила рубає – помре, а хто мотає – той себе погубить.

   Цього було достатньо, щоб він втратив всяку охоту рубати; і він поспішив спуститися з дерева і відправитися додому. А дружина кинулася прожогом крутими дорогами, щоб повернутися додому раніше чоловіка. Ось входить чоловік в кімнату, а вона прикинулася, ніби нічого не було, і питає:

— Ну що, приніс підходяще дерево для мотовила?

— Ні, – каже він, – бачу, що справа з мотанням не вийде, – і він розповів їй про те, що трапилося в лісі, і з тієї пори залишив дружину з цією справою в спокої.

   Але незабаром почав чоловік сердитися знову на те, що в будинку у них непорядок.

— Жінко, – говорить він, – сором тобі, що готова пряжа лежить на гребені.

— Знаєш що, – сказала дружина, – так як нам не дістати мотовила, то стань ти ось тут, а я нагнуся і буду гребінь тобі підкидати, а ти будеш його кидати мені вниз, от і вийде у нас принаймні мотузка.

— Так, мабуть, – сказав чоловік.

Так вони і зробили; і коли з роботою закінчили, каже їй чоловік:

— Ну, от ми пряжу і змотали, а тепер треба буде її проварити.

Злякалася дружина і каже:

— Проваримо її завтра вранці, – а сама знову дещо надумала.

   Піднялася вона рано – рано, розтопила піч і поставила казан, але замість пряжі поклала в нього оберемок клоччя і почала його варити. Потім підійшла вона до чоловіка, той лежав ще в ліжку, і каже йому:

— Мені треба відлучитися по справам, а ти вставай та за пряжею поглядай; вона лежить в котлі і виварюється. За нею треба уважно доглядати, а то коли заспіває півень, а ти не додивившись, звернеться пряжа в клоччя.

   Почав чоловік підніматися, вирішив часу не гаяти, швидко схопився і попрямував на кухню. Підійшов він до котла, глянув у нього і побачив у ньому один лише суцільний клубок клоччя. Промовчав бідний чоловік, нічого не сказав і подумав, що він прогавив, видно, й сам винен в цьому, і з тієї пори ніколи вже більше не заговорював він ні про прядиво, ні про пряжі. Ну, скажи мені тепер сам, чи не лінива була у нього господиня?