Лінивий Гейнц

   Жив лінивий Гейнц, і хоча вся його робота полягала в тому, щоб ганяти свою козу на пасовищі, і ж все – таки, повертаючись надвечір додому, він важко зітхав після денної праці.

— Це, по правді сказати, важкий тягар, – говорив він, – і обтяжливе заняття – з року в рік до самої пізньої осені ганяти козу по полі. Якщо б принаймні можна було при цьому полежати та поспати! Але де там! Треба поглядати, щоб коза не попсувала молодих дерев, щоб не забралася через огорожу в сад або не втекла. Як тут можна бути спокійним і радіти життю?

   Він сів, зібрався з думками і почав роздумувати, як би йому звільнитися від цього тягаря. Його роздуми довго ні до чого не приводили, але раптом він ніби прозрів.

— Я знаю, що робити! – Вигукнув він. – Женюсь я на товстій Тріне, – у неї теж є коза, вона зможе ганяти на пасовище мою козу разом зі своєю, і вже тоді не треба мені буде більше мучитися.

   Ось Гейнц піднявся, потягнувся, щоб привести в рух своє стомлене тіло, перейшов навскоси дорогу – і прийшов, тут і жили батьки товстої Трін, – і ось почав він свататися за їх працелюбну і добродійну доньку. Батьки не стали роздумувати. "Один одного варті," – подумали і погодилися. Ось зробилася товста Тріна дружиною Гейнца і стала ганяти на пасовище обох кіз. Настали для Гейнца веселі дні, не треба було йому тепер відпочивати від якої б то не було роботи, хіба що тільки від своєї власної ліні. Бувало, інший раз виходив він разом з дружиною на поле і казав:

— От як пройдешся, тільки тоді і стає для мене спокій ще солодший.

Але і товста Тріна була не менш нього лінива.

— Гейнцу, – сказала вона якось, – навіщо нам без всякої на те потреби робити життя собі сумним і псувати собі кращі молоді роки? Чи не краще буде віддати нам наших кіз, які щоранку своїм беканням заважають нам спати, нашому сусідові, а він дасть нам за них вулик з бджолами. Поставимо ми вулик на сонці за будинком і не треба нам буде про вулику піклуватися. Бджіл пасти не треба, на поле їх не ганяють: вони вилітають і самі знаходять дорогу додому і мед збирають, при цьому нам не треба буде ні про що піклуватися.

— Ти говориш, як розумна господиня, – відповів Гейнц, – давай зробимо так як ти кажеш; крім того, мед смачніший та й поживніший козячого молока і його можна довше зберігати.

   Сусід дав охоче за двох кіз бджолиний вулик. Бджоли вилітали і влітали невпинно з раннього ранку до пізнього вечора і наповнили вулик найпрекраснішим медом, і ось восени Гейнц міг зібрати цілий глечик меду.

   Вони поставили цей глечик на полицю, що була прибита на стіні в їх спальні, а так як вони побоювалися, що глечик можуть вкрасти або що в нього заберуться миші, то принесла Тріна товсту горіхову палицю і поклала її біля ліжка, щоб не треба було даремно вставати, а можна було б дістати її рукою і прогнати, в разі чого, непрошених гостей, не підводячись з ліжка.

Лінивий Гейнц неохоче покидав ліжко раніше полудня:

— Хто рано встає, – говорив він, – той своє добро не береже.

   Одного ранку, коли розвиднілось, він лежав ще на перині, відпочиваючи від довгого сну, і сказав своїй дружині:

— Жінки, вони люблять солодке. Ти ось ласуєш медом, а було б куди краще купити за нього гусака з молодим гусятком.

— Але не раніше, ніж народиться у нас дитина, яка їх буде пасти, – відповіла Тріна. – Навіщо мені мучитися з молодими гусьми і даремно витрачати на це сили?

— А ти думаєш, що хлопчик буде пасти гусей? У нинішній час діти зовсім не слухаються, вони роблять що хочуть, рахують себе розумнішими за батьків, – ось так само, як той працівник, який повинен був шукати корову, а замість того ганявся за трьома чорними дроздами.

— О, – відповіла Тріна, – якщо хлопчик не буде мене слухатися, я візьму палицю і почешу йому спину. Дивись, Гейнц, – крикнула вона і схопила палицю, якою вона збиралася мишей ганяти, – дивись, от як я його почешу!

   Вона замахнулася палицею, але, на нещастя, попала прямо в глечик з медом, що стояв над ліжком. Стукнувся глечик об стіну, і посипалися на підлогу черепки, і прекрасний мед розлився по підлозі.

— Ну от, і лежить тепер гусак з молодим гусятком, – сказав Гейнц, – немає чого нам тепер пасти. Але на щастя, що не впав глечик на голову, маєм дякувати долі.

   А так як він помітив у черепку ще трохи меду, то дістав його рукою і був цим задоволений.

— Жінко, давай поласуємо з тобою остаточком, а потім, після пережитого нами переляку, трохи відпочинемо. Ну, що з того, що ми встанемо трохи пізніше, ніж завжди, день – то довгий!

— Так, – відповіла Тріна, – ми завжди встигнемо. Знаєш, запросили одного разу на весілля равлика, зібрався він в дорогу, а прийшов якраз на хрестини. Натрапив він на паркан перед будинком і сказав: "Поспішати ніяк не годиться."