Лис і кіт

   Одного разу кіт зустрів у лісі лиса та й думає собі: «Лис такий розумний, такий досвідчений, його весь світ шанує. Треба й мені бути привітним до нього».

От він і каже:

— Добрий день, пане лисе! Як вам живеться? Як ваше здоров'ячко? Як даєте собі раду за теперішньої дорожнечі?

   Лис набундючився, зміряв кота поглядом з голови до ніг і довго мовчав, наче зважував, варто йому відповідати чи ні. Нарешті сказав:

— Ох ти ж нікчемний дахолаз, йолопе рябомизий, очмано сухоребра, мишачий постраху, що ти собі надумав? Ти зважуєшся питати мене, як мені живеться? Та хто ти такий? Що ти вмієш? Скільки ти мистецтв опанував?

— Тільки одну, – скромно відповів кіт.

— І що ж то за мистецтво? – спитав лис.

— Коли на мене нападуть собаки, я вмію видряпатись на дерево і врятуватися від них.

— І оце все? – сказав лис. – Я опанував сто мистецтв, а крім того, маю ще цілий мішок хитрощів. Мені шкода тебе. Ходи зі мною, я тебе навчу, як рятуватися від собак.

   А тим часом з – за пагорба з'явився мисливець з чотирма собаками. Кіт миттю видряпався на дерево і сховався на самому вершечку, серед густого листя. 

— Розв'яжіть свій мішок з хитрощами, пане лисе, швиденько розв'яжіть! – гукнув він лисові.

Та було вже пізно. Собаки наздогнали лиса й схопили його.

— Ех, пане лисе, – мовив кіт, – не допомогли вам ваші сто мистецтв. А якби ви вміли видряпуватись на дерево так, як я, то нічого б вам не сталося.