Лис і пані кума

Вовчиця народила вовченя і наказала покликати лиса в куми.

— Він і розумний, і спритний; може і синка мого навчить розуму і  як жити на білому світі.

Лис і з'явився на хрестини з великого полювання і сказав:

— Шановна пані кума, дякую вам за честь, надану мені, і зі свого боку обіцяю вам, що, обравши мене в куми, ви не раз будете радіти цьому.

   Під час святкування лис всмак всього поїв, повеселився, а потім і сказав:

— Кумошко, наш прямий обов'язок – піклуватися про наше дитя, а тому й треба його годувати ситною їжею, щоб він швидше став сильнішим і зміцнішав. Я ж знаю одну кошару, з якої нам неважко буде добути ласий шматочок.

   Сподобалася вовчиці ця ідея, і вона вирушила разом з кумом до двору того селянина, де знаходилася кошара. Лис і показав вовчиці кошару і сказав:

— Туди ви можете пробратися непомітно, а я тим часом з іншого боку підійду – авось, вдасться нам підчепити курочку.

   А сам – то не пішов до кошарі, а присів на узліссі, простягнув ніжки і став відпочивати.

   Пролізла вовчиця в кошару і якраз натрапила на собаку, яка стала гавкати, і на гавкіт її збіглися мужики, побачили вовчицю і дали їй великої причуханки.

   Вона від них заледве вирвалася і абияк втекла в ліс, бачить – лежить лис на узліссі і жалібно говорить:

— Ах, кумо, як погано мені довелося! Мужики на мене напали і в сильно мене побили! Коли ви не хочете мене тут покинути на погибель, так вже понесіть мене на собі.

   Вовчиця і сама ледве ноги волочила, але все ж дуже була стурбована бідою лиса: звалила його на спину і донесла його, здоровенького, до його будинку.

Як тільки лис ввійшов до хати, так і крикнув вовчиці:

— Щасливо залишатися, пані кумо – не гнівайтеся за частування! – розреготався голосно і закрився в хаті.