Лисиця і кінь

   Був у одного селянина вірний кінь, він зістарівся і працювати вже зовсім не міг, от і перестав господар його годувати і каже:

— До роботи ти більше непридатний, але я до тебе ставлюся добре; якщо покажеш себе настільки сильним, що зможеш принести мені лева, то я залишу тебе жити у себе, а тепер забирайся геть з мого стійла, – і він прогнав його далеко – далеко в поле.

   Зажурився кінь і пішов в ліс, щоб знайти собі там хоч якийсь прихисток від негоди. Зустрілася йому лисиця і каже:

— Ти чого голову повісив і бродиш тут один?

— Ах, – говорить кінь, – скупість і вірність ніколи не живуть разом! Мій господар забув про мою вірну службу, яку я ніс йому довгі роки, а так як орати я більше не в силах, він не хоче мене більше годувати і прогнав мене геть.

— І немає у тебе ніяких надій?

— Кепські мої надії! Він сказав, що якщо я зможу принести йому лева, він залишить мене у себе, але йому – то добре відомо, що цього зробити я не в силах.

Каже лисиця:

— А я тобі допоможу, ти тільки лягай і простягнися, і не рухайся, ніби мертвий.

   Кінь так і зробив, як сказала йому лисиця. Попрямувала лисиця до лева, – була у нього поблизу печера, – і каже:

— Лежить он там мертва конячка: підемо разом зі мною, і ти ситно пообідаєш.

   Відправився лев разом з нею, вони підійшли до коня, а лисиця йому й каже:

— Тут тобі буде все – таки не так зручно. Знаєш що, прив'яжу я його до тебе за хвіст, і ти зможеш притягти в свою печеру і там спокійнісінько з'їсти.

   Ця порада леву сподобався, він став задом, щоб лисиця могла прив'язати до нього коня, і стояв не рухаючись. А лисиця зв'язала йому кінським хвостом ноги, та так міцно вузли поскручувала, що ніяка сила не могла б їх розірвати. Тільки скінчила вона свою роботу, поплескала по спині коня і каже:

— Ну, йди, сивий, йди!

   Схопився кінь на ноги і потяг за собою лева. Заревів лев, та так, що птахи по всьому лісу від страху повзлітали; а кінь хоч би що: той реве, а він йде собі і тягне лева через поле до дверей свого господаря. Побачив це господар і каже коню:

— Тепер ти можеш у мене залишатися, і буде тобі добре. – І годував його завжди досита аж до самої смерті.