Морська свинка

   Жила – була колись на світі королівна. І була в палаці, у високій вежі, зала з дванадцятьма вікнами, що дивились на всі сторони світу. Як вона, бувало, зайде в ту залу і гляне навкруги, то бачить усе своє королівство.

   Гляне в перше вікно – бачить краще, ніж усі люди, гляне в друге – ще ліпше, третє – ще ясніше, і так аж до дванадцятого; крізь те вікно вона могла бачити все і на землі, і під землею, і ніщо від неї не могло заховатися.

   Вона була дуже красива, не хотіла нікому коритися, а лише сама над усіма панувати, та й оголосила: стане той її чоловіком, хто зуміє так сховатися, що вона його не знайде. Але хто заховається так, що вона його відшукає, тому відрубають голову і на палю настромлять.

   Перед замком стояло вже дев'яносто сім паль із мертвими головами, і довгий час ніхто не з'являвся, щоб спробувати щастя.

   Королівна була задоволена і думала: «Ось тепер я вже буду довіку вільна».

   Коли раптом приїхали три брати спробувати щастя. Старший надумав, що найпевніше буде сховатися в печі, де випалюють вапно.

   Але королівна помітила його в перше вікно, звеліла витягти й відрубати голову. 

   Другий сховався в льоху, вона й того відразу побачила, і голова його прикрасила дев'яносто дев'яту палю.

   Тоді виступив перед нею третій і попросив, щоб дала йому день на роздуми і щоб його помилувала два рази, коли знайде, і лише за третім разом, коли йому не пощастить, нехай робить із ним що хоче.

Він був такий красивий і просив так щиро, що вона сказала:

— Гаразд, я згодна, але ніщо тобі не допоможе.

   Наступного дня він довго думав, де б сховатися, але не придумав нічого. Тоді взяв рушницю і пішов полювати. Побачивши ворона, він націлився на нього і тільки хотів вистрелити, як ворон сказав:

— Не стріляй, я тобі в пригоді стану!

   Він не вистрелив і пішов далі. Аж бачить – озеро, а в озері величезна рибина, що випливла на поверхню.

Коли він прицілився, рибина гукнула до нього:

— Не стріляй у мене, я тобі в пригоді стану! Він не вистрелив, і рибина пірнула в воду. Йде він далі, аж назустріч йому шкутильгає лисиця й просить його:

— Шановний мисливцю, витягни мені тернину з ноги.

   Тернину він витяг, але лисицю хотів убити і здерти з неї шкурку. Та вона сказала:

— Не вбивай мене, я тобі в пригоді стану!

   Юнак відпустив її, а ввечері повернувся додому. Другого дня він мусив уже ховатися, та хоч як він не думав, а не придумав нічого. От він пішов у ліс до ворона та й каже:

— Я тебе помилував, тепер ти врятуй мене, скажи, де мені сховатися, щоб королівна не побачила.

Ворон схилив голову й довго – довго думав. Нарешті сказав:

— Придумав!

   Приніс яйце зі свого гнізда, розбив його на дві половини й сховав туди юнака. Потім склав обидві половинки докупи й сів на яйце.

   Подивилась королівна в перше вікно – не побачила, подивилась у друге, третє – не видно, і вона злякалась неабияк. Аж коли глянула в одинадцяте, тоді побачила, де він.    Звеліла застрелити ворона, а яйце принести й розбити, і юнакові довелося звідтіль вийти.

Королівна сказала:

— Один раз я тебе помилую, але як не придумаєш чогось кращого, ти пропав.

Другого дня пішов юнак на озеро, покликав рибину й каже:

— Я тебе помлував, тепер ти порадь мені, де сховатися так, щоб королівна не знайшла.

Рибина думала, думала, нарешті каже:

— Є таке місце! Я сховаю тебе в своєму пузі. Проковтнула його рибина і пірнула на самісіньке дно озера.

   Королівна дивилась у всі вікна і, не побачивши його навіть крізь одинадцяте, дуже стурбувалась, проте в дванадцяте таки побачила, де він.

   Вона звеліла рибу впіймати, розпороти й вийняти юнака з черева.

І королівна сказала:

— І вдруге я дарую тобі життя, та все одно твоя голова буде на сотій палі висіти.

   Третього дня йде він з важким серцем у поле і зустрічає там лисицю.

— Ти знаєш усі найпотайніші схованки, – сказав він,- я тебе помилував, тепер ти порадь, де мені сховатись, щоб королівна не знайшла.

— Важко зразу сказати, – сказала лисиця й задумалась. Нарешті крикнула:

— Придумала!

   Повела юнака до одного джерельця, пірнула в нього і виринула вже не лисицею, а крамарем, що торгує товарами.

   Юнак також пірнув у воду й став маленькою морською свинкою. Тоді крамар пішов до міста на базар продавати славне звірятко. Зібралось багато людей подивитись на нього.

   Нарешті прийшла й королівна. Тваринка дуже сподобалась їй, і вона купила свинку за великі гроші. А крамар шепнув свинці:

— Коли королівна підходитиме до вікна, то ти швиденько залізь їй під косу.

   І ось настав час, коли королівна мала його шукати. Вона підходила до всіх вікон підряд, від першого до одинадцятого, і не побачила його. А коли і в дванадцяте не побачила, то її охопив великий страх і гнів; вона так гримнула по вікнах, що всі шибки порозлітались і затрусило весь палац.

   Відступивши від вікна, вона почула, що під косою в неї сидить морська свинка. Королівна схопила її, жбурнула додолу і крикнула:

— Геть з моїх очей!

   Свинка побігла до крамаря, тоді обоє мерщій подалися до джерела, де обмились і повернули собі свій вид.

Юнак подякував лисиці й сказав:

— Ворон і рибина – неграмотні проти тебе. Тільки ти вмієш як слід викрутитись.

   І пішов просто до палацу. Королівна вже чекала його і змирилася зі своєю долею. Справили весілля, і юнак став королем, владикою цілого королівства. Він так ніколи й не сказав дружині, куди заховався третього разу і хто йому допоміг.

   Отож королівна гадала, що то була його власна вигадка, а тому дуже поважала його, бо думала: «Він розумніший за мене!»