Мужичок і чорт

   Жив – був на світі розумний і хитрий мужичок. Про його витівки можна чимало би розповісти, але найкраща оповідь буде про те, як зустрів він чорта і пошив його в дурні.

   Орав раз мужичок своє поле і збирався вже додому повертатися, а тут настали сутінки. Раптом бачить мужичок посеред свого поля купу палаючу; здивувався він, підійшов, бачить – сидить на самому верху тієї купи маленький чорний чортик.

— А чи не сидиш ти на скарбі? – Запитав мужичок.

   Так воно і є, – відповів чортик, – на скарбі. Золота і срібла тут буде побільше, ніж ти бачив за все своє життя.

— Але скарб лежить на моєму полі, – стало бути, він належить мені, – сказав мужичок.

— Він твій і буде, – відповів чорт, – якщо ти мені два роки будеш віддавати половину того, що виросте в тебе на полі, – грошей у мене достатньо, а от зелені хотілося б мені покуштувати.

Став мужичок домовлятися.

— А щоб не вийшло у нас з тобою при діленні спору, – сказав він, – нехай належить тобі те, що виросте над землею, а мені те, що виросте під землею.

   Чорту це дуже сподобалося. Посадив тоді хитрий мужичок ріпу. Ось прийшов час збирати урожай, і з'явився чорт, щоб забрати своє, але знайшов він одну лише жовте бадилля, а мужичок залишився задоволений і викопав собі ріпу.

— Один раз ти виграв, – сказав чорт, – але далі справа так не піде. Твоє буде тепер те, що виросте на землі, а моє – що під землею.

— Я й на те згоден, – говорить мужичок.

   Підійшов час сіяти; і посіяв мужичок на цей раз не ріпу, а пшеницю. Достигла пшениця, пішов мужичок на поле і скосив повні колоски по самий корінь.

   Приходить чорт, бачить одну тільки стерню і корінці, і від злості заховався він до підземелля.

— Так вас, лукавих, і треба надувати! – Сказав мужичок, пішов і забрав собі скарб.