Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Одноока, Двоока і Трьоока

Одноока, Двоока і Трьоока

   Жила – була жінка, і було в неї три дочки; старшу звали Одноокою, того що було у неї тільки одне око; середуща звалася Двоокою, тому що у неї, як і у всіх людей, було два ока; а молодшу звали Трьоокою, тому що було у неї три ока, і третє було посеред чола. І тому, що Двоока виглядала так само, як і всі інші люди, сестри і мати дуже її не любили. Вони їй говорили:

— Вже ти зі своїми двома очима ніяк не краща простого люду, ти зовсім не нашого роду.

   Вони постійно штовхали її, давали їй одяг поганий, і доводилося їй їсти одні тільки недоїдки, і знущалися над нею як тільки могли.

   І ось довелося Двоокій одного разу йти на поле пасти козу; проте була Двоока дуже голодна – поїсти дали їй сестри зовсім мало. Сіла вона і заплакала, та так стала плакати, що полилися з її очей сльози рікою. І ось в горі глянула вона, раптом бачить – стоїть перед нею жінка і запитує її:

— Двоока, чого це ти плачеш?

Вона відвовіла:

— Як же мені не плакати? Дуже вже не люблять мене мої сестри і мати за те, що у мене, як і у всіх людей, два ока; все штовхають мене, дають мені доношувати старі речі, і їсти мені доводиться тільки те, що від них залишається. Сьогодні дали вони мені так мало поїсти, що я залишилася зовсім голодна.

І каже їй жінка:

— Двоока, витри сльози, я скажу тобі таке слово, що відтепер ти ніколи не будеш голодна, – варто тобі тільки сказати своїй козі:

Козочко, ме-е,

Нагодуй мене!

   І буде стояти перед тобою чисто прибраний столик з найпрекраснішими стравами на ньому, і зможеш ти їсти, скільки твоїй душі буде завгодно. А коли наїсися ти досхочу і столик буде тобі не потрібен, то скажеш ти тільки:

Козочка, ме-е,

Прибери стіл вже!

І він зникне.

   І сказавши це, жінка пішла. А Двоока подумала: "Треба буде зараз спробувати, чи правда те, що вона говорить, вже дуже мені їсти хочеться, і сказала:

Козочко, ме-е,

Нагодуй мене!

   І тільки вимовила вона ці слова, як стояв перед нею столик, накритий білою маленькою скатертиною, а на ньому тарілка, ніж і вилка, і срібна ложка, а кругом самі прекрасні страви; і йшов від них пар, і були вони ще гарячі, немов їх щойно принесли з кухні. Тоді вона прочитала найкоротшу молитву, яку вона знала: "Господи, не покинь нас повсякчас. Амінь," і сіла вона до столу і стала їсти. Наївшись досхочу, вона сказала, як навчила її та жінка:

Козочка, ме-е,

Прибери стіл вже!

   І вмить зник столик і все, що стояло на ньому. "Славне, однак, господарство," – подумала Двоока, і стало їй добре і весело.

   Увечері, повернувшись додому зі своєю козою, знайшла вона глиняну миску з їжею, що залишили їй сестри, але вона до неї і не доторкнулася. На другий день вийшла вона знову зі своєю козою в поле і не стала їсти тих крихт, що їй залишили. В перший і в другий раз сестри не звернули на це жодної уваги, але так як це траплялося щоразу, то, нарешті, вони це помітили і сказали: "Щось недобре коїться з нашою Двоокою: кожен раз вона залишає їжу, а раніше адже все з'їдала, що їй давали: вона, мабуть, щось придумала. " І ось, щоб дізнатися правду, було вирішено, що коли Двоока пожене козу на пасовище, з нею піде і Одноока, щоб подивитися, що вона там робить і не приносить їй хто – небудь їжу і води.

   Зібралася Двоока йти на пасовище, а Одноока підходить до неї і каже:

— Я піду з тобою разом, подивитися, чи добре ти пасеш козу, чи пасеться вона там як слід.

   Але Двоока зрозуміла, що задумала Одноока, загнала козу у високу траву і каже:

— Одноока, підемо сядемо, я тобі що – небудь заспіваю.

   Сіла Одноока, втомилася вона від ходьби, а Двоока заспівала, і та заснула.

   І закрила своє око та і заснула. Побачила Двоока, що Одноока міцно спить і дізнатися нічого тепер не зможе, і каже:

Козочко, ме-е,

Нагодуй мене!

   Сіла вона за столик, наїлася – напилася досхочу і мовила знову:

Козочка, ме-е,

Прибери стіл вже!

І вмить все знову зникло. Розбудила тоді вона сестру і каже:

— Одноока, що ж ти, пасти козу збираєшся, а сама заснула? Адже вона може он куди забігти. Вставай, пора вже й додому повертатися.

   Пішли вони додому, а Двоока знову до своєї мисочці з їжею так і не доторкнулася, і Одноока нічого не могла пояснити матері, чому та не хоче їсти, і сказала в своє виправдання:

— А я на полі заснула.

На другий день і каже мати Трьоокій:

— Цього разу треба буде піти тобі та уважніше простежити, що їсть на полі Двоока, не приносить їй хто їжу і води, – мабуть, вона їсть і п'є потайки.

Підійшла Трьоока до Двоокої і каже:

— Я піду з тобою разом, подивитися, чи добре ти пасеш козу і чи їсть вона там як слід.

   Але та зрозуміла, що задумала сестра, і загнала козу у високу траву і каже:

— Ходімо та сядемо, я тобі що – небудь заспіваю.

   Сіла Трьоока, втомилася вона ходити по спеці, а Двоока і затягла свою колишню пісеньку і почала співати…, сестра заснула, але третє око не було пісенькою тієї заворожене, і не заснуло воно. Хоча з хитрості Трьоока його і закрила, ніби воно спить, але воно все добре бачило. Подумала Двоока, що та вже міцно спить, і сказала вона тоді:

Козочко, ме-е,

Нагодуй мене!

Напилася вона і наїлася досита, а потім звеліла:

Козочка, ме-е,

Прибери стіл вже!

   А Трьоока все це бачила. Тоді Двоока підійшла до неї, розбудила її і каже:

— Е, та ти, здається, спала? Добре ти, однак, пасеш козу! Давай підемо додому!

   Прийшли вони додому, а Двоока знову нічого не стала їсти; ось Трьоока і каже матері:

— Ну, тепер я знаю, чому це горде дівчисько нічого не їсть; варто їй тільки сказати:

Козочко, ме-е,

Нагодуй мене!

   І тут перед нею з’являється столик, заставлений найпрекраснішими стравами, – куди краще, ніж те, що їмо ми тут; а як наїсться вона досита, то варто їй сказати:

Козочка, ме-е,

Прибери стіл вже!

   І все знову зникає. Я все в точності сама це бачила. Два ока вона мені приспала своєю піснею, але те, що в мене на чолі, на щастя, не спало. Стала тоді заздрісна мати кричати на Двооку:

— Ти що ж це, хочеш їсти краще, ніж ми? Я тебе від цього відучу! – Принесла вона великий ніж і вдарила ним козу прямо в серце, і впала коза замертво додолу.

   Побачила це Двоока, і пішла вона з горя з дому, сіла в поле на межі і залилася гіркими сльозами. Раптом дивиться вона – стоїть перед нею знову та жінка і каже їй:

— Двоока, чого ти плачеш?

— Та як же мені не плакати! – Відповідала вона. – Заколола матір мою козу, якій як скажу їй ваші слова, накривала мені такий чудовий кожен день столик; а тепер доведеться мені знову голодувати та горе терпіти.

Каже їй жінка:

— Я дам тобі добру пораду: попроси своїх сестер, щоб віддали вони тобі нутрощі вбитої кози, і закопай їх біля порогу в землю, і буде тобі від того щастя.

Жінка зникла, а Двоока повернулася додому і каже сестрам:

— Сестри, дайте мені що – небудь від моєї кози, гарного шматка я у вас не прошу, дайте мені тільки нутрощі.

Засміялися вони і говорять:

— Ось тримай, більше не проси.

   Взяла Двоока нутрощі кози і закопала їх увечері таємно, за порадою жінки, біля порога.

   На другий ранок, коли всі прокинулися і вийшли на поріг, бачать – стоїть перед ними дивне дерево, листя у нього всі срібні, висять між ними золоті плоди, – і такого прекрасного і дорогоцінного дерева не було ще в усьому світі. Але вони не могли зрозуміти, звідки могло вночі вирости тут дерево. Тільки одна Двоока знала, що виросло воно з нутрощів кози, бо стояло воно якраз на тому самому місці, де закопала вона їх в землю.

От мати й каже Одноокій:

— Дитя моє, лізь на дерево та нарви нам з нього плодів.

   Підійнялася на дерево Одноока, але тільки хотіла вона зірвати одне із золотих яблук, а гілка і вислизнула у неї з рук, – і не получилося їй зірвати жодного яблука, як вона не старалася.

Тоді мати і каже:

— Трьоока, ну, лізь ти, адже тобі щось краще видно твоїми трьома очима, ніж Одноокій.

   Спустилася Одноока з дерева, а Трьоока на нього підійнялася. Але й вона виявилася не спритнішою, ніж її сестра; і як вже вона не дивилася, а все ж золоті яблука ніяк не давалися їй в руки. Нарешті у матері не вистачило терпіння, і вона сама полізла на дерево, але і їй, як і донькам, не вдалося схопити жодного яблука.

Тоді каже Двоока:

— Дозвольте мені полізти на дерево, може, мені краще вдасться.

   Хоча сестри і посміялися: "Де вже тобі з твоїми двома очима дістати!" – Але Двоока залізла на дерево, і ось золоті яблука від неї не тікали, а падали самі до неї в руки, – і нарвала вона їх повний фартух. Взяла мати у неї яблука; і ось треба б тепер Одноокій і Трьоокій поводитися з Двоокою краще, ніж раніше, але вони стали їй заздрити, що тільки їй одній вдалося дістати золоті яблука, і стали вони з нею поводитися ще гірше.

   Стояли вони раз всі біля дерева, а на ту пору проїжджав повз молодий лицар.

— Швидше, Двоока, – крикнули їй сестри, – лізь під дерево, щоб нам не довелося за тебе соромитися, – і вони поспішили накрити її порожньою бочкою, що стояла біля дерева, і поховали туди ж і золоті яблука, які вона зірвала.

   Ось під'їхав лицар ближче, і виявився він красивим юнаком. Він зупинив коня, здивувався, дивлячись на чудесне дерево, що було все з золота та срібла, і каже сестрам:

— Чиє це прекрасне дерево? Хто дасть мені гілку з нього, той може зажадати від мене, чого захоче.

   І відповіли дві сестри, що дерево це належить їм і що вони охоче зламають йому гілку з нього. Але як вони не старалися, а зробити цього не змогли, – гілки і плоди всякий раз від них вислизали. Тоді лицар і каже:

— Дивно, дерево ваше, а ви не можете і гілки з нього зламати.

   Але все вони казали, що дерево ж належить їм. У той час як вони розмовляли, викотила Двоока з – під бочки два золотих яблука, і покотилися вони прямо до ніг лицаря, – Двоока розсердилася, що сестри говорять неправду. Як побачив лицар яблука, здивувався і запитав, звідки вони взялися. Ті відповіли, що у них є сестра, але вона не сміє людям на очі показатися, тому що у неї тільки два ока, як у всіх простих людей. Але лицар зажадав, щоб її показали, і крикнув:

— Двоока, виходь!

   І ось вилізла вона спокійно з – під бочки, і лицар був вражений її чудовою красою і сказав:

— Ти напевно, можеш зірвати мені гілку з цього дерева?

— Так, – відповіла вона, – це, звичайно, зробити я можу, адже дерево моє. – Залізла вона на дерево і легко зірвала гілку з красивими срібними листям і золотими плодами і подала її лицареві.

Тоді лицар і каже:

— Двоока, що мені дати тобі за це?

— Ах, – відповіла вона, – я терплю голод і спрагу, нужду і горе з ранку і до пізнього вечора; я була б щаслива, якби ви взяли мене з собою і виручили б мене з біди.

   Тоді посадив лицар Двоогку на свого коня і привіз її додому в свій отчий замок. Там одягнув він її в прекрасні сукні, нагодував її досхочу. І полюбив він її, і обвінчався з нею, і відсвяткували вони весілля в великої радості.

   Як відвіз прекрасний лицар Двооку, стали заздрити сестри її щастю. "А чарівне дерево залишиться у нас, – думали вони, – хоч і не можна зірвати з нього плодів, а все ж всякий буде зупинятися біля нашого будинку і до нас приходити та його розхвалювати, і хто знає, де знайдеш своє щастя!"

   Але на другий ранок дерево зникло, а з ним і їхні надії. Глянула Двоока зі своєї світлиці в віконце, бачить – стоїть перед нею дерево, – воно перейшло слідом за нею.

   Довго жила Двоока в щасті і в достатку. Але прийшли раз до неї в замок дві жебрачки і попросили у неї милостині. Глянула їм в обличчя вона і пізнала в них своїх сестер Однооку і Трьооку, – вони так збідніли, що довелося їм тепер ходити по дворах та випрошувати шматок хліба. Двоока покликала їх до себе, прийняла їх ласкаво і про них подбала; і вони від усього серця розкаялися в тому, що заподіяли своїй сестрі так багато зла в молодості.

Додати коментар