Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Пані Метелиця

Пані Метелиця

   Жила на світі одна вдова, і мала вона дві доньки. Одна з них, падчірка, була гарна й роботяща, а друга, рідна, гидка й лінива. Та вдова любила куди більше рідну доньку, хоч та була гидкою й лінивою. Падчірка мусила виконувати всю хатню роботу, була служанкою в домі. Бідна дівчина щодня сиділа на шляху біля криниці й пряла доти, поки їй нитка прорізала пальці до крові.

   Одного разу вона так порізала ниткою пальці, що кров'ю залило все веретено. Вона схилилася над криницею, щоб вимити його, а воно вислизнуло із рук і впало у криницю.

   Гірко заплакала дівчина й побігла до мачухи та розказала про таке нещастя. А мачуха почала її сильно лаяти:

— Уміла впустити веретено, умій дістати його.

   Пішла бідна дівчина до криниці, не знаючи, що й робити. І з великого жалю й страху стрибнула в криницю і знепритомніла.

   А коли опритомніла, то побачила, що лежить на чудовій луці. Ясно світило сонце, і тисячі розмаїтих квітів цвіли навколо неї.

   Вона пішла цією лукою і набрела на піч, у якій було повно хліба. Хліб почав гукати до неї:

— Ох, витягни мене, витягни, бо згорю, я вже давно спікся!

   Дівчина підійшла до печі і лопатою повитягала весь хліб. А потім пішла собі далі.

   Ось приходить вона до яблуні, а на ній аж рясніє від яблук. Яблуня просить її:

— Ох, обтруси мене! Яблука мої, бо давно вже достигли.

   Дівчина струснула яблуню, і яблука градом посипались на землю. Вона трусила доти, поки жодного яблука не лишилося на яблуні. Тоді згорнула яблука на купу і пішла далі.

   Нарешті дійшла до невеличкої хатини, з якої у віконце визирала стара баба. В неї стирчали такі великі зуби, що дівчинка хотіла тікати. Але стара гукнула їй услід:

— А чого ти боїшся, дитино? Залишайся в мене, і якщо добре впораєшся з хатньою роботою, то й тобі добре буде. Найкраще дбай про постіль, стели якнайстаранніше та добре вибивай подушки, щоб пір'я летіло, – тоді на світі йтиме сніг, бо я ж пані Метелиця.

   Як почула дівчина такі ласкаві слова, їй відлягло від серця, вона залишилась у бабусі й стала до роботи. Дівчина у всьому догоджала старій, збивала їй подушки так сильно, що аж пір'я летіло, наче сніжинки, і тому жилося їй у старої дуже добре. Вона ніколи не чула від неї лихого слова і щодня їла смажене й пряжене.

   Пробула дівчина певний час у старої та й засумувала, а чого їй бракує, то спочатку й сама не знала. Нарешті здогадалась, що нудьгує за домівкою, і хоча тут було їй у тисячу разів краще, проте її тягло вернутися до рідної хати.

Нарешті вона сказала до бабці:

— Взяла мене туга за рідним краєм, і хоч мені у вас дуже добре, проте довше я тут залишатися не можу, мені треба повернутися до своїх.

Пані Метелиця сказала:

— Мені подобається, що тебе тягне додому. І за те, що ти вірно мені служила, я сама тебе виведу нагору.

   Вона взяла її за руку і провела до великої брами. Брама відчинилась, і тільки дівчина ступила на поріг, линув золотий дощ, і все золото приставало до неї, аж нарешті вся вона вкрилася золотом.

— Це тобі за те, що ти у всьому старанна була, – сказала стара і віддала їй також і веретено, що впало у колодязь.

   Тоді брама замкнулась, і дівчина опинилася вгорі, на землі, біля своєї хати.

А щойно вона ввійшла в двір, півень злетів і заспівав:

Кукуріку, кукуріку! –

Наша дівчина іде, –

на ній золота без ліку.

   Ввійшла дівчина до хати, а мачуха й сестра, побачивши на ній золото, зраділи, не знають, де й посадити.

   Дівчина розповіла про все, що з нею трапилось, і коли мачуха почула, як падчірка дослужилася до такого великого багатства; то аж загорілася бажанням добути таке щастя й своїй рідній, гидкій та ледачій доньці.

   Пішла ледарка до криниці, сіла та й пряде, а щоб веретено було у крові, вколола собі пальця, всунувши руку в густий терен. А потім кинула веретено у колодязь і стрибнула сама туди.

   Вона опинилась, як і сестра, на чудовій луці й пішла тією самою стежкою. Дійшовши до печі й почувши, як хліб кричить: «Ох, витягни мене, витягни, бо згорю, я вже давно спікся!» – вона відповіла: «Тільки мені й охота бруднитися біля тебе!» – і пішла далі.

   Незабаром дійшла вона до яблуні й, почувши, як та кричить: «Ох, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!» – вона відповіла: «От не мала б я роботи! Ще якесь яблуко на голову мені впаде!» – і пішла далі.

   Прийшовши до хатини пані Метелиці, вона не злякалася її зубів, бо вже чула про них, і відразу найнялася до неї.

   Першого дня вона дуже старалася, слухалась пані Метелицю, коли та їй загадувала роботу, бо в неї тільки й думки було, що про золото, яке стара їй подарує, але другого дня почала лінуватися, третього ще більше – навіть уставати вранці не захотіла. Вона й постелі пані Метелиці не постелила як слід, і подушок не позбивала, щоб аж пір'я летіло.

   Це скоро набридло старій, і вона сказала дівчині, що її служба скінчилася. Ледащиця дуже зраділа, гадаючи, що тепер на неї лине золотий дощ.

   А пані Метелиця привела її до брами, і щойно дівчина ступила на поріг, як на неї перекинувся великий казан смоли.

— Оце тобі твій заробіток, – сказала пані Метелиця і замкнула ворота.

   І прийшла ледащиця додому, вся вкрита смолою, а півень, побачивши її, злетів і загорлав:

Кукуріку, кукуріку! –

Наша ледащиця йде, –

що брудна буде довіку!

   І справді, смола так пристала до ледащиці, що не відмилася, скільки вона жила на світі. 

Додати коментар