Пані Труд

   Жила одного разу маленька дівчинка. Була вона уперта і надто цікава. Бувало, батько з матір'ю їй що – небудь скажуть, а вона їх не послухається, – ну, як тут біді не статися? Ось говорить вона раз батькам:

— Я так багато начулася про пані Труд, що хотілося б мені хоч разок у неї побувати; люди кажуть, що у неї так чудно і дивно, і ще кажуть, що в будинку у неї всякі дивини водяться, – от мені і цікаво на все це подивитися.

Але батько з матір'ю строго їй заборонили йти і сказали:

— Пані Труд – жінка зла, вона чаклунством займається; якщо ти до неї підеш, то ми і знати тебе більше не хочемо.

   Але дівчинка заборони батьківської не послухала, і все таки пішла до пані Труд. Прийшла вона до неї, а та і питає її:

— Ти чого така бліда?

— Ах, – відповіла дівчинка, і вся так і затремтіла, – я злякалася того, що побачила.

— А що ж ти побачила?

— Побачила я у вас на сходах чорну людину.

— Та це був кочегар.

— А ще побачила я зелену людину.

— То був мисливець.

— А ще побачила я червону людину.

— То був м'ясник.

— Ах, пані Труд, як було мені страшно! Глянула я в віконце, а вас і не бачити, а замість вас чорт з вогняною головою.

— Ого! – Сказала Труд. – Так це ти бачила справжнісіньку відьму; я вже давненько тебе тут виглядаю, – все хочу, щоб ти прийшла та мені посвітила.

   І перетворила вона дівчину на поліно і кинула його у вогонь. І коли воно як слід розгорілося, підсіла вона до вогнища, стала грітися і сказала:

— Ось тепер вона світить яскраво!