Підземний чоловічок

   Жив колись на світі багатий – пребагатий король, і було у нього три дочки, які кожен день гуляли в саду королівського замку. І ось король, великий любитель всяких плодових дерев, сказав їм:

— Того, хто наважиться зірвати хоч одне яблучко з яблунь, я силою чар полоню на сто сажнів під землю.

   Коли прийшла осінь, зачервоніло на одному дереві яблука, немов кров.

   Королівни ходили кожен день під те дерево і дивилися, чи не стряхне вітром з нього хоч одне яблучко, так як їм зроду не траплялося жодного яблучка з'їсти, а між тим на дереві яблук було так багато, що воно ломилося під їхньою вагою, і гілки його висіли до самої землі.

   Ось і захотілося молодшій королівні покуштувати хоч одне яблучко, і вона сказала своїм сестрам:

— Наш батько занадто нас любить, щоб над нами виконати своє закляття; я думаю, що обіцяне їм покарання може відноситися тільки до чужих людей.

   І при цих словах зірвала велике яблуко, підбігла до сестер і сказала:

— Скуштуйте, милі сестрички, я в житті ще не їла нічого смачнішого.

    Тоді й дві інші сестриці відкусили від того ж яблука по шматочку – і негайно всі три провалилися під землю так глибоко, що і півнячого кукурікання їм не було чути.

   Коли настав час обіду і король збирався сісти за стіл, дочок його ніде не можна було відшукати; сам він їх шукав і по замку, і по саду, проте ж знайти ніяк не міг. Він був так цим засмучений, що оголосив по всій країні: хто відшукає його дочок, той нехай вибере собі якусь з них за дружину.

   Ось і взялося за пошуки багато молодих людей, тим більше, що сестер всі любили – вони були лагідні з усіма і дуже красиві.

   Серед інших вийшли на пошуки і три мисливця, проїздивши днів вісім, приїхали до великого замку; в тому замку були красиві покої, і в одному з них був накритий стіл, а на ньому поставлено багато всяких страв, які були ще настільки гарячі, що від них пар ішов, хоча у всьому замку і не видно, і не чути було ні душі людської.

   Ось прочекали вони півдня, не сміючи взятися за ці страви, а страви все не охолоджувались. Нарешті голод взяв своє: вони сіли за стіл і поїли, а потім вирішили між собою, що залишаться жити в замку і за жеребом один буде вдома, а двоє інших – на пошуках королеви. Кинули жереб, і випало старшому залишатися в замку.

   На другий день двоє молодших братів пішли на пошуки, а старший залишився в замку.

   У самий полудень прийшов до нього маленький чоловічок і попросив у нього шматочок хліба; старший взяв хліб, відрізав йому великий шмат, і в той час, коли він подавав шмат чоловічкові, той впустив його і просив юнака йому той шмат підняти. Юнак хотів йому підняти, але коли став нагинатися, чоловічок раптом схопив палицю і почав його бити.

   На другий день залишився вдома другий брат, і з тим сталося те ж саме.

   Коли інші два брата повернулися ввечері в замок, старший і запитав другого:

— Ну, що? Як ся маєш?

— Ох, гірше й бути не можна, – відповів другий брат старшому.

   Тут і стали вони один одному скаржитися на те, що з ними трапилося; а молодшому вони про те нічого не сказали, бо вони його терпіти не могли і називали дурним Гансом.

   На третій день залишився вдома молодший, і до нього теж прийшов той же маленький чоловічок і попросив у нього шматок хліба; молодший йому подав, а той впустив шматок і попросив підняти.

Тоді юнак сказав чоловічку:

— Що-о? Ти не можеш сам підняти того шматка? Якщо ти для свого насущного хліба нагнутися не можеш, так тебе ним і годувати не варто.

   Чоловічок розізлився, почувши це, і наполягав, щоб юнак підняв йому шматок хліба; а юнак схопив його за комір і добряче побив.

Тоді чоловічок став кричати:

— Не бий, не бий і відпусти мене, тоді я тобі скажу, де знаходяться королівни.

   Почувши це, юнак перестав його бити, а чоловічок розповів йому, що він живе під землею, що їх там багато, і попросив його за ним піти, обіцяючи показати йому, де знаходяться королівни.

   І привів він його до глибокого колодязя, в якому зовсім не було води. Тут  сказав йому чоловічок:

— Знаю я, що твої брати зле проти тебе говорять, а тому раджу тобі: якщо хочеш звільнити королівн, то йди на цю справу один. Обидва твої брата теж охоче хотіли б добути їх з – під землі, але вони не захочуть піддавати себе небезпеці, а ти візьми велику корзину, сідай в неї зі своїм мисливським ножем і дзвіночком і вели опустити себе в колодязь; внизу побачиш три кімнати: у кожній з них сидить по королівні, і кожну королівну сторожить багатоголовий дракон … Цим драконам ти повинен відрубати всі голови.

Сказавши все це, підземний чоловічок зник.

   Увечері повернулися старші брати і запитали молодшого, як він поживає. Він відповів:

— Поки нічого! – І цілком щиро розповів їм, як приходив до нього чоловічок, і все, що між ними тоді сталося, а потім розказав їм і те, що чоловічок вказав йому, де слід шукати дівчат.

Брати на це розізлилися і позеленіли від злості.

   На другий ранок пішли вони до колодязя і кинули жереб – кому першому сідати в корзину. І випав жереб старшому.

Він сказав:

— Якщо я подзвоню в дзвіночок, то ви повинні мене швидше наверх витягнути.

   І як тільки вони його трохи опустили в колодязь, він уже задзвонив, щоб його знову підняли наверх.

   Тоді на його місце сів другий, але і той вчинив так само: ледь його трохи опустили, він заволав.

   Коли ж прийшла черга молодшого, він дав себе опустити на саме дно колодязя.

   Вийшовши з кошика, він узяв свій мисливський ніж, підійшов до перших дверей і почав прислухатися, і виразно почув, як дракон хропів за дверима.

   Тихенько відчинивши двері, він побачив в кімнаті одну з королівн, а біля неї дев'ятиглавий дракона, який поклав їй свою голову на коліна.

   Взяв він свій ніж і відсік всі дев'ять голів дракона. Королівна схопилася, кинулась його обіймати й цілувати, а потім зняла з себе намисто з чистого золота і наділа йому на шию.

   Потім пішов він за другою королівною, яку стеріг семиголовий дракон, і тому відрубав всі голови і спас її; нарешті відправився за третьою, молодшою, яку стеріг чотириголовий дракон, і того обезголовив.

   І всі королівни дуже раділи своєму визволенню, обіймали, і цілували його.

   От і став він дзвонити так голосно, що нагорі його почули. Посадив він всіх трьох королівн одну за другою в кошик і велів їх піднімати вгору.

   Коли ж до нього самого дійшла черга, тоді прийшли йому на пам'ять слова чоловічка про те, що його брати на нього зло тримають. Ось він і взяв великий камінь, поклав його замість себе в корзину, і коли корзина піднялася до половини, підступні брати обрізали мотузку, і звалився кошик з каменем на дно.

   Уявивши собі, що молодший брат їх вбився, старші брати підхопили королев і побігли з ними від колодязя додому, взявши з них клятву, що вони перед батьком назвуть їх обох своїми рятівниками.

   Потім, прийшовши до короля, вони зажадали собі королеву в дружини. А між тим молодший брат ходив, засмучений, по підземеллю і думав, що йому тут і померти доведеться; і раптом кинулася йому в очі флейта, що висіла на стіні. "Навіщо ти тут висиш? – Подумав він. – Тут нікому не до веселощів!"

   Подивився він і на голови драконів і промовив про себе: "І ви теж мені допомогти не можете!"

   І знову став ходити взад і вперед по кімнатах, так що і підлога гладкою стала від його ходіння.

   Потім, трохи розсіявши свої похмурі думки, зняв він флейту зі стіни і заграв на ній – і раптом з’явилося в кімнату багато маленьких підземних чоловічків, і чим більше він грав, тим більше їх набиралося …

   І награвав він на флейті до тих пір, поки їх не набралася повна кімната.

   І запитали його, чого він бажає; а він і сказав їм, що бажає піднятися на землю, на Божий світ. Тоді вони ж його підхопили і винесли через колодязь на землю.

   Опинившись на землі, він пішов в королівський замок, де щойно зібралися грати весілля однієї з королівн, і пройшов прямо в ту кімнату, де сидів король зі своїми трьома дочками. Коли королівни його побачили, то знепритомніли.

   Король був так цим розгніваний, що наказав негайно посадити його у в'язницю, припустивши, що він зробив яке – небудь зло його дочкам.

   Коли ж королівни знову отямилися, то стали просити короля, щоб він звільнив юнака з ув'язнення.

   Король запитав їх, чому вони за нього просять, а вони відповіли йому, що не сміють цього йому сказати; але батько сказав їм:

— Ну, не мені розкажете, так розкажете стінам.

А сам зійшов вниз, та й підслухав те, що вони говорили.

   Тоді наказав він обох старших братів повісити на одній шибениці, а за молодшого видав молодшу дочку …

   Я на тому весіллі був і мед – пиво пив, та танцювали скляні черевики – Дзинь! – Об камінь і розбив …