Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Попелюшка

Попелюшка

   В одного багатого чоловіка тяжко захворіла жінка. Відчула вона, що скоро помре, покликала свою маленьку доньку до себе та й каже:

— Доню моя, будь завжди працьовита й добра, і я й після смерті не покину тебе в біді.

Тоді заплющила очі, і померла.

   Дівчинка щодня ходила на материнську могилу виплакатись. Коли настала зима, сніг укрив могилу, а як сонце навесні знов розтопив сніг, чоловік узяв собі іншу жінку.

   Та жінка привела до нього в дім двох своїх дочок. Лиця в них були білі та гарні, а серця чорні й жорстокі. І тоді для їхньої бідолашної зведеної сестри настали тяжкі часи.

— Чого ця дурепа сидить із нами у світлиці? – сказали мачухи дочки. – Як їсти хліб, то треба його й заробити. Ану гайда до кухні!

   Вони відібрали в дівчини її ошатні плаття, надягли на неї старе сіре лахміття й дали, на ноги дерев'яне взуття.

— Ха-ха-ха, гляньте, як вирядилась горда королівна! – зареготали вони й повели дівчинку до кухні.

   Відтепер їй довелося з ранку до ночі тяжко працювати: вставати до схід сонця, носити воду, розпалювати в печі, варити їжу й мити посуд. А зведені сестри ще й вигадували, чим би їй допекти, – глузували з неї, висипали в попіл горох та сочевицю, а тоді загадували дівчинці, щоб вона знов вибирала їх звідти по зернині. Напрацюється вона за день, натомиться, а ліжка не має, доводиться їй там – таки біля печі й лягати в попіл. Тому вона завжди була в сажі, завжди в попелі, і прозвали її Попелюшкою.

   Якось батько зібрався на ярмарок та й питає своїх пасербиць, що їм привезти в дарунок.

— Гарні сукні,- каже одна.

— Перли й самоцвіти, – каже друга.

— А тобі що привезти, Попелюшко? – питає батько.

— Зламайте для мене першу гілку, що зіб'є вам з голови капелюха, як ви будете вертатися з ярмарку.

   Батько накупив пасербицям гарних суконь, перлів та самоцвітів, а коли їхав верхи попід лісом, то зачепився головою об ліщинову гілку, і вона збила з нього капелюха. Він зламав ту гілку і взяв із собою.

   Приїхав батько додому, обдарував пасербиць тим, що вони просили, а Попелюшці віддав ліщинову гілку. Вона подякувала батькові, пішла на материну могилу, вткнула там гілку в землю й так заплакала, що сльози щедро полили саджанець. Він пустив коріння, і виріс із нього дуже гарний кущ.

   Попелюшка ходила туди тричі на день, плакала на могилі, і щоразу до куща прилітала біленька пташка. І коли дівчинці щось треба було, пташка кидала їй з гілля те, що вона хотіла. І ось одного разу король оголосив, що влаштує у своєму замку великий бенкет, який триватиме цілих три дні, а на той бенкет запросить усіх гарних дівчат із королівства, щоб його син вибрав собі з – поміж них наречену.

   Почули зведені сестри, що їх також запрошують на бенкет, і дуже зраділи. Погукали вони Попелюшку та й кажуть:

— Розчеши нам коси, почисть нам черевички, підпережи нас поясами, бо ми йдемо до королівського замку на бенкет.

   Попелюшка зробила все, що вони їй наказали, а сама заплакала, бо і їй кортіло потанцювати. І почала вона просити мачуху, щоб та дозволила їй піти з ними.

— Як? – обурилася мачуха. – Ти вся в сажі та в попелі, а хочеш на бенкет? У тебе нема ні гарної сукні, ні черевичків, а ти хочеш танцювати?

   А дівчина все просить – візьміть та й візьміть. Тоді мачуха набрала миску сочевиці, висипала в попіл та й каже:

— Оце дивись: якщо визбираєш усю сочевицю за дві години, то підеш із нами.

Дівчина вийшла задніми дверима в садок і гукнула:

Голубки біленькі,

горлиці сивенькі,

всі пташки на світі!

Будьте мої помічниці,

позбирайте сочевицю!

В миску ядерненьку,

у воло вутленьку.

   І відразу до вікна підлетіли дві білі голубки, за ними горличка, і нарешті всі пташки, що були поблизу, залопотіли, затріпотіли крильми й посідали біля попелу в кухні. Голубки покрутили голівками і – дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, а решта пташок за ними – дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожну ядерну зернину кидають у миску.

Не минуло й години, як вони все визбирали і розлетілися.

   Дівчина, рада, взяла миску з сочевицею і понесла показати мачусі. «Тепер, -думає, – піду з усіма на бенкет».

Але мачуха сказала:

— Ні, Попелюшко, в тебе нема гарної сукні, і ти не вмієш танцювати. Всі тільки сміятимуться з тебе.

   Дівчина гірко заплакала. Побачила мачуха, що вона плаче, та й каже:

— Ну добре, якщо ти за годину визбираєш із попелу дві повні миски сочевиці, то підеш із нами.

   А сама думає: «Дві миски вона вже нізащо не встигне визбирати».

   Висипала мачуха дві повні миски сочевиці в попіл, а дівчина вийшла задніми дверима в садок і гукнула:

Голубки біленькі,

горлиці сивенькі,

всі пташки на світі!

Будьте мої помічниці,

позбирайте сочевицю!

В миску ядерненьку,

у воло вутленьку.

   І відразу до вікна підлетіли дві білі голубки, за ними горличка, і нарешті всі пташки, що були поблизу, залопотіли, затріпотіли крильми й посідали біля попелу в кухні. Голубки покрутили голівками і – дзьоб, дзьоб, дзьобу дзьоб, а решта пташок за ними – дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожну ядерну зернину кидають у миску.

Не минуло й півгодини, як вони все визбирали і розлетілися.

   Дівчина, рада – радісінька, взяла сочевицю й понесла показати мачусі. «Тепер, – думає, – піду з усіма на бенкет».

Але мачуха сказала:

— Однаково ти з нами не підеш, бо не маєш гарної сукні і не вмієш танцювати. Нам тільки сором буде через тебе.

   Вона повернулася до пасербиці спиною і подалася зі своїми пихатими дочками до замку.

   Коли Попелюшка залишилася сама, вона пішла на материну могилу, до ліщинового куща, й попросила:

Ліщинонько, віттям своїм потруси,

Золота і срібла мені принеси.

   І пташка, що сиділа на кущі, кинула їй сукню з золотих та срібних ниток і черевички, гаптовані шовком і сріблом.

   Дівчина швиденько вбралася й пішла на бенкет. Але зведені сестри й мачуха не впізнали її, гадали, що то якась незнайома королівна, така вона була гарна у своїй блискучій сукні. Про Попелюшку вони взагалі не думали, вважали, що вона сидить брудна вдома й щось робить біля печі.

   Назустріч Попелюшці вийшов королевич, подав їй руку, і вона пішла з ним танцювати. Він ні з ким більше не хотів танцювати й не відпускав її руки. А коли хтось інший підходив просити її до танцю, казав: 

— З нею танцюю я.

   Так дівчина танцювала до самого вечора, а коли смеркло, зібралася йти додому.

Королевич захотів побачити, чия це така гарна дівчина.

— Я тебе проведу, – сказав він.

   Та Попелюшка втекла від нього, забігла до себе на подвір'я і вскочила до голубника.

   Тоді королевич почекав, поки повернувся її батько, і сказав, що до голубника вскочила чужа дівчина.

«Може, це Попелюшка?» – подумав старий.

   Довелося йому взяти сокиру та кайло й розбити голубник. Але всередині не було нікого. А коли вони зайшли до хати, Попелюшка лежала долі у своєму брудному лахмітті, а на комині тьмяно блимав каганець. Бо вона нишком вибралася з голубника, побігла до ліщинового куща, скинула там свою ошатну сукню, залишила на могилі, і пташка забрала її. А Попелюшка у своєму сірому лахмітті повернулася до кухні й лягла біля печі.

   Другого дня, коли знов почався бенкет і батько з мачухою та зведеними сестрами подалися до замку, Попелюшка пішла до ліщинового куща й попросила:

Ліщинонько, віттям своїм потруси,

Золота і срібла мені принеси.

   І пташка кинула їй ще кращу сукню, як напередодні. І коли дівчина прийшла в ній на бенкет, усі не могли відвести очей від неї, така вона була гарна. Королевич уже чекав на дівчину. Він зразу взяв її за руку й танцював тільки з нею. А коли інші підходили просити її до танцю, казав: 

— З нею танцюю я.

   Увечері, коли дівчина зібралася йти додому, королевич пішов за нею тихенько, щоб побачити, де вона живе. Та вона втекла від нього в садок за хатою. Там росла висока гілляста груша, на якій було повно смачних спілих груш. Дівчина спритно, мов білка, вилізла на грушу і сховалася між гіллям. Королевич не побачив, де вона ділася.

Він почекав, поки повернувся її батько, та й каже йому:

— Та дівчина, яка танцювала зі мною, втекла від мене, і мені здається, що вона сховалась на вашій груші.

«Може, це Попелюшка?» – подумав батько.

   Він загадав, щоб йому принесли сокиру, і зрубав грушу, але на ній нікого не було.

   А коли вони зайшли до кухні, Попелюшка, як завжди, спала біля печі, бо вона зіскочила з груші з другого боку, віднесла пташці на ліщиновому кущі розкішну сукню і знов одяглася у своє сіре лахміття.

   Третього дня, коли батько з мачухою і зведеними сестрами подалися до замку, Попелюшка знов пішла на материну могилу й попросила в ліщинового куща:

Ліщинонько, віттям своїм потруси,

Золота й срібла мені принеси.

   І пташка кинула їй сукню, та ще й яку, такої гарної, блискучої сукні ще ні в кого не було. А тоді кинула черевички зі щирого золота. Коли дівчина прийшла на бенкет у тій сукні і в тих черевичках, гості заніміли з подиву. Королевич танцював тільки з нею, а як хтось просив її до танцю, казав: 

— З нею танцюю я.

   Увечері Попелюшка зібралася йти додому, і королевич сказав, що хоче провести її. Але вона так швидко побігла, що він не встигав за нею. Проте він удався до хитрощів – звелів посмолити сходи, і, коли Попелюшка тікала, лівий черевичок прилип до східців. Королевич узяв його в руки – а черевичок маленький, гарно зроблений і весь із золота.

   Другого ранку королевич пішов із черевичком до її батька та й каже:

— Моєю дружиною стане тільки та дівчина, на яку прийдеться цей золотий черевичок.

Зведені сестри зраділи, бо в них були гарні ноги.

   Старша взяла черевичок і пішла до своєї кімнати, щоб поміряти його. Мати й собі подалася за нею – дуже їй кортіло, щоб дочка взула черевичок. Пробувала та, пробувала, пхала ногу, пхала, а черевичок замалий, великий палець ніяк не влазить.

Мати подала їй ножа та й каже:

— Відріж пальця. Як станеш королевою, тобі вже не треба буде ходити пішки.

   Дівчина відрізала пальця, впхала ногу в черевичок, зціпила зуби з болю і вийшла до королевича. Він посадовив її на коня й повіз до замку як свою наречену. Дорога йшла повз могилу Попелюшки матері. їдуть вони повз ліщиновий кущ, а на ньому сидять дві голубки й туркочуть:

В черевичок ноги не впхнути,

довелося пальця утнути.

З ноги тепер кров цебенить,

справжня наречена вдома сидить.

   Королевич глянув на ногу дівчини, а з неї справді кров іде. Він повернув коня, привід дівчину назад та й каже:

— Це не справжня наречена і нехай друга сестра поміряє черевичок.

   Пішла друга сестра до своєї кімнати, легко впхала передок ноги в черевичок, а п'ята не влазить. Тоді мати дала їй ножа та й каже:

— Надріж п'яту. Як станеш королевою, тобі вже не треба буде ходити пішки.

   Дівчина надрізала п'яту, впхала ногу в черевичок, зціпила зуби з болю і вийшла до королевича.

   Він посадовив її на коня й повіз до замку як наречену. їдуть вони повз ліщиновий кущі а на ньому сидять дві голубки й туркочуть:

В черевичок ноги не впхнути,

п'яту довелося утнути.

З ноги тепер кров цебенить,

справжня наречена вдома сидить.

   Королевич глянув на ногу дівчини, а з черевичка справді кров тече і біла панчоха геть почервоніла. Тоді він повернув коня і відвіз дівчину назад.

— Це також не справжня наречена, – сказав він. – А у вас більше нема дочок?

— Нема, – відповів чоловік. – Є тільки дочка від моєї першої дружини, маленька, недолуга Попелюшка. Вона не може бути вашою нареченою.

— А ви покличте її, хай вона приміряє черевичок, – сказав королевич.

— Не можна, – заперечила мачуха, – вона така брудна, що на неї страшно глянути. 

— Однаково я хочу побачити її, – стояв на своєму королевич.

Довелося покликати Попелюшку.

   Вона спершу помила руки, сама вмилася, тоді прийшла і вклонилась королевичу. Він подав їй золотий черевичок. Попелюшка сіла на ослінчик, стягла з ноги важку дерев'янку, взула черевичок, а він якраз на неї. А коли Попелюшка випросталась і королевич глянув їй в обличчя, то відразу впізнав у ній ту дівчину, з якою танцював. Він вигукнув:

— Оце моя справжня наречена!

   Мачуха та її дві дочки злякались і аж побіліли з люті. А королевич узяв Попелюшку на коня і поїхав із нею до замку. Коли вони поминали ліщиновий кущ, дві білі голубки, що сиділи на ньому, затуркотіли:

Крові в черевичку вже немає,

справжня наречена,

що їде до замку,

ніби граючись його взуває.

   Потім голубки підлетіли до Попелюшки й сіли їй на плечі, одна на праве, а друга на ліве, й поїхали разом з нею. 

Додати коментар