Пташиний знайда

   Колись жив – був лісник. Пішов він одного разу на полювання, і коли прийшов у ліс, то почув, що хтось кричить – ні дати ні взяти, як маленька дитина. Він пішов на крик і, нарешті, набрів на велике дерево, на якому дійсно була маленька дитина.

   Мабуть, під тим деревом матір заснула, тримаючи дитину на руках, а якийсь хижий птах підхопив дитину у неї з рук і зніс на вершину дерева.

   Лісник поліз на дерево, дістав дитину і подумав: "Візьму я її до себе додому і стану виховувати разом з моєю донькою Ленхен." І приніс дитину додому, і двоє дітей стали рости разом. Знайдена дитина була – хлопчиком.

   Того хлопчика, який був знесений на дерево птицею і знайдений лісником, назвали – Знайда. Знайда і Ленхен так полюбили один одного, що коли, бувало, не побачивши один одного, так і засумують.

   У лісника ж була ще стара куховарка; одного вечора взяла вона відра і почала в них тягати воду додому, та не один раз, а багато разів збігала до колодязя.

Ленхен це помітила і запитала:

— Слухайте, тітко Санна, навіщо ж ти так багато води носиш?

— Якщо ти нікому не скажеш, так я тобі скажу навіщо.

Ленхен відповіла, що не скаже, і та їй шепнула:

— Завтра раненько, коли лісник буде на полюванні, я закіп’ячу воду, і коли вона буде кипіти в казані, я туди кину Знайду і стану його в казані варити.

   На другий ранок ранесенько піднявся лісник і пішов на полювання, і коли пішов, діти ще лежали в ліжку.

Тоді Ленхен сказала Знайді:

— Чи готовий ти бути завжди зі мною?

Той відповів:

— Відтепер і назавжди.

— Так ось що я тобі скажу: стара Санна наносила вчора багато відер води в будинок, я і запитала її – навіщо? А вона мені відповіла, що якщо я нікому не скажу, то вона мені скаже навіщо. І сказала: завтра вранці, коли батько піде на полювання, вона закип'ятить воду в котлі, кине тебе в котел і стане варити. Так встанемо ми з тобою скоріше, одягнемося та й підемо з дому разом.

І ось обоє піднялися разом, швидко одяглися і вийшли з дому.

   Коли ж вода закипіла в котлі, кухарка пішла в спальню дітей, збираючись взяти Знайду і жбурнути його в котел. Але увійшовши туди і заглянувши в ліжечка, вона побачила, що діти встигли піти з дому. Ось вона і перелякалася і сказала собі:

— Що я тепер скажу, коли лісник додому прийде і побачить, що діти пішли з дому? Швидше за ними слідом, щоб повернути їх додому.

   І вислала кухарка слідом за дітьми трьох слуг, які повинні були бігти і зловити дітей.

   А діти тим часом сиділи на узліссі, і коли побачили здалеку біжать до них троє слуг, Ленхен сказала Знайді:

— Чи готовий ти бути завжди зі мною?

І той відповів їй:

— Відтепер і назавжди.

— Ну, так ось що я придумала, – сказала Ленхен, – стань ти рожевим кущем, а я на ньому квіточкою.

   Коли підбігли слуги до лісу, там на узліссі нічого не було, крім рожевого кущика з однією квіточкою на вершині, а дітей і в помині там не було.

І сказали вони:

— Ну, тут нам і взяти нічого, – і пішли назад, і сказали куховарці, що на узліссі вони нічого не знайшли, крім рожевого кущика з квіточкою на вершині.

І стала їх лаяти кухарка стара:

— Ах, роззяви! Вам би кущ навпіл розрізати, та трояндочку з нього зірвати – і все додому принести! Зараз ступайте, та так і зробіть.

   Пішли вони знову з дому дітей шукати. Але діти побачили їх здалеку, і Ленхен сказала:

— Знайдо, чи готовий ти бути завжди зі мною?

І той відповів:

— Відтепер і назавжди.

— Ну, так ти обернися в церкву, а я там священиком буду.

   Коли прийшли троє слуг на узлісся, там уже нічого не було, крім церкви і священика.

— Ну, нам тут і робити нічого, – сказали вони, – підемо додому.

   Прийшли вони додому, і кухарка їх стала питати, чи не знайшли вони чогось, і вони відповідали:

— Нічого не знайшли, тільки церкву, а в ній священик.

— Ах ви, дурні! – Стала їх лаяти кухарка. – Так чого ж ви церкву не завалили, а священика з неї додому не принесли?

   Тут вже й сама стара піднялася на ноги і пустилася з трьома слугами на пошуки дітей.

   Проте ж діти ще здалеку побачили трьох слуг і стару куховарку, яка позаду них шкутильгала. І Ленхен сказала знову:

— Знайдо, чи готовий ти бути завжди зі мною?

І той відповів їй:

— Відтепер і назавжди.

— Ну, так ти звернися в потічок, – сказала Ленхен, – а я в ньому качечкою стану плавати.

   Тим часом підійшла кухарка, побачила потічок, негайно припала до нього і хотіла його весь випити. Але качечка швидко підпливла до неї, вхопила її своїм широким дзьобом за голову і стягнула її у воду: там і повинна була стара відьма потонути.

   А діти пішли разом додому і були радісінькі; стали там жити та поживати, і якщо тільки не померли, так і тепер живенькі.