Ріпа

   Жили два брати, і обидва були солдатами, але один з них був багатий, а інший бідний. Ось і задумав бідний від своєї бідності звільнитися, кинув службу і пішов у землероби. Зорав, проборонував своє поле і засіяв його насінням ріпи. Насіння зійшло, і виросла на полі між іншими одна ріпа – велика – превелика і товста, і все ще росла … Її можна було б назвати царицею над усіма ріпами, тому що такої ще ніколи не бувало, та навряд чи й буде.

   Під кінець вона вже так розрослася, що одна могла собою зайняти цілий візок, і то два воли ледве б тягли, і селянин сам не знав, що йому з тою ріпою робити, і на щастя йому або на нещастя вона такою вродилася.

   Став він роздумувати: "Продати її – трохи за неї отримаєш, а самому її з’істи – так я і від інших, дрібних ріпок ситий буду … Хіба от що: Не піднести мені її королю в подарунок?"

   Ось і вирвав він її і поклав на візок, запряг двох волів, привіз ріпу до двору і подарував королю.

— Що це за дивина така? – Запитав король. – Бачив я багато чудового на своєму віку, але такого чудовиська ніколи не бачив. З якого насіння така ріпа вродити могла? Або вже це тобі одному вдача, і ти вже один такий щасливчик?

— О ні, – сказав селянин, – щасливчиком я ніколи не був: я просто бідняк – солдат; нічим мені було харчуватися, от і покинув я службу і почав землю орати. Є у мене і ще брат, багатий, і вам, государ , він відомий; а у мене нічого немає, от і забутий я всіма.

Король над бідняком зглянувся і сказав:

— З бідністю своєю ти розпрощаєшся і так будеш мною обдарований, що зрівняєшся зі своїм багатим братом.

   І подарував йому багато грошей, земель, луки і стада і таким багатієм його зробив, що інший брат з ним за багатством і рівнятися не міг.

   Коли цей багатий щось почув, що вдалося його братові однієї ріпкою розбагатіти, позаздрив він братові і став думати, як би йому теж домогтися такого щастя.

   Але тільки він задумав справу набагато краще злагодити: захопив з собою золото і красивих коней і все це звіз королю в подарунок, думаючи, що той його за це віддячить як слід: "Адже вже якщо брату так багато за одну ріпу отримати довелося, так я в накладі не залишуся? "

   Король прийняв подарунок і сказав, що не знає, чому йому віддарувати, хіба що подарувати йому дивовижну ріпу. Ось і змушений був багатий брат звалити ріпу свого брата на віз і везти додому.

   Удома він вже не знав, на кому б йому вилити свою злість! І ось надумав він свого брата вбити: найняв вбивць, посадив їх у засідку, а сам пішов до брата і каже:

— Братик, я знаю місце де є скарб, підемо разом, відкопаємо його і поділимо навпіл.

   Брат погодився і пішов без усякого побоювання. Коли ж вони дійшли до засідки, наймані вбивці на нього накинулися, зв'язали його і збиралися вже вішати його на дерево, як раптом пролунав далеко гучний спів і тупіт копит … Розбійники перелякалися, сунули свою жертву в мішок, підійняли мішок на дерево і кинулися бігти стрімголов.

   Опинившись в мішку, селянин бився, бився і домігся того, що проробив у мішку дірку і висунув з неї голову. А той, що по дорозі їхав і що так налякав розбійників, був не хто інший, як мандрівний студент – молодий хлопець, який, весело наспівуючи свою пісеньку, їхав через ліс по дорозі.

Коли селянин побачив, хто по дорозі проїжджає, він і крикнув:

— Вітаю тебе, друже!

   Студент став озиратися, не знаючи, звідки це почувся йому голос, і нарешті запитав:

— Хто мене кличе?

Тоді той з мішка відповідав йому:

— Поглянь наверх, я тут сиджу в мішку премудрості: за короткий час я тут встиг придбати чудові знання, і перед тими знаннями всі школи у світі ніщо! Ще трохи, і я закінчу свою науку, зійду вниз і буду всіх людей мудрішим. Я розумію зірки і небесні знамення, і віяння вітру, вмію обчислювати пісок морський, вмію лікувати всі хвороби, знаю і силу всіх трав, знаю назви всіх птахів і всіх каменів. О, якби ти міг хоч на мить тут опинитися, ти дізнався б, яка солодкість виникає з мішка мудрості!

Студент, почувши це, рота роззявив і каже:

— Благословен той час, коли я тебе зустрів! Чи не можна мені хоч ненадовго побути в мішку мудрості?

   А той, нагорі, зробив вигляд, що пускає його в мішок неохоче, і сказав:

— Ненадовго я тебе, мабуть, сюди і пущу, за гроші і за добре слово; але тобі доведеться прочекати ще годину, мені ще дечого залишилося повчитися .

   Прочекавши небагато, студенту надоїло і став проситися в мішок, вже дуже велика була його жага знання!

   Тут наш хитрун прикинувся, ніби він, нарешті, вилазить на його прохання, і сказав:

— Щоб я міг вийти з місця мудрості, ти повинен дбайливо спустити мішок по мотузці, тоді й увійдеш в нього.

Студент спустив його, визволив з мішка і крикнув:

— Ну, тепер скоріш підіймав мене наверх!

І тут уже хотів у мішок залізти.

— Стій! – Крикнув хитрун. – Не так ти лізеш!

   Сунув його в мішок головою, зав'язав міцно і підняв на дерево; а потім струснув його, примовляючи:

— Ну що, як, приятелю? Либонь, вже відчуваєш приплив мудрості..? Так і посидь же там, поки не порозумієш!

   Сів на коня студента, поїхав додому та через годинку вже надіслав когось спустити дурня з дерева.