Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Розумна Ельза

Розумна Ельза

   Жив – був на світі чоловік, у якого була дочка, і називалася вона розумною Ельзою. Коли вона виросла, батько й каже матері:

— Треба її заміж віддати.

— Добре, – сказала мати, – якби знайшовся такий молодець, який би захотів взяти її в дружини.

   Нарешті звідкись здалеку знайшовся такий молодець по імені Ганс і став до неї свататися; але при цьому поставив умову, щоб дружина його була не тільки розумна, а й тямуща.

— О! – Сказав батько. – У цієї дівки голова з мізками.

А мати додала:

— Чого вже! Вона така у мене тямуща, що бачить, як вітер по вулиці біжить, і така чуйна, що, здається, ось муха кашляне – вона вже почує!

— Так, – сказав Ганс, – мушу вам сказати, що коли вона не дуже розумна, так мені на ній і одружуватися не з руки.

Коли вони сіли за стіл і поїли вже, мати сказала:

— Ельзо, піди в льох та принеси нам пива.

   Зняла розумна Ельза кухоль зі стіни, пішла в льох, по дорозі постукуючи кришкою для розваги; коли ж зійшла в льох, дістала стільчик, поставила його перед бочкою та на нього і присіла, щоб спини не надірвати. Потім поставила перед собою кружку і повернула краник бочки; а поки пиво в кухоль бігло, стала вона по сторонам витріщатися й побачила над собою мотику, яку каменярі по забудькуватості там залишили …

І ось почала розумна Ельза плакати і примовляти:

— Коли я за Ганса вийду заміж та народиться у нас дитина, виросте, та пошлемо ми її в льох пива націдити, впаде їй на голову ця мотика, та приб’є її до смерті!

   І так вона сиділа біля бочки і плакала, і криком кричала через те, що їй загрожує в майбутньому біда неминуча …

   У будинку тим часом всі чекали пива, а розумна Ельза все якось не поверталася.

Тоді сказала її мати служниці:

— Сходи в льох, подивися, чого там Ельза забарилася?

   Пішла служниця і бачить – сидить та перед бочкою і плаче.

— Ельзо, чого ти плачеш? – Запитала служниця.

— Ах, – відповіла та, – як же мені не плакати? Коли я за Ганса вийду заміж та народиться у нас дитина, виросте, та пошлемо ми її в льох пива націдити, та впаде їй на голову ця мотика, приб’є до смерті!

Тут і служниця сказала:

— Адже ти диви, яка в нас Ельза розумна! – Підсіла до неї і почала з нею разом біду неминучу оплакувати …

   Трохи згодом, коли і служниця теж не повернулася, а всі за столом вимагали пива, щоб втамувати спрагу, батько Ельзи сказав працівнику:

— Зійди ти в льох і подивися, чого там Ельза зі служницею забарилися?

   Зійшов працівник в льох і бачить – сидять Ельза зі служницею, і обидві плачуть. Тут він і запитав їх:

— Чого ви тут розревілися?

— Ах, – сказала Ельза, – як же мені не плакати? Коли я за Ганса вийду заміж та народиться у нас дитина, виросте, та пошлемо ми її в льох пива націдити, та впаде їй на голову ця мотика, приб’є до смерті!

І працівник теж сказав:

— Ось, ти диви, яка в нас Ельза розумна! – Підсів до них і теж став вити на повний голос.

   А в будинку всі чекали, що працівник повернеться, і так як він не повертався, то сказав господар господині:

— Іди сама в льох, подивися, чого там Ельза забарилася?

   Зійшла господиня в льох і всіх трьох застала в плачі, і запитала про причину їх, і як почула від Ельзи про біду неминучу, яка загрожувала її майбутній дитині від мотики, так і сказала:

— Господи, яка у нас Ельза розумна!

І теж підсіла до них трьох, і стала плакати.

   Чекав – чекав чоловік скількись часу, але коли побачив, що дружина його не повертається, а жага його все більше і більше мучила, то він сказав собі: "Ну, видно, вже мені самому треба в льох сходити та подивитися, що там Ельза забарилася? "

   Коли ж він зійшов у льох і побачив, як вони всі там сиділи рядком і ревіли, і почув про те лихо неминуче, яка загрожувало майбутній дитині Ельзи від мотики – і він теж вигукнув:

— Яка у нас Ельза розумниця!

   І підсів до них, і теж став разом з ними плакати. Наречений довго сидів у будинку один; але так як ніхто не приходив, то він подумав: "Вони, мабуть, мене там внизу чекають? Треба і мені туди ж піти, подивитися, що вони затівають?"

   Зійшов він у погріб і бачить – сидять вони всі п'ятеро рядком і ревуть  жалібно, один іншого перекрикують.

— Так що ж у вас за нещастя трапилося? – Запитав він.

— Ах, милий Гансе, – заговорила Ельза, – сам подумай: як ми з тобою одружимося і буде у нас дитина, та виросте, та пошлемо ми її сюди пива націдити, та ось ця мотика, що там нагорі стирчить, на голову їй впаде, та приб’є до смерті! Так як же нам про це не плакати?

— Ну, – сказав Ганс, – більшого розуму для мене не потрібно; коли вже ти така розумна, Ельза, так я тебе візьму за себе заміж.

   Хвать її за руку, повів її в будинок і весілля з нею зіграв. Пожила вона скількись часу з Гансом, і сказав він їй:

— Дружино, я піду на заробітки, а ти іди в поле і жни, щоб у нас, крім грошей, і хліб був.

— Добре, Гансе, я так і зроблю.

   Ганс пішов, а вона наварила собі каші і взяла кашу з собою в поле.

   Коли вона прийшла на своє поле, то і сказала собі самій: "Що мені слід зробити? Жати перш почати, чи кашу доїдати? Е-е! Стану я перш кашу доїдати!"

   І спорожнила свій горщик каші, і як вже дуже наїлася, знову стала себе запитувати: "Тепер що робити? Жати мені, чи спати? Е-е! Дай – но я посплю перш!" І залягла вона в жито, і міцно заснула.

   Ганс давно вже й удома був, а Ельза все ще не поверталася; от він і каже:

— Яка у мене Ельза розумна, отака старанна! Досі і додому не йде, і працює, нічого не ївши.

   А оскільки та все не поверталася додому і вже завечоріло, Ганс сам пішов за нею в поле, думає: "Дай, подивлюся, скільки вона там на жала!" І побачив, що вона нічого не зробила, а лежить в житі та спить.

   Тоді Ганс побіг додому, приніс сітку з маленькими бубонцями і накинув на неї цю сітку; а та все спить собі та спить.

   Потім побіг він знову додому, замкнув вхідні двері, сів на своє місце і взявся за роботу.

   Нарешті, коли вже зовсім стемніло, розумна Ельза прокинулася і, коли стала підніматися, то була немов божевільна, та й дзвіночки дзвеніли навколо неї, тільки вона ступить крок вперед.

   Це налякало Ельзу, і вона впала в сумнів – чи точно вона є розумною? І стала вона себе запитувати: "Я це чи не я?" І сама не знала, що їй на це відповісти, і стояла в нерішучості. Нарешті вона надумала: "Піду я додому і запитаю: я це чи не я. Там вже напевно знають."

   Підбігла вона до дверей свого будинку і знайшла а двері замкнені; постукала у віконце і крикнула:

— Гансе, чи це Ельза прийшла?

— Так, – відповів Ганс, – а Ельза уже вдома.

Тут Ельза злякалася і сказала:

— Ах, Боже мій, значить, я не Ельза! – І кинулася до інших дверей.

   Але всі, тільки почують дзвін і побачуть її в сітці, то не відкривають дверей; і так їй ніде не знайшлося притулку. Тоді вона побігла з села, і ніхто вже не бачив її більше.

Додати коментар