Розумні люди

   Дістав раз селянин з кута свою товстелезну палицю, а була вона вирізана з граба, і каже дружині:

— Тріно, я піду далеко, повернуся назад дня через три. Якщо зайде до нас торговець худобою і захоче купити три наших корови, можеш продати їх, але тільки за двісті талерів, ніяк не менше. Чуєш?

— Іди з Богом! – Відповіла дружина. – Вже я так і зроблю.

— Ти мовчи! – Сказав чоловік. – Тебе немов хто в дитинстві прибив, така ти і досі залишилася. Але дивись, наробиш дурниць, размалюю я тобі спину цією палицею, що в мене в руці, будуть рани цілий рік триматися, ти вже мені в цьому повір!

З цими словами селянин відправився в дорогу.

   На другий ранок приходить торговець. Ну, дружина не стала занадто довго з ним розмовляти. Оглянув торговець корів і, дізнавшись ціну, каже:

— Що ж, я заплачу; стільки, скільки вониі коштують.

   Відв'язав він їх і вивів з стійла. Зібрався гнати їх за ворота, а господиня схопила його за рукав і говорить:

— Спочатку ви повинні мені двісті талерів заплатити, а так я вас не випущу.

— Це правильно, – відповів продавець, – так я от забув свій гаманець з грошима до поясу пристебнути. Але ви не турбуйтеся, будьте впевнені, я вам заплачу. Двох корів візьму я з собою, а третю вам в завдаток залишу.

   Господині це сподобалося, вона відпустила торговця з коровами, а сама подумала: "Як Ганс зрадіє, коли дізнається, що я так розумно поступила!

   Повернувся селянин додому, як і говорив, через три дні, і запитує, чи продані корови.

— Продані, – відповідає дружина, – і так, як ти мені і велів, за двісті талерів. Вони того, мабуть, і не варті, але торговець взяв їх без всякого спору.

— А гроші де? – Запитує селянин.

— Грошей у мене немає, – відповідає дружина, – він якраз забув свій гаманець з грошима, але скоро їх принесе, він мені хороший завдаток залишив.

— А який завдаток? – Запитує чоловік.

— Одну з трьох корів він залишив у нас, він отримає її, коли за інші сплатить. Я розумно вчинила, залишила адже саму меншу, її й годувати не так багато доведеться.

   Розгнівався чоловік, схопив палицю і хотів було вже, як і обіцяв, дружину свою розмалювати. Але раптом кинув палицю і каже:

— Такої дурної гуски й на світі ще не бувало, але мені тебе шкода. Вийду я на проїжджу дорогу і три дні почекаю, чи не знайдеться хто дурніше тебе. Якщо вдасться мені таку людину знайти, я пробачу тебе, а не вдасться, отримаєш  ти свою нагороду.

   Вийшов він на проїжджу дорогу, сів на камені і став чекати, чи не з'явиться там хто. Побачив, що їде віз і стоїть на ньому жінка, а віз навантажений соломою, і жінка не сидить на соломі, не йде поруч з волами і не веде їх, як належить. Ось селянин і подумав: "Мабуть, це є та сама, яку я шукаю," – він схопився і почав бігати взад і вперед перед возом, як навіжений.

— Що вам, чоловіче, треба? – Звернулася до нього жінка. – Я вас вперше бачу, звідки ви самі?

— Я з неба звалився, – говорить селянин, – і от не знаю, як мені туди знову піднятися. Чи не можете ви мене туди відвезти?

— Ні, – каже жінка, – туди я дороги не знаю. Але якщо ви з неба з'явилися, то вже напевно можете мені сказати, як там поживає мій чоловік? Минуло три роки, як він уже там знаходиться. Ви його, мабуть, бачили?

— Я його бачив, але не всім селянам там добре живеться. Він пасе овець, але милі овечки чимало йому клопоту завдають: підійметься яка – небудь з них на гору, в густому лісі заблукає, і доводиться йому бігати за нею і гнати її до стада. Та й похудав він неабияк, скоро одежа з тіла звалиться. Кравців там немає, святий Петро нікого туди не пускає, як ви самі по казках знаєте.

— І хто б міг таке подумати! – Вигукнула жінка. – Знаєте що? Принесу я його святковий камзол, він удома в шафі досі висить, нехай його носить собі на здоров'я. Будьте ласкаві, захопіть цей камзол з собою.

— Не получиться, – відповів селянин, – одежу на небо брати з собою не дозволяється, все одно її у небесних брам відберуть.

— Знаєте що, – сказала жінка, – вчора я продала свою пшеницю, порядні гроші за неї отримала, от би мені хотілося їх чоловікові передати. Якщо ви сунете гаманець в кишеню, адже ніхто цього не помітить.

— Ну, що з вами вдієш, – сказав селянин, – вже зроблю для вас послугу.

— Ви тут посидьте, а я додому поїду і вам гаманець принесу; я скоро назад повернуся. На соломі я не сиджу, а стою на возі, так воно волам легше.

   Погнала вона волів, а селянин подумав: "Видно, вона дурнувата трохи, і якщо і справді принесе гроші, то вийде дружині вдача, – бити я її не стану." Незабаром прибігла жінка, принесла гроші і сама сунула їх селянину в кишеню. Перед тим як піти, подякувала вона його тисячу разів за його послугу.

   Повернулася жінка додому, а син її був уже вдома, він тільки що з поля приїхав. Розповіла вона йому, який несподіваний випадок з нею вийшов, і каже:

— Я так рада, що підвернувся випадок передати що – небудь моєму бідному чоловікові; адже хто б міг подумати, що він буде в чому – небудь на небі потребувати?

Здивувався син.

— Мамо, – говорить він їй, – така людина не кожен день з неба падає; піду подивлюся, може знайду цю людину. Нехай він мені розкаже, що там на небі робиться, чи не знайдеться там якої роботи?

   Осідлав він коня і помчав щодуху. Знайшов селянина, той сидів під вербою, збирався порахувати в гаманці гроші.

— Чи не бачили ви людину, яка з неба з'явилася? – Крикнув йому хлопець.

— Бачив, – каже селянин, – він уже назад повертається, на гору піднявся, цією дорогою туди буде ближче. Ви його ще можете нагнати, якщо пошвидше поїдете.

— Ой, – каже хлопець, – та я за цілий день наморився, снопи молотив, а дорога сюди виморила мене. Ви ж знаєте того чоловіка, будьте вже так ласкаві, сідайте на мого коня і умовте його, щоб він назад повернувся.

   "Ага, – подумав селянин, – цей теж з таких, у кого клепки в голові не вистачає."

— Що ж, чому не зробити мені для вас послугу? – Сказав він, скочив на коня і помчав галопом.

   А хлопець залишився сидіти, і сидів, поки ніч настала, але селянин так і не повернувся.

   "Мабуть, – подумав хлопець, – та людина з неба вже дуже поспішала і повертатися назад не захотіла, а селянин віддав йому коня, щоб той передав її моєму батькові."

   Повернувся хлопець додому і розповів матері, що трапилося; коня він, мовляв, батьку відіслав, щоб не ходити йому по небу весь час пішки.

— Ти добре вчинив, – сказала мати, – у тебе адже ноги ще молоді, ти можеш ходити і пішки.

   Ось повернувся селянин додому, поставив коня в стійло поруч з коровою, що в завдаток залишилася, пішов до дружини і каже:

— Тріно, щастя твоє, що знайшов я двох дурнів, ще дурніших за тебе; на цей раз небуду тебе виховувати.

Закурив він трубку, сів у дідівське крісло і каже:

— Що ж! Вдала вийшла продажа, за дві худих корови отримати відгодованого коня та ще повний гаманець грошей на додачу. Якщо б дурість приносила стільки доходу, то я став би охоче дурнів поважати.