Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Сім воронів

Сім воронів

   У одного батька було сім синів, а дочки жодної, хоч він і дуже бажав би мати дочку; нарешті з'явилася надія на те, що сім'я повинна буде ще збільшитися, і дружина народила йому доньку. Радість з приводу її народження була дуже велика; але дитинка була і маленький, і квола, так що батьки змушені були поспішити з хрещенням.

   Батько скоріше послав одного з хлопчиків до найближчого джерела за водою для хрещення; і інші шестеро слідом за посланим побігли, і оскільки кожному хотілося першим зачерпнути води, то виявилося, що всі впали у воду. Це їх так спантеличило, що вони стояли біля води і ніхто з них не наважувався першим повернутися додому.

   Почекав їх батько, нарешті втратив всяке терпіння і сказав:

— Вони, негідники, мабуть загралися там, та й забули про справу.

   Він став побоюватися того, що, мабуть, дівчинка помре у нього на руках нехрещена і з досади своєї промовив:

— А щоб їм усім воронами стати!

   І тільки вимовив це слово, як почув раптом свист крил у себе над головою, глянув угору і бачить – низько летять над ним сім чорних воронів. Пролетіли і зникли.

   Батьки вже ніяк не могли зняти з них закляття, і як не сумували про втрату своїх сімох синів, проте ж мила донька їх, яка незабаром зміцніла і стала кожним днем розцвітати, служила їм чималою розрадою в горі.

   Вона і знати не знала про те, що у неї були брати, бо батьки побоювалися при ній про це й згадувати; проте ж трапилося якось, що сторонні люди при ній одного разу проговорилися: донька, мовляв, і дуже у них хороша, а все таки вона була виною нещастя своїх семи братів.

   Тоді вона була дуже цим засмучена, пішла до батька з матір'ю і запитала, чи точно у неї були брати і якщо були, то куди ж вони поділися? Тут вже батьки не посміли від неї приховати таємницю; але сказали, що трапилося це за волею Бога, а її народження послужило лише мимовільним приводом до того.

   Але дівчинка кожен день себе дорікала в тому, що вона загубила братів, і задалася думкою, що вона повинна їх позбавити від накладеного на них закляття. І до тих пір вона не заспокоїлася, поки потихеньку не втекла з дому і не пустилася мандрувати по білому світу, щоб розшукати своїх братів і звільнити їх в що б те не стало.

   Вона взяла з собою на дорогу тільки колечко від батьків на пам'ять, коровай хліба на випадок, якщо зголодніє, кухлик води для втамування спраги та стільчик, на якому б присісти можна було. І пішла вона далеко – далеко на самий кінець світу. Прийшла вона до сонця; але воно було дуже жарке, занадто страшне, та ще й пожирало маленьких діток.

   Поспішно побігла вона від сонця до місяця; але місяць був занадто холодний і теж дивився похмуро і злобно, і, углядівши дівчинку, став говорити:

— Чую пахне людським м'ясом.

   Втекла вона і від місяця і прийшла до зірочок, які були до неї добрі, і ласкаві, і кожна сиділа на своєму особливому стільчику. А як піднялася ранкова зірочка, так вона дівчинці і милицю принесла і сказала:

— Коли не буде в тебе цієї милички, не розкрити тобі гору скляну, а в скляній горі і находяться твої брати.

Дівчинка взяла милицю, загорнула її в хусточку і знову йшла поки до скляної гори не прийшла. Ворота всередину тієї гори були замкнуті, і дівчинка згадала про миличку; але коли розкрила хустку, то побачила, що милички там немає: вона втратила на дорозі подарунок добрих зірочок.

   Що їй було робити? Хотілося братів визволити – і якраз ключа до скляної гори і не виявилося!

   Тоді взяла вона ніж, відрізала собі мізинчик, сунула його в замкову щілину воріт і відімкнула їх благополучно. Увійшла вона всередину гори, вийшов їй назустріч карлик і сказав:

— Дитятко, ти чого шукаєш?

— Шукаю своїх братів, сімох воронів, – відповідала вона.

Карлик сказав:

— Воронів немає зараз вдома, але якщо ти хочеш почекати їх повернення, то увійди.

   Потім карлик вніс воронам їхню їжу та питво на семи тарілочках і в семи чарочках, і з кожною тарілочки з'їла сестриця по крихітці, і з кожної чарочки сьорбнула по ковточку; в останню ж чарочку опустила принесене із собою колечко.

І раптом зашуміло, засвистало в повітрі, і карлик сказав:

— Ось це панове ворони додому повертаються.

   І точно: прилетіли, їсти – пити захотіли і стали шукати свої тарілочки і чарочки. Тоді кожен з них по черзі сказав:

— Хто ж це з моєї тарілочки їв? Хто з моєї чарочки сьорбнув? Це людські уста і пили, і їли.

   А коли сьомий осушив свою чарочку, з неї і викотилося йому колечко.

Подивився він на нього, впізнав кільце батьківське і сказав:

— Дай Бог, щоб наша сестричка тут була – тоді б і для нас настав порятунок.

   Як почула ці слова сестричка (а вона стояла за дверима і прислухалася), тоді вийшла до них, і всі ворони в ту ж мить знову звернулися в її братів. І цілувалися вони, і милувалися, і радісінькі, веселесенькі додому пішли.

Додати коментар