Соломинка, вуглинка і біб

   В одному селі жила бідна старенька бабуся; і набрала вона одного разу ціле блюдо бобів, і збиралася їх варити. На вогнищі своєму вона розвила порядний вогник, а щоб він розгорявся веселіше, підкинула у вогонь пучок соломи.

   Коли вона стала зсипати боби в горщик, один біб непомітно зісковзнув з блюда, впав на підлогу й опинився там поруч з соломинкою; а тут ще до них обох вискочив і розпечений вуглик з печі.

Тоді соломинка повела мову і сказала:

— Милі друзі, звідки це ви сюди завітали?

Вуглик відповідає:

— Я, на щастя, вислизнув з під вогню, і якби я цього не зробив, то загибель моя була б неминуча: довелося б в попіл перегоріти.

Біб додав:

— Так ось і я теж абияк вцілів; і якби стара засадила мене в горщик, довелося б і мені розваритися в кашу, як і всім моїм землякам.

— І мені теж пощастило, – сказала соломинка, – всіх моїх побратимів стара спалила і на вітер димом пустила – з півсотні соломинок разом захопила в жменю, та й розвела вогонь. А от мені пощастило – прослизнула у неї між пальців.

— А що нам тепер робити? – Запитала у товаришів вуглинка.

— По – моєму, – відповів біб, – так як нам вдалося щасливо уникнути загибелі, то ми і повинні діяти заодно, як добрі товариші; а щоб нас тут знову не спіткало якесь нещастя, нам слід усім разом виселитися і перебратися звідси в іншу країну.

   Це пропозиція сподобалася іншим приятелям, і вони зібралися всі разом в путь-дорогу.

   Підійшли вони до маленького струмка, а так як через нього не було перекинуто ні містка, ні дощечки, то вони й не знали, як їм переправитися.

Соломинці прийшло в голову мудре рішення, і вона сказала:

— Я перекинусь поперек струмка, а ви зможете переправитися через мене, як по місточку.

   Ось і розтягнулася соломинка з бережка на бережок, і вуглинка, гаряча, задумала перебігти по новозбудованому місточку. Але як тільки добралася вона до середини та зачула під собою плескіт води, її страх охопив: вона зупинилася і не наважувалася рушити далі. Соломинка загорілася, розпалася,  на дві частини розламалася і впала в струмок; вуглинка звалилася у воду слідом за нею, і зашипіла у воді.

   Біб, який з обережності все ще залишався на березі, став що є сили реготати над своїми приятелями і до реготався до того, що аж лопнув. Довелося б і йому пропадати, якби на його щастя не трапився тут же мандрівний кравець: він відпочивав на березі струмка. Зглянувся він над бобом, дістав голку й нитку і зшив обидві половинки.

   Біб дуже йому дякував, але так як кравець пустив у справу чорну нитку замість білої, то з тих пір у всіх бобів залишився чорний шов посередині.