Справжня наречена

   Жила колись на світі дівчина, була вона молода і красива. Мати у неї померла рано, і мачуха всіляко її ображала і переслідувала. Коли мачуха доручала їй роботу, то якою б не була вона важкою, дівчина за неї бралася і виконувала все, що було в її силах. Але цим вона не могла зачепити серце злої жінки: та завжди була незадоволена і все їй було мало. Чим старанніше дівчина працювала, тим більше їй доручали, і мачуха тільки про те й думала, як би це її побільше навантажити роботою і зробити їй життя важким.

Якось мачуха їй і каже:

— На тобі дванадцять фунтів пір'я, ти повинна їх мені обібрати, і якщо нині до вечора ти з цим не впораєшся, то дивись, будеш бита як слід. Ти думаєш, весь день можна ледарювати?

   Всілася дівчина за роботу, але лилися по щоках у неї сльози, – вона знала наперед, що закінчити всю роботу за день все одно неможливо. Ось лежить перед нею купа пір'я, вона то зітхне, то стисне від страху руки, і розлетяться пір'я, треба їй знову їх збирати і починати все заново. Сперлася вона ліктями на стіл, закрила руками обличчя і вигукнула:

— Невже немає нікого на божому світі, хто наді мною б зглянувся? – І ось почула вона чийсь ніжний голос, і мовив він їй:

— Дитя моє, заспокойся, я прийшла тобі допомогти.

   Підняла дівчина голову, бачить – стоїть біля неї стара. Вона ласкаво взяла дівчину за руку і сказала:

— А ти розкажи мені все, що тебе засмучує.

   А оскільки та звернулася до неї ласкаво, то і розповіла їй дівчина про своє сумне життя: що доручають їй, мовляв, одну за одною важку роботу і що не може вона ніяк з тією роботою впоратися.

— Ось, якщо не впораюсь я нині до вечора з цим пір'ям, то мачуха мене поб'є, – вона мені погрожувала, і я знаю, що слово своє вона стримає.

Потекли у дівчини знову сльози, але добра стара сказала:

— Не турбуйся, дитя моє, відпочинь, а я тим часом твою роботу зроблю.

   Лягла дівчина в ліжко і незабаром заснула. А стара підсіла до столу, де лежало пір'я, і – ах! як почав облітати з нього пух, – а вона ледве – ледве доторкалася до них своїми худими пальцями. І обібрала вона незабаром всі дванадцять фунтів пір'я. Прокинулася дівчина, глядь – лежать великі білосніжні купи пуху, в кімнаті все прибрано чисто й баби вже нема. Подякувала дівчина Бога, сидить собі тихенько, вечора чекає. Увійшла мачуха і здивувалася, що вся робота виконана.

— От бачиш, Труллі, – сказала вона, – як можна багато зробити, якщо бути старанною. Але хіба не можна було взятися потім за яку – небудь іншу роботу? А ти ось сидиш склавши руки.

Вийшла мачуха з кімнати і каже:

— Це дівчисько могла б заробити побільше, ніж на хліб, треба їй буде доручити роботу по важче.

На другий ранок покликала вона дівчину і говорить:

— На тобі ложку і вичерпати нею великий ставок, що біля саду. А якщо до вечора з цією справою не впораєшся, то ти знаєш сама, що буде тобі за це.

   Взяла дівчина ложку, бачить – вся вона дірява, та якщо і була б вона ціла, то все одно ніколи б їй ставка тією ложкою не вичерпати. Прийнялася вона за роботу, стала на коліна біля самої води, ллються у дівчини сльози, але почала вона воду черпати. Раптом з'явилася знову добра стара, довідавшись про її горе і говорить:

— Утішся, дитино, іди в кущі та лягай і поспи собі там, а я вже твою роботу виконаю.

   Залишилася стара одна, і тільки до ставка доторкнулася, як піднялася вода, немов пар, увись і з хмарами змішалася. Мало – помалу ставок обмілів. Прокинулася дівчина перед заходом сонця, підійшла до ставка і бачить на тому місці одні тільки риби, що в багні борсаються. Пішла вона до мачухи і показала їй, що роботу вона свою виконала.

— Тобі давно б пора цю роботу закінчити, – сказала мачуха, а сама від злості вся зблідла і надумала дещо інше.

От і каже вона на третій ранок дівчині:

— Ти повинна мені в тій он долині замок гарний вибудувати; та дивись, щоб до вечора був він готовий.

Злякалася дівчина і каже:

— Як же я зможу зробити таку велику споруду?

— Не люблю, коли мені суперечать! – Крикнула мачуха. – Могла дірявою ложкою ставок вичерпати, можеш і замок побудувати! Я сьогодні ж хочу в ньому оселитися, і якщо буде там чого бракувати, хоча б самої невеликої дрібниці на кухні або в підвалі, то ти ж знаєш, що буде тобі за це.

   Прогнала вона дівчину з дому, і коли та прийшла в долину, лежали там купами одні тільки величезні валуни: навіть зібравши всі свої сили, вона не змогла б жодного з них зрушити. Сіла дівчина на землю і заплакала, але вона сподівалася на допомогу доброї старої. А та довго чекати себе не змусила, прийшла і каже їй на втіху:

— А ти лягай в тінь та поспи, я вже тобі замок побудую. Якщо тобі це буде на радість, то можеш в ньому і жити.

   Коли дівчина пішла, доторкнулась стара до сірих валунів. І вони тут же зарухалися, зімкнулися і стали так, ніби якісь велетні стіну спорудили; потім стала будуватися і будівля, і було схоже, ніби незліченні руки працюють і укладають камінь на камінь. Тремтіла земля, великі стовпи самі собою споруджувалися вгору і ставали в порядку один за іншим. Укладалася на даху, як повинно, черепиця, і коли настав полудень, нагорі вежі вже крутилася велика флюгарка у вигляді золотої дівчини в розвіваючому одязі. А до вечора була закінчена обробка і внутрішніх покоїв замку. Як все це примудрилася зробити стара, не знаю, але були стіни кімнат шовком і оксамитом обтягнуті, і стояли ткані стільці, а у мармурових столів – прикрашені крісла; кришталеві люстри звисали з верхніх ярусів і відбивалися на гладенькій підлозі; сиділи зелені папуги в золотих клітках, прекрасно виспівували різні дивовижні птахи, і все було повно пишності, ніби тут мав оселитися який – небудь король. Коли дівчина прокинулася, сонце збиралося вже заходити, і перед її очима виблискував блиск тисяч свічок. Вона швидкими кроками підійшла ближче і вступила через відкриті ворота в замок. Сходи були покриті червоним сукном, а у золотих перил стояли квітучі дерева. Як побачила дівчина всю розкіш кімнат, так і застигла від подиву. Хто знає, як довго стояла б вона, якби не згадала про мачуху. "Ах, – мовила дівчина про себе, – якби, нарешті, вона залишилася цим задоволена і перестала б мене мучити!" Пішла дівчина і оголосила мачусі, що замок уже готовий.

— Зараз поглянемо , – сказала мачуха, піднімаючись зі свого крісла.

   Коли вона увійшла в замок, їй довелося затулити рукою очі, так засліпило її сяйво.

— От бачиш, – звернулася вона до дівчини, – як все це було для тебе легко, треба було тобі доручити що – небудь важче.

   Вона обійшла всі кімнати і заглянула в усі куточки, може, чого не вистачає, але нічого такого вона вишукати не могла.

— А тепер давай спустимося вниз, – сказала вона, подивившись на дівчину злими очима, – адже кухня і льох ще не оглянуті, і якщо ти що забула, то не втекти тобі від покарання.

   Але в плиті горів вогонь, в горщиках варилася різна їжа, щипці і рогач стояли біля печі, а вздовж стін було розставлене на полицях блискуче начиння з жовтої міді. Все було тут, навіть совок для вугілля і відра для води.

— А де вхід в підвал? – Запитала мачуха. – Якщо він не заставлений винними діжками, то погано тобі доведеться.

   Вона підняла сама важкий люк і спустилася по сходах вниз; але тільки ступила вона два кроки, як важкі двері закрилися. Почула дівчина крик, швидко підняла люк, щоб допомогти їй, і раптом бачить, що лежить мачуха мертва на землі в підвалі.

   І ось належав тепер чудовий замок тільки одній дівчині. На перших порах вона не могла звикнути зі своїм щастям; в шафах висіли прекрасні сукні, а скрині були повні золота і срібла або перлів і дорогоцінного каміння, і не можна було придумати такого бажання, яке не могло б виповнитися. І розійшлася незабаром чутка про красу і багатство дівчини по всьому світу. Що не день, приїжджали до неї женихи, але жоден з них їй не подобався. З'явився, нарешті, син одного короля, він зумів зачепити її серце, і вона з ним побралася. Росла в замковому саду зелена липа, і сиділи вони одного разу під липою вдвох, і він сказав їй:

— Я збираюся поїхати додому, щоб отримати у батька згоду на наш шлюб; почекай мене тут, під цією липою, через кілька годин я повернуся назад.

Дівчина поцілувала його в ліву щоку і сказала:

— Будь мені вірний, та дивись, щоб ніхто не цілував тебе в цю щоку. Я буду тебе чекати під липою, поки ти не повернешся.

   Залишилася дівчина сидіти під липою, поки не зайшло сонце, але наречений назад не повернувся. Вона просиділа цілих три дні з ранку до самого вечора і чекала його, але марно. Коли він не повернувся і на четвертий день, вона сказала:

— Мабуть, з ним трапилося якесь нещастя. Я піду його шукати, і до того часу не повернуся, поки його не знайду.

   Вона поклала в хустку три прекрасних сукні – одну з витканими на ній сяючими зірками, другу з срібними місяцями і третю з золотими сонцями, – пов'язала в хустку цілу жменю дорогоцінних каменів і відправилася в дорогу.

   Вона всюди питала про свого нареченого, але ніхто його не бачив, ніхто нічого про нього не знав. Обійшла вона далекі землі, по всьому світу мандруючи, але його не знайшла. Найнялася вона, нарешті, до одного селянину в пастушки, а сукні свої і дорогоцінні каміння закопала в хустці під каменем.

   Вона стала тепер пастушкою, пасла своє стадо, сумувала і тужила за своїм коханим. Було у неї телятко, воно до неї звикло, годувалося у неї з руки, і коли вона говорила:

На коліна стань телятко,

Не забудь мене малятко,

Як забув мене жених,

Втік з під лип і він затих, –

ставало телятко на коліна, і вона його гладила.

   Прожила вона так кілька років на самоті і в горі, і ось розійшовся по тій землі слух, що збирається дочка короля святкувати весілля. А дорога в місто проходила повз села, де жила дівчина, і сталося так, що, коли вона гнала одного разу своє стадо в полі, проїжджав в цей час наречений. Він гордо сидів на коні і навіть на неї не глянув; але вона подивилася на нього і впізнала в ньому свого коханого. І як гострим ножем різнуло її по серцю. "Ах, – сказала вона, – я думала, що він залишиться мені вірним, а він мене забув!"

   На другий день наречений проїжджав тією ж дорогою. Коли він перебував від неї зблизька, вона сказала телятку:

На коліна стань телятко,

Не забудь мене малятко,

Як забув мене жених,

Втік з під лип і він затих.

   Почув він голос, глянув униз і притримав коня. Подивився він в обличчя пастушки, приклав руку до чола, ніби збираючись щось пригадати, але швидко помчав далі і незабаром зник з виду.

— Ах, – сказала вона, – він мене не впізнає! – І вона засумувала ще більше.

   Незабаром після того при королівському дворі повинні були цілих три дні поспіль святкувати пишне свято, на яке було запрошено багато гостей. "Спробую останню спробу," – подумала дівчина.

   З настанням вечора вона попрямувала до каменя, де були зариті її коштовності. Дістала вона сукню з золотими сонцями, одягла її і прикрасила себе дорогоцінними каменями. Волосся, яке вона перш ховала під хусткою, вона розпустила, воно впало вниз довгими локонами, і вона попрямувала в місто, і в темряві її ніхто не помітив. Вона увійшла в яскраво освітлений зал, і всі з подиву розступилися перед нею, але ніхто не знав, хто вона така. Вийшов назустріч їй королевич, але її не впізнав. Він повів її танцювати і був так захоплений її красою, що про свою наречену і думати забув. Коли скінчилося свято, вона зникла в натовпі і поспішила до світанку повернутися в село, де одягла знову свій пастушачий одяг.

   На другий вечір вона дістала плаття з срібними місяцями і прикрасила волосся півмісяцем з дорогоцінних каменів. Коли вона з'явилася на свято, всі погляди були звернені на неї, і королевич поспішив їй назустріч; охоплений любов'ю, він танцював тільки з нею однієї і не дивився ні на кого з дівчат. Але перш ніж піти, вона повинна була йому пообіцяти з'явитися на свято ще раз, в останній вечір.

   Прийшла вона втретє, було на ній зоряна сукня, і блищала вона при кожному кроці; пов'язка на голові у неї і пояс були теж всі в зірках з дорогоцінних каменів. Вже довго чекав її королевич і кинувся до неї назустріч.

— Ти мені тільки скажи, хто ти? – Запитав він її. – Мені здається, що ніби я давним – давно тебе знаю.

— А хіба ти забув, що я зробила, коли ти зі мною розлучався?

   І він підійшов і поцілував її в ліву щоку; і в цю мить ніби прокляття спало у нього з очей, і він впізнав свою справжню наречену.

— Ходімо, – сказав він їй, – ми тут не залишимося, – він подав їй руку і повів її в карету.

   Запряжені коні мчали до чудесного замку. Уже виднілися поблискуючі  вікна. Коли вони проїжджали повз липу, навколо неї піднялося безліч світлячків і липа замахала своїми гілками і почала пахнути. На сходах зацвіли квіти, з кімнати доносився спів дивовижних птахів, а в залі зібрався весь двір і чекав священик, щоб повінчати нареченого зі справжньою нареченою.