Старий Султан

   Жив у мужика старий пес, і звали його Султаном. Пес постарів, і зуби всі у нього повипадали, так що він уже нічого зубами і хапати не міг.

   Одного разу стояв мужик з дружиною на порозі будинку і сказав:

— Старого Султана треба завтра пристрелити – він ні на що не придатний став.

Дружині шкода було старого вірного пса, і вона сказала:

— Адже він нам вже так давно служить і завжди так добре себе вів, так можна б нам його і з милості погодувати ще.

— Ех, ти ще що вигадала! – Відповів чоловік. – У нього вже жодного зуба в роті немає, його вже жоден злодій не боїться, так вже пора з ним і покінчити. Ну, служив у нас, так за те і їжа була йому завжди гарна!

   Бідний пес, неподалік від них грівся на сонці, все чув і міцно засмутився тим, що завтра має настати його останній день.

   Був у нього один хороший приятель – вовк; до нього і пішов він увечері в ліс і став скаржитися.

— Чуєш, куме, – сказав вовк, – підбадьорити, я тебе в твоїй біді зможу. Я дещо придумав. Завтра ранесенько твій господар з дружиною підуть на сінокіс; вони і дитину свою візьмуть з собою, тому що в будинку нікого з нею залишити. Вони зазвичай укладають його спати близько огорожі, в тіні; і ти ляжеш там же, як би для того, щоб його оберегти. А я вибіжу з лісу, та й викраду дитину – ти за мною слідом, як би для того, щоб у мене дитину відбити. Я його впущу, а ти принесеш батькам, вони подумають, що ти дитину врятував, і з вдячності, звичайно, вже не зроблять тобі ніякого зла. Навпаки, ти знову ввійдеш в милість, і вони будуть намагатися догодити тобі у всьому.

   Пропозиція сподобалася старому псові; і все, як було задумано, так і було виконано.

   Батько скрикнув від жаху, коли побачив, що вовк вкрав його дитину, а коли Султан приніс дитину назад, то батько дуже зрадів, гладив старого пса і сказав:

— Тепер я тебе не обіджу і стану годувати тебе до самої твоєї смерті.

А дружині своїй наказав:

— Іди швидше додому та звари старому Султану рідкої кашки, яку б він міг їсти не пережовуючи, і принеси йому подушку з мого ліжка, я дарую цю подушку йому на ліжко.

   І з тієї пори старому Султану жилося так добре, як тільки він міг побажати.

   Незабаром після того вовк прийшов його провідати і зрадів разом з приятелем, що все так добре владналося.

— Проте ж, сподіваюся, куме, – сказав вовк, – що ти станеш крізь пальці дивитися, якщо я при нагоді злапаю у твого господаря жирну овечку. Часи нині важкі, і нелегко буває іноді прожити.

— В цьому на мене не розраховуй, – сказав старий пес, – я своєму господареві завжди залишуся вірним і нічого тобі не дам.

   Вовк подумав, що Султан говорить це все жартома, і пробрався якось вночі, маючи намір поцупити у господаря вівцю.

   Але вірний Султан гучним гавкотом попередив господаря про намір вовка: той його застав у себе на подвір'ї і погладив його ціпом проти шерсті.

Вовк ледве вислизнув і, тікаючи, закричав собаці:

— Почекай, дурний собаче, ти мені за все це заплатиш.

   На наступний ранок вовк послав кабана викликати собаку на поєдинок у лісі – там повинні були вони поквитатися.

   Старий Султан нікого не міг собі знайти, щоб слідили за поєдинком, крім старої кішки, та й та була тринога; як вони вийшли з будинку, так вона і пошкандибала на трьох ногах і від болю підняла, бідолаха, хвіст вгору.

   Вовк і його свідок кабан вже були в призначеному місці; але коли вони побачили вдалині свого супротивника, їм здалося, що він несе з собою шаблю: за шаблю сприйняли вони піднятий вгору хвіст кішки. І кульгавість кішки здалася їм підозрілою: їм привиділося, що вона нагинається, збираючи по дорозі каміння, якими стане в них кидати. Ось і напав на них страх: кабан забрався у листя, а вовк стрибнув на дерево.

   Собака і кішка, прийшовши на місце, дуже здивувалися тому, що нікого не бачать. А кабан не весь заліз у листя, кінці його вух з все ж стирчали. І в той час як кішка стала підозріло озиратися по сторонах, кабан трусонув вухами: кішці і покажись, що це миша ворушиться – вона туди стрибнула і боляче вкусила кабана за вухо. Кабан з вереском рвонувся з місця, кинувся бігти і крикнув:

— Он головний винуватець на дереві сидить.

   Собака і кішка глянули вгору й побачили вовка, який засоромився своєї боягузливості і помирився зі старим Султаном.