Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Стоптані туфельки

Стоптані туфельки

   Жив – був колись король. Було у нього дванадцять дочок, одна іншої красивіша. Спали вони всі разом в одній залі, і ліжка їх стояли поруч; ввечері, коли вони лягали спати, король закривав двері і замикав її на засув. А вранці, коли він її відкривав, то завжди помічав, що туфлі у дочок всі від танців стоптані, і ніяк він не міг зрозуміти, як це відбувається. І звелів король по всьому королівству, що той, хто дізнається, де це вони ночами танцюють, може вибрати одну з них собі в дружини, а після його смерті стати королем. Але хто з'явиться, і протягом трьох днів і ночей про це не довідається, тому голова з плечей.

   Ось зголосився незабаром один королевич взятися за цю відважну справу. Його добре прийняли і ввечері відвели в кімнату, що знаходилася поруч з спальнею. Йому приготували постіль, і він повинен був спостерігати, куди королівни йдуть і де танцюють; а щоб нічого вони не змогли зробити потайки або піти куди – небудь в інше місце, то двері в залу були залишені відкритими. Але раптом повіки у королевича «налилися свинцем», і він заснув, а коли на ранок він прокинувся, виявилося, що всі дванадцять королівн ходили кудись танцювати, – туфельки їх стояли в залі, але у всіх на підошвах були протерті діри. І на другий, і на третій вечір сталося те ж саме: і ось відрубали королевичу без всякої жалості голову. Приходило потім ще багато інших, які бралися за цю справу, але всім їм довелося поплатитися життям.

   І ось сталося, що один бідний солдат, який був поранений і служити більше не міг, попрямував в те саме місто, де жив король. Зустрілася йому на шляху стара, вона запитала його, куди він іде.

— Та я й сам точно не знаю, – відповів солдат і жартома додав: – Є у мене плани дізнатися, де це і справді королівни свої туфлі під час танців стоптують, – ось, може, я і королем зроблюся.

— Та це не так – то й важко, – сказала стара. – Ти не пий вина, що піднесуть тобі ввечері, і вдавай, ніби міцно спиш.

Потім дала вона йому невеликий плащ і сказала:

— Якщо ти одягнеш його, то станеш невидимкою і зможеш тоді пробратися слідом за дванадцятьма королівнами.

   Солдат, отримавши добру пораду, вирішив взятися за цю справу: набрався він сміливості і до короля з'явився. Був він прийнятий так само добре, як і інші, і на нього теж надягли королівський одягу. Увечері, як прийшов час спати лягати, відвели його в кімнату поряд з спальнею; і коли він збирався лягати спати, прийшла старша королівна і піднесла йому бокал вина; але він прив'язав до підборіддя губку, – вино все і вбралося, і він і краплі не випив. Потім ліг він у постіль, полежав трохи і почав хропіти, ніби спить найглибшим сном. Почули то королівни, засміялися, а старша і каже:

— І цьому б теж не завадило життя своє поберегти.

   Потім вони встали, відкрили шафи, скриньки і шкатулки і дістали розкішні сукні; стали перед дзеркалами вбиратися і стрибати на радощах, що незабаром зможуть вони знову танцювати. Але одна з них, молодша, і каже:

— Я не знаю, ви ось радієте, а у мене на душі якось важко: щось, з нами трапиться.

— Ех ти, ляклива ворона, – сказала їй старша, – всього ти вічно боїшся! Хіба ти забула, скільки вже королевичів тут даремно побувало? Солдату я навіть і не стала б сонного зілля підносити, цей йолоп і так не прокинеться.

   Ось королівни були вже готові і глянули на солдата, а він очі закрив, не ворухнеться, і подумали вони, що тепер уже боятися їм нічого. Підійшла старша до свого ліжка і постукала в нього; і опустилося ліжко в підземелля, і зійшли вони одна за одною вниз через підземний хід, а попереду всіх йшла старша. Солдат, бачачи все це, він накинув на себе свій плащ і спустився вниз слідом за молодшою. Посеред сходів він наступив їй злегка на сукню, вона злякалася і крикнула:

— Що це? Хто це схопив мене за сукню?

— Та ти не вигадуй, – мовила старша, – це ти, видно, за гачок зачепилася.

   Ось зійшли вони всі вниз і опинилися на чудесній алеї, і були всі листя на деревах срібні, і вони всі сяяли і виблискували. Солдат подумав: "Візьму я що – небудь на знак доказу," – і він відламав з дерева гілку; раптом почувся страшний тріск. Молодша скрикнула:

— Тут щось недобре, ви чули тріск?

Але старша сказала:

— Це салютують на радощах, що ми скоро звільнимо від чар наших принців.

   І вони пішли потім по іншій алеї, де листя на деревах були всі золоті, і, нарешті, по третій, де були листя всі з чистих алмазів; і він відламав з обох дерев по гілці, і щоразу дерево тріщало, і молодша тремтіла від страху, але старша наполягала на тому, що це салютують на знак радості. Пішли вони далі, і ось підійшли до великої ріки; стояло біля берега дванадцять човнів, і в кожному човні сиділо по прекрасному принцу, і вони чекали своїх дванадцять королев, і кожен посадив королівну до себе в човен, солдат же сів разом з молодшою. А принц і каже:

— Чому це човен раптом став сьогодні важчий? Доводиться мені гребти з усіх сил.

— Це, мабуть, – мовила молодша, – від спекотної погоди, і мене нині щось гнітить.

   І стояв на іншому березі красивий, яскраво освітлений замок, долинала звідти весела музика, труби і литаври. Перепливли принци через річку, увійшли в замок, і кожен із них став танцювати зі своєю милою. Солдат теж танцював разом з ними, ніким не видимий, і коли одна з королівн тримала бокал з вином, то він весь його випивав до дна, тільки вона підносила його до рота; і страшно було від того молодшій, але старша все змушувала її мовчати. Так протанцювали вони там до трьох годин ранку, і ось все туфельки потоптали від танців, і довелося їм залишити свої танці. Перевезли принци їх знову через річку, а солдат на цей раз сів на передній човен, до старшої. На березі вони попрощалися зі своїми принцами і пообіцяли їм прийти знову на наступну ніч. Коли вони сходили по сходах, солдат забіг вперед і ліг у свою постіль; і коли дванадцять королівн повільно підіймалися, стомлені, по сходах, він уже хропів, та так голосно, що всі чули; і вони сказали: "Ух, цієї людини побоюватися нам нічого." Зняли вони свої красиві сукні, сховали їх, стоптані під час танців туфельки поставили під ліжко, а самі лягли спати.

   На другий ранок солдат вирішив нічого не розповідати, а ще раз подивитися на це диво, – і ось ходив він і другу і третю ніч з ними разом. І все було так само, як і в перший раз, – вони танцювали до тих пір, поки туфельки не стоптувалися. Але на третій раз взяв він з собою на доказ бокал. Ось настав час йому відповідати, і взяв він з собою три гілки і бокал і пішов до короля, а дванадцять королівн стояли за дверима і слухали, що він скаже. Коли король став запитувати:

— Ну, розповідай, де мої дванадцять дочок вночі всі свої туфельки в танцях потоптали?

То солдат відповів:

— Разом з дванадцятьма принцами в підземному замку.

І розповів він королю все, як було, і приніс йому докази.

   Велів тоді король покликати своїх дочок і запитав їх, чи правду каже солдат? Бачачи, що все пропало, і якщо відпиратися, то все одно нічого не допоможе, вони зізналися у всьому. Тоді король і каже:

— Яку ж ти хочеш взяти собі дочку за дружину?

Він відповів:

— Я вже не молодий, так віддайте мені старшу.

   У той же день і весілля зіграли, і було йому обіцяно після смерті короля і все королівство. І принци були знову зачаровані на стільки днів, скільки ночей протанцювали вони разом з дванадцятьма королівнами.

Додати коментар