Три фельдшера

   Мандрували по світу три фельдшера, вони вирішили, що мистецтво своє добре вивчили, і ось зайшли вони раз у корчму, де і вирішили заночувати. Господар запитав у них, звідки вони і куди шлях тримають.

— Ми мандруємо по світу, своїм мистецтвом займаємося.

— Ну, так покажіть мені хоч що-небудь з того, що ви вмієте, – сказав господар.

   Ось перший з них і каже, що він може відрізати собі руку, а на ранок вона знову приросте; другий сказав, що він може вирізати у себе серце, а на ранок його знову вставити, і буде воно живе; третій сказав, що він може вирвати собі очі, а на ранок їх знову вставити і оживити.

— Якщо ви це все вмієте, – сказав господар, – значить, справу ви свою добре вивчили.

   А була у них така мазь, що якщо нею що помазати, то і зростеться; баночку, в якій та мазь зберігалася, вони носили завжди при собі. Ось відрізали вони руку, вирізали серце і очі, як вони і пообіцяли, і поклали все це разом на тарілку і подали господареві. Віддав господар тарілку працівниці, звелів сховати все в шафу і берегти як слід. А мала працівниця таємну любов, був то один солдат. Ось поснули в будинку і господар, і три фельдшера, і всі інші гості, і з'явився солдат, захотілося йому чогось поїсти. Відкрила працівниця шафу і дістала йому дечого поїсти, але вона забула прикрити дверцята шафи, підсіла до столу, за яким сидів її коханий, і почали вони вести між собою розмову. Ось сидить вона така задоволена, ні про яку біду не думає, а тут підкралася в цей час кішка, помітила, що шафа стоїть відкрита, і, схопивши руку, серце і очі трьох фельдшерів, втекла. Солдат наївся, і зібралася працівниця прибирати посуд; хотіла замкнути шафу, але тут і помітила, що тарілка, яку дав їй господар, порожня.

І говорить вона з переляку своєму коханому:

— Ах, що ж мені тепер, бідній дівчині, робити? Немає ні руки, ні серця і очей. Що буде зі мною, коли настане ранок!

— Ти заспокойся, – сказав їй солдат, – я тебе з біди виручу: висить на площі злодій на шибениці, я відріжу у нього руку. Скажи, яка там була рука?

— Права.

   Дала йому дівчина гострий ніж, пішов солдат, відрізав у бідного грішника праву руку і приніс її дівчині. Потім зловив солдат кішку і вирвав у неї очі; тепер не вистачало одного тільки серця.

— А чи не різали у вас чого в домі? Чи немає у вас свинячої туші в погребі?

— Є, – сказала дівчина.

— Ну, от і добре, – сказав солдат, спустився в льох і приніс свиняче серце.

   Поклала все це дівчина на тарілку, поставила її в шафу, а потім спокійнісінько лягла в ліжко.

   Вранці встали фельдшера і просять дівчину принести їм тарілку, на якій лежать, мовляв, рука, серце і очі. Дістала вона тарілку з шафи, і взяв перший фельдшер руку злодія, приставив її і помазав своєї маззю, і в ту ж хвилину рука до нього приросла. Взяв другий фельдшер котячі очі, вставив їх собі, і вони теж приросли. А третій вставив собі свиняче серце. Був при цьому і господар, він дивувався їх мистецтву і сказав, що подібного він ні разу не бачив і що буде їх тепер усім людям радити і розхвалювати. Потім оплатили фельдшера свій рахунок і вирушили далі.

   От ідуть вони по дорозі, а той, у кого виявилося свиняче серце, все тікає від товаришів убік, а побачить де який закуток, біжить туди, починає нюхати по сторонах і сопіти, як роблять це свині. Хотіли інші двоє його утримати, але не тут-то було, він вирвався і почав забиратися в болото. Другий фельдшер теж поводив себе дивно, тер очі і говорив своїм супутникам:

— Товариші, що це зі мною сталося? Це не мої очі, я зовсім нічого не бачу, нехай хто-небудь мене веде, а не то я впаду.

   Так пробиралися вони насилу до вечора і, нарешті, підійшли до іншої харчевні. Увійшли вони разом до кімнати, а сидів у цей час біля столу один багатий пан і гроші рахував. Той, у кого була рука злодія, почав навколо нього ходити, простягнув руку раз – другий, – і тільки багач відвернувся, сунув він руку в купу і набрав повну жменю грошей. Побачив це один з фельдшерів і каже:

— Товаришу, що це ти робиш? Не смій красти, як не соромно тобі!

— Е-е, – відповів той, – та що поробиш! Так руку і тягне що-небудь взяти, і виходить це мимоволі.

   Ось вляглися вони потім спати, і коли вже лежали, стало настільки темно, що й руки не розгледіти. Раптом той, що з котячими очима, будить інших товаришів і каже:

— Братики, погляньте, хіба ви не бачите, що навколо нас бігають білі мишенята?

Ті піднялися, але побачити нічого не могли. От він і каже:

— З нами коїться щось недобре, мабуть, ми не своє назад отримали. Треба буде повернутися до того господаря, – він нас обдурив.

   Вирушили вони на другий ранок назад в ту харчевню і сказали господареві, що отримали вони, мовляв, не те, що їм належало. У одного, мовляв, рука злодія, в іншого – котячі очі, а у третього – свиняче серце. Господар сказав, що винна в цьому, мабуть, працівниця, і вирішив її покликати, але як побачила вона тих трьох фельдшерів, втекла через чорний хід і назад не повернулася. Тоді зажадали троє фельдшерів за це у господаря багато грошей, не те, пустять вони йому в будинок червоного півня. Віддав господар їм все, що в нього було і що міг він дістати, – і з тим троє фельдшерів від нього і пішли. Їм вистачило цього на все життя, але все ж хотілося б їм більше займатися своєю справжньою справою.