Три пташки

   Тисячу років тому жив на світі король, великий любитель полювання. Коли він одного разу спускався від свого замку, три дівчини – красуні пасли під горою корів; побачивши короля, старша з дівчат сказала двом іншим:

— Коли я цього не отримаю собі в чоловіки, так мені і мужа не треба!

   Так само відповіла інша, вказуючи на хлопця який їхав по праву руку короля:

— Коли мені цей не дістанеться в чоловіки, то мені і мужа не треба!

   Тоді й молодша, вказуючи на того, хто їхав по ліву руку короля, теж вигукнула:

— А коли мені цей в чоловіки не дістанеться, так мені і ніякого не треба!

А ці двоє були королівські міністри.

   Король же все це чув і, повернувшись з полювання, наказав трьом дівчатам до себе з'явитися і став їх питати, що вони вчора ввечері під горою говорили. Ті відповідати не хотіли; а король прямо і запитав у старшої, чи бажає вона вийти за нього. Та погодилася; а її двох сестер взяли за себе обидва міністри, бо дівчата були дуже красиві, особливо та, що вийшла за короля. У неї волосся було світле, як льон.  

   У двох сестер, що вийшли заміж за міністрів, не було дітей, і король, коли йому потрібно було виїхати, закликав їх до королеви, щоб вони її підбадьорювали, тому що вона якраз в цей час чекала дитину.

   Незабаром вона й народила хлопчика, у якого на лобі була червона зірка. Тоді обидві її сестри, змовившись між собою, вирішили кинути цього немовля в воду. І в той час, як вони виконали свій злий намір, раптом злетіла вгору пташка і заспівала:

На смерть засуджене,

Тонути приречене,

Немовля невинне,

Твій час не прийшов!

   Почувши це, обидві лиходійки злякалися і кинулися тікати додому. Коли король повернувся з поїздки, вони сказали йому, що королева народила собаку. Король відповідав на це: "Що від Бога, то все на благо."

   А біля води, в яку кинуто було немовля, стояв рибалка, і він витягнув дитину з води ще живу, і так як у його дружини дітей не було, то вони стали його виховувати.

   Рік потому король знову поїхав, а у королеви знову народився синок, якого обидві лиходійки – сестри знову взяли у неї і теж кинули у воду. І знову здійнялася вгору пташка і заспівала:

На смерть засуджене,

Тонути приречене,

Немовля невинне,

Твій час не прийшов!

   Коли ж король повернувся, вони сказали йому, що королева знову народила собаку, і король знову відповідав: "Що від Бога, то все на благо." Рибак ж і цього немовля витягнув з води і став виховувати.

   Ще раз поїхав король, а у королеви народилася дочка, яку лиходійки також кинули у воду. І знову здійнялася вгору пташка і заспівала:

На смерть засуджене,

Тонути приречене,

Немовля невинне,

Твій час не прийшов!

   Коли ж король повернувся додому, вони сказали йому, що королева народила кішку. Тут вже розгнівався король і наказав королеву посадити до в'язниці на багато років.

   А королівські дітки підросли; старший – став одного разу ловити рибу з іншими хлопцями, і ті не захотіли з ним ловити, кажучи йому: "Ну, ти, знайда, іди від нас геть." Той був цим дуже ображений і запитав у старого рибалки, чи правду вони говорять.

   Рибак розповів, що витягнув його одного разу з води, коли був на риболовлі. Тоді королевич сказав рибалці, що не хоче у нього залишатися більше і піде відшукувати свого батька. Рибак умовляв його залишитися, але той і слухати не хотів, і рибалка повинен був його відпустити.

   Пішов королевич своєю дорогою і багато днів потому прийшов на берег великого водного простору і побачив стару, яка на березі ловила рибу.

— Добрий день, тітонько! – Сказав він. – Довго тобі доведеться ловити, тітонько, поки ти рибки зловиш?

— Довго і тобі доведеться шукати, поки ти свого батька знайдеш. Ну, як ти тут через воду переправишся? – Сказала стара.

   Тоді стара взяла його на спину і переправила через воду, а він ще довго шукав свого батька і не міг його знайти.

   Рік потому і другий королевич задумав піти на пошуки свого брата. Прийшов він до того ж берега, і з ним те саме сталося. Залишилася в будинку рибака тільки одна дочка, яка так горювала за своїми братами, що як не старався її рибалка вгамовувати, вона все ж хотіла йти на пошуки братів. Ось і вона прийшла до того ж берега і сказала старій:

— Добрий день, тітонько.

— Спасибі на доброму слові.

— Бог вам на допомогу при вашій ловлі.

   Почувши ці слова, стара обійшлася з нею дуже ласкаво, перенесла її через воду і дала в руки прутик, сказавши при цьому:

— Іди все по цій дорозі, голубонько, і коли ти будеш проходити повз великого чорного пса, то проходь спокійно. Прийдеш до великого замку, при вході залиш прутик, потім пройди в самий кінець там є старий колодязь, а над ним росте велике дерево, і на ньому висить клітка з птахом. Клітку з птахом зніми та зачерпни з колодязя стаканчик води і з цим повернися тим же самим шляхом. На порозі замку прихопи з собою і свій прутик, і якщо будеш проходити знову мимо того ж пса, то вдар його прутиком по морді і потім повертайся знову до мене.

   Дівчинка знайшла на шляху своєму все точно так, як їй сказала стара, а на зворотному шляху знайшла і обох своїх братів, які півсвіту обійшли, розшукуючи один одного. Разом із братами прийшла вона до того місця, де великий чорний пес лежав при дорозі, вдарила його прутиком по морді, і звернувся він в принца – красеня, який і пішов з ними до тієї води, де на березі жила стара. Вона дуже зраділа їх поверненню; перенесла через воду, і сама за ними пішла, бо і вона тепер була врятована від чар. Брати ж з сестрою знову повернулися до старого рибалки, а клітку з пташкою вони повісили на стіну.

   Але другий королевич ніяк не міг всидіти вдома; взяв він тугий лук і відправився на полювання. Стомившись, він присів, вийняв свою флейту і став на ній награвати. Король, батько його, теж був у цей час на полюванні і почув звук флейти; пішов на цей звук і, зустрівши з юнаків, запитав його:

— Хто тобі дозволив тут полювати?

— Ніхто.

— Чий же ти син?

— Я рибака син.

— Так у рибалки дітей немає.

— Коли ти мені не віриш, так підемо разом зі мною.

   Король пішов з ним, розпитав рибалки, і той повідомив йому детально про все; а пташка в клітці на стіні заспівала:

Їх мати сидить у в'язниці,

Невинна ні в чому дівиця.

Два брата і мила сестриця,

Не визнанні діти твої,

Їх тітки втопити хотіли,

Тепер мов невинні вони.

   Тут всі перелякалися … А король взяв із собою пташку, рибалку і трьох дітей своїх в замок, а темницю велів відчинити і вивів звідти свою дружину, яка в ув'язненні ослабла і розхворілася.

   Донька дала їй випити водиці зі старого колодязя, і мати – королева знову посвіжіла і поздоровішала. Обидві тітки – лиходійки були спалені; а дочка вийшла заміж за принца.