Успішна торгівля

   Одного разу мужик притягнув свою корову на базар і продав її там за сім талерів. На зворотному шляху він повинен був проходити повз одного ставка, з якого далеко кругом лунало квакання жаб: "Ква, ква, ква, ква!" – "Ну так, – став він говорити сам собі, – мелють по-пустому: сім талерів я виручив, а не два!"

   Підійшовши до самої води і жабам крикнув:

— Дурна ви звірина! Либонь краще за мене знаєте? Сім талерів, а не два!

А жаби-то все на своєму: "Ква, ква, ква!"

— Ну, коли ви не вірите, так я вам покажу.

   Витягнув гроші з кишень і перерахував всі сім талерів, розкладаючи по двадцять чотири гроша на кожен. Проте ж жаби не зійшлися з ним в рахунку і знову тягнули ту ж пісню: "Ква, ква, ква!"

— Коли так, – крикнув мужик, розгнівавшись, – коли ви вважаєте, що знаєте справу краще за мене, так нате ж, рахуйте самі! І жбурнув їм гроші всієї купою в воду.

   Він постояв на березі деякий час і мав намір був почекати, поки вони впораються з рахунком і повернуть йому гроші, але жаби наполягали на своєму, продовжуючи голосити: "Ква, ква, ква," та й грошей йому не повертали.

   Почекав він ще трохи часу, поки не настав вечір і не знадобилося йому йти додому; тоді він вилаяв жаб і крикнув їм:

— Ах, ви, водохлюпниці! Ах, ви, лупаті! Роти у вас широкі і кричати ви мастаки, так що від вас у вухах тріщить, а семи талерів перерахувати не вмієте! Або ви думаєте, що так я ось тут буду стояти і чекати, поки ви з рахунком впораєтеся?

   І пішов геть від ставка, а жаби йому вслід: "Ква, ква, ква," так що він і додому прийшов розсерджений.

   Через деякий час виторгував він собі корову, заколов її і став розраховувати, що якби йому вдалося вигідно продати її м'ясо, він би стільки виручив за нього, скільки коштували йому обидві корови, та ще шкура у нього б залишилася.

   Коли він з м'ясом під'їжджав до міста, то перед самими міськими воротами наткнувся на цілу зграю собак, які збіглися сюди. І попереду всіх величезний хорт; так і стрибав біля м'яса, і рознюхує, і гавкає: "Дай, дай, дай!"

   Так як собака все стрибала і все гавкала, то мужик і сказав їй: "Ну, так! Бачу я, що ти недарма кажеш: дай, дай, а тому що говядинки хочеш … Ну, хороший же я був би, якби взяв та і віддав би тобі яловичину! "

А хорт все те ж: "Дай, дай."

— Та ти скажи мені: ти її не зжереш сама, і за товаришів своїх відповіси? – "Дай, дай," – гавкала собака. Ну, коли ти на цьому наполягаєш, так я тобі яловичину залишу; я тебе знаю і знаю, у кого ти служиш; але я тебе попереджаю: через три дні щоб мені були готові гроші, не то тобі погано доведеться: ти можеш їх мені і сюди принести.

   Потім він звалив яловичину і повернув додому; собаки на неї накинулися з гучним гавкотом: "Дай, дай!"

   Мужик, здалеку прислухаючись до цього гавкоту, сказав собі: "Бач, тепер всі від неї свого куска вимагають; ну, так мені за всіх одна ця велика відповість."

   Коли минуло три дні, мужик подумав: "Сьогодні ввечері у мене гроші в кишені," і дуже був цим задоволений. Проте ж ніхто не приходив і грошей не виплачував. "Ні на кого-то тепер покластися не можна," сказав він, нарешті, втративши терпіння, пішов у місто до м'ясника і став від нього вимагати своїх грошей.

   М'ясник спочатку думав, що він з ним жартує, але мужик сказав:

— Жарти в сторону: мені гроші потрібні! Хіба ваша велика собака три дні назад не притягла сюди мою биту корову?

   Тоді м'ясник розлютився, схопився за мітлу і вигнав його геть. "Почекай – но! Сказав мужик. Є ще справедливість на світі!" і пішов в королівський замок і випросив собі у короля аудієнцію.

   Привели його до короля, який сидів поруч зі своєю дочкою, і той запитав його, яка у нього проблема?

— Ах, – сказав мужик, жаби і собаки в мене забрали мою власність, а різник мене ж за це палицею прогнав, і детально розповів, як було.

   Королівна, почувши його розповідь, не витримала розреготалася голосно, і король сказав йому:

— Розсудити твоєї справи я не можу; але зате ти можеш узяти дочку мою собі в дружини; вона ще зроду не сміялася, тільки от сьогодні ти її розсмішив, а я обіцяв її тому в дружини, хто зуміє її розсмішити. Ну, от і дякуй Бога за своє щастя!

— О, так я зовсім і не бажаю з нею одружитися! – Відповів мужик. – У мене вдома вже є одна дружина, та й ту одну мені дівати нікуди. Якщо я на твоїй доньці одружуся та додому повернуся, так що ж мені по куточкам їх, чи що, розставляти накажеш?

Тут король не на жарт розгнівався і сказав:

— Ти грубіян!

— Ах, пане королю! – Заперечив мужик. – Звісно справа не шовк!

— Добре, добре, – відповів король, – я тобі іншу нагороду призначу. Тепер забирайся, а днів через три повертайся, тоді тобі все п'ятсот золотих дадуть.

   Коли мужик став виходити із замку, один з варти королівської сказав йому:

— Ти королівну нашу розсмішив, так вже, вірно, отримаєш за це хорошу нагороду.

— Здається, що не без того, – відповів мужик. П'ять сотень мені будуть виплачені.

— Чуєш, мужик! – Сказав солдат. – Приділи мені дещицю. Ну, куди тобі така сила-силенна грошей!

— Ну, хіба вже для тебе куди не йшло! Отримуй двісті! Так прийдеш до короля дня через три і накажи тобі саме стільки виплатити.

   Єврей-лихвар, що трапився поблизу і підслухавши їхню розмову, побіг за мужиком слідом, вхопив його за одяг і каже: "Ай-ай-ай, що ви за щасливчик такий! Я вам гроші розміняю.

— Мойше, – сказав мужик, – триста ще є на твою долю, тільки виплати їх мені зараз дрібною монетою: дня через три король тобі їх сплатить.

   Лихвар зрадів і виплатив мужику всю суму стертими сліпими грошами такими, що три гроша двох хороших не варті.

   По закінченні трьох днів мужик згідно з наказом короля з'явився перед ним.

— Ну, знімай з нього одяг, – сказав король, – він повинен отримати свої п'ять сотень сповна.

— Ах, – сказав мужик, – ці п'ять сотень вже не належать мені: дві сотні подарував я солдату вашої варти, а за три сотні лихвар вже сплатив мені дрібними так по справедливості мені вже нічого отримувати.

   І точно: з'явилися до короля солдат, і єврей і стали вимагати своєї частки в нагороді мужика, і отримали належну кількість ударів. Солдату це була справа знайома, і він виніс свою порцію ударів терпляче; а лихвар весь час жалібно кричав: Ай, ай, які міцні талери!

   Король, звісно, посміявся витівці мужика, і так як гнів його пройшов, він сказав:

— Так як ти свою нагороду втратив ще раніше, ніж отримав її, то я тебе нагороджу інакше: іди в мою казну і візьми собі грошей, скільки хочеш.

   Мужик не змусив себе двічі просити і набив у свої глибокі кишені, скільки влізло. Потім пішов у готель і став рахувати гроші. Лихвар туди ж за ним приповз і чув, як той бурчав собі під ніс: "Але ж цей шахрай-король все ж провів мене! Дай він мені грошей сам, так я б, по крайності, знав, що в мене є. А тепер , як я можу напевно знати, скільки я навмання у кишеню насипав?"

— Ай-ай, – залепетав про себе лихвар, – так він нешанобливо сміє говорити про нашого царя, побіжу і донесу на нього, тоді і я нагороду отримаю, і він буде покараний.

   І точно, коли король почув про слова мужика, то розлютився і наказав піти і привести його. Лихвар побіг до мужика.

— Прошу, – каже, – негайно до пана короля; як є, так і ступай.

— Ні, вже я краще знаю, як до короля йти, відповів мужик. Спочатку я велю собі зшити новий одяг. Або ти думаєш, що людина, у якої так багато грошей в кишені, може йти до короля в якому-небудь мотлосі ?

   Лихвар побачив, що мужик затявся і без нового вбрання до короля не піде; а тим часом, мабуть, і гнів у короля пройде: тоді ні йому нагороди, ні мужику покарання не буде. Ось він і під'їхав до мужика:

— Я можу на короткий час одяг позичити!

Мужик на це не заперечував, надів одяг і пішов в замок.

   Король зажадав у мужика звіту в тих нешанобливих промовах, про які доніс йому лихвар.

— Ах, – сказав мужик, – адже всі знають: цей тип що не скаже, то збреше … Від нього хіба можна правди чекати? Адже ось він, мабуть, стане стверджувати, що я його одяг надів.

— Ай, яй! Що таке? – Закричав лихвар. Хіба одяг не мій? Хіба я не з однієї дружби вам його позичив, щоб ви могли перед паном королем з'явитися?

Почувши це, король сказав:

— Ну, кого-небудь з нас двох або мене, або мужика він все-таки надув! І наказав йому ще відрахувати дещицю битими талерами.

   А мужик відправився додому і в новому одязі, і з грошима, казав собі по дорозі: "Ну, на цей раз я справу закінчив успішно."