Заєць і їжак

   Казка ця, малята, на небилицю схожа, а все ж вона правдива, – дід мій, від якого я її чув, казав всякий раз, коли він з почуттям і з толком її розповідав:

— Правда – то в ній, синку, є; а то навіщо б і стали її розповідати?

А справа була ось як.

   Сталося це в один недільний ранок, в пору жнив, якраз коли зацвітає гречка. Сонце на небі зійшло яскраве, ранковий вітер дув з скошеної стерні, жайворонки виспівували над полями, бджоли гули на гречці; люди йшли у святкових шатах в церкву, і будь – яка тварина земна раділа, і їжак в тому числі.

   Стояв їжак біля своїх дверей склавши руки, дихав ранковим повітрям і наспівував про себе веселу пісеньку – не добру і не погану, яку співають звичайно їжаки в тепле недільний ранок. І от коли він тихо наспівував про себе цю пісеньку, йому спало на думку, що він може, поки його дружина купає і одягає дітей, прогулятися трохи по полю і подивитися, як росте бруква. А бруква росла зовсім близько біля його будинку, і він завжди їв її разом зі своєю сім'єю, тому і дивився він на неї, як на свою. Сказано – зроблено. Замкнув їжак за собою двері і попрямував в поле. Відійшовши недалеко від будинку, він хотів було пробратися через терен, що ріс біля поля, майже у того місця, де росла і бруква, і раптом помітив він зайця, який вийшов за тією ж справою – подивитися на свою капусту. Побачив їжак зайця і побажав йому доброго ранку. А заєць був пан ніби як би знатний і вже дуже гордовитий. Він нічого не відповів на привіт їжака і сказав йому, скорчивши лице:

— Чого це ти так рано бігаєш тут по полю?

— Гуляю, – говорить їжак.

— Гуляєш? – Засміявся заєць. – Мені здається, що ти міг би використати свої ноги для якоїсь більш корисної справи.

   Ця відповідь сильно розізлила їжака: він міг би все перенести, але про свої ноги він не дозволяв нічого говорити, – вже дуже вони були у нього криві.

— Ти, видно, уявляєш, – сказав їжак зайцеві, – що своїми ногами ти можеш краще впоратися?

— Я думаю, – відповів заєць.

— Це треба ще перевірити, – сказав їжак. – Я готовий битися об заклад, що якщо ми з тобою побіжимо наввипередки, я прибіжу першим.

— Та це смішно – ти… зі своїми кривими ногами? – Сказав заєць. – Ну, що ж, якщо у тебе така велика охота, я, мабуть, згоден. А на що ми будемо сперечатися?

— На один золотий луїдор і на пляшку горілки, – каже їжак.

— Іде! – Відповів заєць. – Ну, тоді вже давай почнемо зараз.

— Ні, навіщо нам так поспішати, я не згоден, – говорить їжак, – адже я ще нічого не їв і не пив.

   Спершу піду додому і трохи поснідаю, а через півгодини повернуся на це ж саме місце. Заєць погодився, і їжак попрямував додому. По дорозі їжак подумав про себе: "Заєць сподівається на свої довгі ноги, але я його перехитрю. Хоча він і знатний пан, та дурний, він напевно програє."

Прийшов їжак додому і каже своїй дружині:

— Жінко, швидше одягайся, доведеться тобі йти разом зі мною на поле.

— А що таке сталося? – Запитує вона.

— Та ось посперечалися ми з зайцем на один золотий луїдор і на пляшку горілки: хочу бігти я з ним наввипередки, і ти повинна бути при цьому.

— Ах, боже ти мій! – Стала кричати на нього дружина. – Та ти що, здурів. Та в своєму ти розумі? Як можеш ти бігти з зайцем наввипередки?

— Та ти вже, жінко, краще помовчи, – говорить їй їжак, – це справа моя. В чоловічі справи ти не втручайся. Іди одягнися і підемо разом зі мною.

   Що тут було їй робити? Хочеш не хочеш, а довелося їй іти слідом за чоловіком.

Йдуть вони вдвох по дорозі в поле, і каже їжак дружині:

— А тепер уважно вислухай, що я тобі скажу. Бачиш, он по тому великому полю ми і побіжимо з зайцем наввипередки. Заєць бігтиме по одній борозні, а я по інший, а бігти ми почнемо з гори. А твоя справа – тільки стояти тут, внизу, на борозні. Коли заєць пробіжить по своїй борозні, ти і крикнеш йому назустріч: "А я вже тут!"

   З тим і дісталися вони на поле. Вказав їжак дружині місце, де їй треба стояти, а сам відправився вище. Коли він прийшов, заєць був уже на місці.

— Давай, чи що, починати? – Каже заєць.

— Гаразд, – відповідає їжак, – почнемо.

   І став кожен на свою борозну. Почав заєць: "Ну, раз, два, три," і помчав, як вихор, вниз по полю. А їжак пробіг приблизно кроку три, забрався потім в борозну і всівся собі там спокійнісінько.

   Добіг заєць до кінця поля, а їжачиха і кричить йому назустріч:

— А я вже тут!

   Заєць зупинився і був вельми здивований: він подумав, що це кричить, звичайно, сам їжак, – а відомо, що їжачиха виглядає точно так само, як і їжак. Але заєць подумав: "Тут щось негаразд" і крикнув:

— Давай побіжимо ще раз назад!

   І кинувся він вихором, притиснувши вуха, по борозні, а їжачиха лишилася спокійнісінько на своєму місці. Добіг заєць до кінця поля, а їжак кричить йому назустріч:

— А я вже тут!

Розлютився заєць і крикнув:

— Давай бігти ще раз назад!

— Як хочеш, – відповів їжак, – мені все одно, скільки тобі буде завгодно.

   Так бігав заєць ще сімдесят три рази, а їжак все приходив першим. Всякий раз, коли заєць вдавався на край поля, їжак або їжачиха говорили:

— А я вже тут!

   Але на сімдесят четвертий раз не добіг заєць до кінця: впав на передні ноги, пішла у нього кров горлом, і не міг він рушити далі.

   Взяв їжак виграні їм золотий луїдор і пляшку горілки, викликав свою дружину з борозни, і вони пішли разом додому, обидва один одним  задоволені. Якщо вони не померли, то живуть до тепер.

   Ось як воно вийшло, що простий польовий їжак обігнав зайця, і з тієї пори вже жоден заєць не наважувався більше бігати з їжаком наввипередки.

А з казки цієї наука така:

По – перше: ніхто, яким би знатним він себе не почитав, не повинен собі дозволяти глумитися над простою людиною – хоча б навіть і над їжаком.

По – друге: якщо надумає хто одружуватися, то нехай той бере собі дружину з того ж кола, що і сам, і нехай буде вона на нього самого схожа. Ось, скажімо, якщо ти їжак, то і бери собі в дружини їжачиху, і так далі.