Заново викуваний чоловік

   Давно це було, дуже давно. Зайшли якось увечері до коваля двоє мандрівників, і коваль їх радо прийняв до себе на нічліг. Як раз в цей час жебрак, старий і кволий, прийшов в будинок коваля і став просити у нього милостині.

Один з мандрівників над ним зглянувся і сказав іншому:

— Ти все можеш, так от зроби йому милість, дай йому можливість на хліб заробляти.

Інший мандрівник дуже добродушно звернувся до коваля і каже:

— Дай мені свої щипці та підкинь вугілля в вогонь, щоб я міг цього старого омолодити.

   Коваль все приготовив, молодший мандрівник став працювати, і коли вугілля запалало, старший мандрівник взяв жебрака, вклав його в кліщі і сунув в самий жар, так що він незабаром розжарився там до червоного, немов варений рак.

   Потім його вийняли з вогню і опустили в баню з водою, так що вода зашипіла; а коли він там охолов, він став на ноги – прямий, здоровий, помолоділий, немов двадцятирічний юнак.

Коваль все це уважно видивився і потім запросив усіх до вечері.

   А була у коваля стара, підсліпувата і згорблена теща; підсіла вона до юнака і стала його випитувати: чи дуже боляче палив його вогонь?

— Ніколи я себе краще не відчував, – відповів той, – я там у сидів, як в холодку.

   Ці слова юнака запали в душу старій і всю ніч не давали їй спокою.

   І ось, коли обидва мандрівника вранці пішли, подякувавши ковалю за нічліг, тому прийшло в голову, що він теж може омолодити свою стару тещу; адже він все бачив, та й майстерності йому не добавляти.

   Покликав він її і запитав, чи не бажає і вона стати вісімнадцятирічною дівчиною.

Та відповіла:

— Ще б не бажати! Адже юнак розповів їй, як йому добре у вогні було.

   Ось і розвів коваль велике полум'я в пічці і сунув туди стару, яка стала битися і кричати – верещати.

— Сиди, стара бабо! Що ти так кричиш і верещиш немов тебе ріжуть, я ще жару додам!

   І давай жару додавати, так що на ній все її лахміття відразу згоріло.

   Але стара не переставала кричати, і коваль подумав: "Щось не те!" – Витяг її і кинув у баню з водою.

   Тут вже вона стала так ревіти і волати, що і всі сусіди почули, забігли в кузню: бачать, лежить баба в бані вся скорчена, вся зморщена, ледь жива і волає благим криком.

Дожила до старості – не женись за молодістю!