Зоряні талери

   Жила – була маленька дівчинка. Батько і мати у неї померли, і була вона така бідна, що не було в неї навіть комірчини, де жити, і ліжечка, де спати.  Залишилося у неї одне тільки плаття, що на ній було, і шматочок хліба в руці, який їй подала якась жаліслива душа. Але була вона добра і скромна. І тому, що була вона всім світом покинута, вийшла вона, покладаючись на волю Господню, в поле. Зустрівся їй на дорозі бідняк і каже:

— А дай мені чогось попоїсти, я так зголоднів.

Вона віддала йому останній шматочок хліба і сказала:

— На здоров'я, – і пішла далі.

   Йшла по дорозі дитина, вона жалібно плакала і попросила в дівчинки:

— Мені холодно в голову, подаруй мені що – небудь, чим би я міг її накрити.

   Зняла вона свою шапочку і віддала їй. Пройшла вона ще трохи, і зустрілася їй знову дитина, не було на ній нічого, і вся вона тремтіла від холоду, – і вона віддала їй своє плаття. А потім попросила у неї інша дитина спідничку, і віддала вона їй спідничку. Нарешті прийшла вона до лісу, а вже зовсім стемніло, і з'явилася ще дитина, попросила у неї сорочечку. І добра дівчинка подумала: "Ніч темна, мене ніхто не побачить, – можна віддати і сорочку," – і зняла вона сорочку, віддала їй. І ось стоїть вона, і немає у неї нічого більше, і раптом стали падати зірки з неба, а були то не зірки, а новісінькі блискучі талери; і хоча вона віддала свою останню сорочку, але з'явилася на ній нова, і притому з самого тонкого льону. І підібрала вона в поділ талери, і вистачило їх їй на все життя.

   Жила – була маленька дівчинка. Батько і мати у неї померли, і була вона така бідна, що не було в неї навіть комірчини, де жити, і ліжечка, де спати.  Залишилося у неї одне тільки плаття, що на ній було, і шматочок хліба в руці, який їй подала якась жаліслива душа. Але була вона добра і скромна. І тому, що була вона всім світом покинута, вийшла вона, покладаючись на волю Господню, в поле. Зустрівся їй на дорозі бідняк і каже:

— А дай мені чогось попоїсти, я так зголоднів.

Вона віддала йому останній шматочок хліба і сказала:

— На здоров'я, – і пішла далі.

   Йшла по дорозі дитина, вона жалібно плакала і попросила в дівчинки:

— Мені холодно в голову, подаруй мені що – небудь, чим би я міг її накрити.

   Зняла вона свою шапочку і віддала їй. Пройшла вона ще трохи, і зустрілася їй знову дитина, не було на ній нічого, і вся вона тремтіла від холоду, – і вона віддала їй своє плаття. А потім попросила у неї інша дитина спідничку, і віддала вона їй спідничку. Нарешті прийшла вона до лісу, а вже зовсім стемніло, і з'явилася ще дитина, попросила у неї сорочечку. І добра дівчинка подумала: "Ніч темна, мене ніхто не побачить, – можна віддати і сорочку," – і зняла вона сорочку, віддала їй. І ось стоїть вона, і немає у неї нічого більше, і раптом стали падати зірки з неба, а були то не зірки, а новісінькі блискучі талери; і хоча вона віддала свою останню сорочку, але з'явилася на ній нова, і притому з самого тонкого льону. І підібрала вона в поділ талери, і вистачило їх їй на все життя.