Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Як чоловік людей колись дурив

Як чоловік людей колись дурив

   Пішов раз чоловік лю­дей дурити, приходе у якусь слободу, а діти купаються, він і питає їх:

— А що, чи не бачили ви якої оказії?

А один хлопчик і каже:

— Плив тут уранці млиновий камінь, а на ньому со­бака сидів та муку злизував.

— Отого, — каже, — мені і треба! Ходімо, хлопче, зі мною.

Хлопець і пішов за ним. Вийшли за слободу, той чоловік і каже:

— Залишайся ти тут, та щоб знав, що відповісти, як тебе будуть питати, а я піду людей дурити.

   Та й розійшлись. Приходе той чоловік у якесь місто, ходе по базару, а там капусту продають. Він походжає та й сміється.

— Бач, — каже, — що за капуста! Он як у мого бать­ка у такім то селі, так під одним листом віз сховаєть­ся.

   От перекупщики і заспорили з ним, та й уклали парі на сто карбованців. Тут же нарядили верхового та й послали у ту слободу. Той верховий не добіг до слобо­ди, зустрів того хлопця.

— А що, — питає, — чи правда, що у вашій слободі родить капуста, що під одним листом віз сховається?

— Е, — каже, — он у мого батька того року, як зи­мували чумаки, так під одним листом три вози стоя­ли.  

   Той повірив та й повернувсь, розказує, що усе правда, бо ще більші є. От забрав той чоловік сто карбованців та й подався у друге місто. Вийшов на базар, аж там гарбузи продають. Він ходить та й сміється:

— Хіба це гарбузи? От у мого батька у такому-то селі гарбузи, як кабан зариється, то і не знайдеш.

   Забились і тут у сто карбованців, нарядили знову верхо­вого. Не доїхав той верховий, перестрічає хлопця.

— А що, — питає, — чи правда, що у вашому селі такі гарбузи родяться, що як кабан зариється, то і не зна­йдеш?

— Е, — каже, — у нас як заривався раз кабан, то мати три дні шукали, відсили знайшли.

   Той повірив і повернувся. Заплатили і ці перекупщики сто карбованців. От поділились вони з тим хлопцем і ро­зійшлись. Той хлопець відійшов трохи, аж іде пан.

— Здоров тобі, хлопче! А де ти був?

— Та ходив, — каже, — людей дурити.

— А ну ж, одури мене.

— Е, — каже, — я сам не одурю, якби з дядьком!

— Де ж він?

— А он пішов отим шляхом.

— На, — каже, — коня та дожени.

Сів той хлопець на коня, від'їхав трохи та й поверта­ється.

— Чого ти? — питає пан.

— Що ж, — каже, — хоч я його і дожену, він піш­ки, то нескоро повернемось.

— Так бери і другого коня.

Той узяв.

— Прощайте, — каже, — пане! Оце уже й одурив!

Додати коментар