Як чоловік викупив опришка

   Жив бідний Данило з жінкою та купою дітей. Мали одну корівку, яка давала краплю молока. Данило заду­мав продати її, аби купити хліба. Закинув корівці моту­зок на роги та й повів на ярмарок. Постояв трохи і про­дав худобину за тисячу лей. Пішов із грошима на най­більшу площу, де було багато склепів-крамниць.

   Дивиться — на площі стоїть шибениця, а під шибени­цею — королівський жовнір із бубном на череві. Жовнір виголошує:

— Слухайте, люди! Сюди зараз прийде суд, який має повісити ворога нашого короля. Але як хтось із вас за­платить тисячу лей, то його не повісять.

   Скоро прийшло багато панів. А жовніри привели мо­лодого хлопця, що був у ланцюгах. Суддя сказав:

— Гей, люди! Ви чули, як оголосили? Коли ніхто не дасть за хлопа тисячку, то ми його повісимо!

Всі мовчали.

— Ну, хто із вас дає тисячу лей? — знову спитав суддя.

   Люди ще нижче похилили голови. Суддя зробив жовнірам знак. Вони вже хотіли потя­гнути арештанта вгору. Данило не витримав — так його ті гроші запекли в до­лоні:

— Нате тисячу лей і дайте мені того чоловіка!

   Суддя забрав гроші, відпустив розбійника. Бідний ка­же хлопцеві:

— Ходімо, легіню, до мене.

Доки дійшли додому, ціле село уже говорило:

— Дивись, Данило продав корівчину й за ті гроші купив собі злодія, що хотів самого короля обікрасти.

   Данило йде і потерпає: а що скаже жінка? А вона че­кала на воротах з буком у руках.

— Ти ведеш дітям злодія?

Данило відповів:

— Сиди тихо, жінко! Як я міг дозволити, аби такого файного легіня повісив суддя?

А хлопець сказав:

— Не журіться, тітко. Через кілька днів у ваших ді­тей буде дійна корова.

   Він два дні відпочивав, а на третій — десь пропав. По­вернувся із двома дійними коровами і привіз десять кор­дів білої муки.

— Де ти це украв? — запитала Данилова жінка.

— Опришки не крадуть. Вони беруть у панів, аби бід­ні люди не казали, що до біди веде сто доріг, а від біди і стежечки не видно.

Чоловік, жінка й діти були дуже втішені.