Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Як чоловік жінці правду сказав

Як чоловік жінці правду сказав

   Один чабан пас у пана вівці. Одного разу підповзає до нього гадюка і каже:

— Що ти хочеш за те, що занесеш мене у панський сад?

Став чабан та й думає: «Що з гадюки візьмеш?»

А тоді й каже:

— Дай мені знання.

— Я дам тобі знання, — погодилася гадюка, — але щоб ти нікому не казав, від кого їх маєш. Бо як скажеш кому-небудь, то помреш. Ти будеш розуміти мову всіх звірів і птахів.

   Залізла гадюка чабанові в пазуху, і заніс він її в панський сад. А сам пішов до овець. Сів собі край лісу на пеньок та й думає: «От дурна моя голова. По­слухав гадюки і так далеко ніс її». А на дубі сидять дві сірі ворони, та й каркає одна до другої: «Кар-кар, кар-кар». А чабан слухає та й розуміє, про що вони говорять.

— Якби знав той чоловік, на що він сів! Він не на пеньок сів, а на золото, — каже одна ворона другій.

   Почав чабан порпати руками попід пеньок — є зо­лото! Складає він золото на підводу, привозить додо­му і каже жінці:

— Це я заробив.

   Розбагатів чабан, лишив панські вівці пасти. Одного разу захотілося йому прогулятися з жінкою на конях. Чоловік сідає на коня, а жінка на кобилу і їдуть вони по дорозі. А кобила трошки відстає від коня. Кінь заіржав до кобили:

— Швидше! Чого відстаєш?

А кобила й собі заіржала:

— На тобі лиш один їде, а на мені троє.

— Як троє? На тобі одне й на мені одне.

— Ні, на тобі одне, а на мені троє. Бо я жеребна а жінка важка.

   Для чоловіка було новиною те, що сказала кобила, почув він та й усміхнувся. А його жінка була дуже цікава, що треба, що й не треба — усе мала знати. Помітила вона, що чоловік усміхнувся, та й питає:

— Чоловіче, чого ти засміявся, як заіржали коні?

— Не знаю, чого. Так собі.

— Ні, знаєш.

   І причепилася вона до нього, щоб сказав, що він знає. А чоловік каже:

— Жінко добра, як я тобі це скажу, то помру.

— Помри, але скажи, — говорить йому жінка.

   А колись не було цвинтаря, як тепер. Кожен у кін­ці свого городу копав для себе яму. Чоловік і каже:

— Жінко, беру я лопату та викопаю собі яму, бо як скажу те, то помру.

   Взяв він лопату і пішов у кінець городу яму ко­кати. Копає він, аж тут прийшов пес. Поклав мордоч­ку на лапи та й думає: «Хазяїн має померти, бо має правду казати». Тут прийшов і когут. Такий високий, лабатий. Та й почав порпати, комашки збирати. І го­ворять пес із когутом. Когут каже:

— Твій хазяїн такий дурний, як ти.

— А чого?

— А того! Я, — каже, — маю двадцять жінок, і ні одній правди не кажу, а він має одну, і то не дасть ради. Якби він був розумний та пішов у вишнячок, та вирубав біячок, та щоб дав добре жінці біячком, то не казала б вона: «Умри, але скажи».

   Чоловік те все розібрав, бо в нього було знання. Та пішов у вишнячок, вирубав біячок, а яму закидав. Лишає він біячок у сінях, сам іде до хати. Жінка скаче йому на шию і питає:

— Викопав, чоловіче, яму?

— Викопав, жінко.

— Ну, тепер скажеш правду?

— Скажу, жінко. Але моя правда у сінях.

— То принеси.

   Чоловік іде до сіней, бере біячок. Та як провчив жінку, то вона й досі пам'ятає.

Додати коментар